"Людям уже остогидло, що їх обманюють": як релоковані медіа сходу України комунікують з аудиторією, що в окупації?

Повномасштабним вторгненням в Україну Росія витіснила всі місцеві редакції з Луганської області та майже всі – з Донецької. Але навіть за таких умов медіа продовжують писати про те, що відбувається на окупованих територіях і на лінії фронту. У цьому їм допомагає аудиторія, що залишилася в окупації та в населених пунктах, які постійно перебувають під обстрілами.

Про форми й теми спілкування з читачами та слухачами керівники трьох редакцій розповіли представниці Інституту масової інформації щодо окупованих територій та Луганської області.

Місцеве старобільське видання "Телегазета" релокувалося з міста ще на початку вторгнення. Це вже другий переїзд редакції. Перший був у 2014-му – з Кадіївки (Стаханов до декомунізації. – Ред.). Як і більшість редакцій Луганщини, колектив працює дистанційно, але на постійному зв’язку з окупованою територією. 

Попри те що росіяни залишили майже всю область без мобільного зв’язку, журналісти "Телегазети" в постійному контакті з аудиторією.

"Маємо особисті зв’язки з багатьма людьми. Ми підтримуємо ці зв’язки зі своїми знайомими. І, коли телефонуємо, питаємо, як там справи. Якщо є конкретні питання, то ставимо", – розповів головред Дмитро Шенгур.

Водночас він зазначає: журналісти попереджають людей про заходи безпеки, про те, що потрібно видаляти листування. Поки що не було випадків, щоб розмови чи листування в Telegram чи WhatsApp прослуховувались або читались.

"Зараз ситуація важча, тому що в багатьох містах на Луганщині вимкнули (росіяни. – Ред.) інтернет. У серпні вимкнули мобільний інтернет, зараз вимкнули стаціонарний. Тобто залишили для своїх потреб, для колаборантів у так званих місцевих радах. Простим людям він майже недоступний. Тому зараз усе стає складніше. Можливо, це вже помітно з інформаційного простору. З міст, де немає інтернету, дуже мало інформації", – додає Дмитро.

За його словами, до місцевих можна додзвонитися за допомогою застосунків. Зокрема, через російську Yolla та Viber або ж через Skype. Щодо останнього, то Дмитро зауважує, що йому не вдається через нього зв’язатися з людьми. Утім, дзвінки через ці застосунки вже не можна вважати захищеними, тож і спектр тем, на які журналісти спілкуються з місцевими, обмежений.

"Уже спілкуватися з людьми нормально не вдається. Вже ти розумієш: якщо по Yolla дзвонитимеш і питатимеш "щось таке", то можуть легко прослуховувати. Тож зараз частіше говоримо про побутові речі, а інші теми обговорюємо з людьми з тих місць, де все ще залишається інтернет", – наголошує головред.

За словами Дмитра, ще залишається інтернет у Новопскові. Спілкуючись із його місцевими жителями, дещо вдається дізнатись і про інші населені пункти. Найізольованішим нині залишається Сватове.

"Зв’язку прямого немає взагалі. Зі Старобільськом є, але ось такий, як я розповів. У Сватовому в нас не так багато знайомих. Ми дізнаємось інформацію звідти через посередників, моніторимо Telegram-канали. І щодо Сватового, то там є закритий Telegram-канал, де люди спілкуються. Туди, наскільки я знаю, просто так не потрапиш. Раніше там усе обговорювали сватівчани, а зараз, коли в них немає інтернету, туди пишуть їхні родичі, які зв’язались і щось дізналися", – зазначив головред "Телегазети".

Втім, за його словами, цю інформацію потрібно ретельно перевіряти, адже люди можуть у чомусь помилятися.

А ще, говорить Дмитро Шенгур, до того, як у Старобільську вимкнули інтернет, їм постійно писали їхні опоненти – ті підписники, які залишилися в окупації і яких вона влаштовує.

"Писали часто. Можливо, частина з них – боти, але частина дійсно місцеві люди. Раніше вони були нашими користувачами. Я бачу по їхніх акаунтах. Вони інколи невдоволені, пишуть свої образи. Зараз активність таких людей зменшилася майже до нуля, тому що там немає інтернету. Взагалі-то зараз наша аудиторія – це великою мірою переселенці, ті, хто цікавиться життям, а частина – населені пункти, які ще не відрізані інформаційно", – додав Дмитро.

"Зміст"

"Зараз не ті часи, коли писали листа до редакції. Це, мабуть, коментарі в соціальних мережах. Здебільшого у Facebook. Там фідбек такий, якщо трапляється якась резонансна новина", – розповідає про комунікацію з читачами головний редактор онлайн-видання "Зміст" Максим Бєлін.

Часто, говорить Максим, редакція стикається з тим, що так звані "ждуни" чи колаборанти, присутні в місцевих групах Луганщини, пишуть багато негативу.

"Кричать, що ми "всьо врьом", що це Україна гатить і таке інше. Але то стандартна риторика для них", – додає Максим.

Інколи редакцію просять змінити заголовок до якось публікації.

"Заголовок побудований за всіма правилами: він відображає, що є всередині новини, але хтось вважає, що ми ввели його в оману чи щось таке. І йому не зрозуміло. Тоді вони починають нас повчати, як писати заг (заголовок – Ред.)", – розповідає головний редактор.

Пригадує Максим і випадки, коли їхнє медіа цитувало ексклюзивну інформацію з іншого ресурсу, але згодом ця інформація не підтверджувалася:

"Розгнівані читачі вимагають, щоб ми видалили новину. Звісно, ми її не видаляємо, а пишемо, що ми її оновлюємо. Пишемо, що то була недостовірна інформація, що її вже спростували. Таке дуже часто буває".

Максим Бєлін не вважає за потрібне реагувати на повідомлення від явних ботів, але бачить сенс відповідати тим, хто намагається маніпулювати щодо оприлюдненої редакцією інформації:

"Якщо я бачу, що це бот, якого забанять за годину-другу, то, мабуть, ні. Якщо це реальний колаборант, який щось каже, то, можливо, у сучасному дусі його кудись направити за російським кораблем".

Вільне радіо

Із 24 лютого основний канал комунікації з аудиторією Вільного радіо – форма зв’язку на сайті. Прочитавши той чи інший матеріал, люди заходять у форму та пишуть. Відповіді приходять на мейл. Також комунікація відбувається в соцмережах. Телефонують рідше, розповідає виконавча директорка Вільного радіо, журналістка Анастасія Шибіко:

"Ми прибрали багато де контакти. Це був логічний крок з нашого боку, тому залишаються форми й соцмережі".

За словами Анастасії, до редакції пишуть люди як з окупованих, так і з неокупованих територій. Запити в людей схожі. Втім, жителі окупованих територій часто просять допомогти в оформленні різних документів. Не завжди інструкції, які створюють журналісти, зрозумілі для людей. Та й бувають нетипові випадки. А ще – цікавлять питання освіти та отримання дипломів.

"Люди починають думати про своє майбутнє, тому часто про це питають і просять нас допомогти", – говорить журналістка.

Велика частка запитів пов’язана з виїздом з окупованих та неокупованих, але небезпечних регіонів.

"Не випускають чоловіка, дитина хвора, батьки хворі, лежачі – приїдьте до нас, посадіть у машину, заберіть. Ми надаємо контакти волонтерських організацій, Червоного Хреста та всіх інших, кого ми знаємо, але часто люди не хочуть робити ці кроки. Вони вже зробили один крок, написали на сайт, і все – "Алярм, рятуйте! Ми більше тут не можемо". Багато такого було, коли 17 чи 18 лютого в так званих "ЛНР" і "ДНР" оголосили "мобілізацію". Чоловіків не випускали. Мені додзвонилися кілька молодих хлопців, вони вже від безвиході казали, що знаходяться в Станиці Луганській, їх не випустили з Луганська, а те, що вони (угруповання "ЛНР". – Ред.) говорять, то неправда. Я кажу: "А що ви хочете від нас? Опублікувати? Допомогти? Ще щось?". А він каже: "Опублікувати, щоб люди знали. Це все брехня. Ми не знаємо, чи можна нас якось урятувати, але з нами відбувається така штука", – розповіла Анастасія Шибіко.

Більшість звернень до Вільного радіо з окупованих територій – це реакція на публікації колективу. Анастасія пояснює: вони беруть лише дуже важливі теми, які обговорюються серед жителів. З останнього – тема опалення на окупованих територіях. Так звані адміністрації стверджують, що воно є, але люди, місцеві жителі, цю інформацію спростовують: надсилають фото градусників та закликають не вірити окупантам.

"Людям уже остогидло, що їх обманюють, говорячи, що в Донецьку є опалення. Можливо, хочуть пожалітися", – говорить виконавча директорка Вільного радіо.

Коли таких історій збирається декілька, журналісти починають обробляти цю інформацію, шукати додаткову у відкритих джерелах.

"Щоб це виглядало не те що професійний матеріал, але що ми зробили, хоча б якісь зусилля, аби верифікувати це все", – додає журналістка.

Після того як частина редакції евакуювалася до різних регіонів, їм почали писати переселенці з інших областей. Переважно скаржаться на те, що не можуть отримати гуманітарну допомогу.

Інколи люди пишуть просто, щоб пожалітися на те, як важко дітям навчатися під час повітряних тривог, про те, що когось не розписали в РАЦСі та про решту проблем, з якими стикаються переселенці.

"Масова, я б навіть сказала, спамова атака на нас була, коли ми створили петицію, щоб дати Бахмуту звання міста-героя. Люди писали нам десятки повідомлень, що наш мер – молодець, місто стоїть, тримається", – згадує Анастасія.

Також люди просять відновити електрику та водопостачання.

"Не розуміють, що Бахмут – це лінія фронту. Зазвичай Донеччина, що окупована, що неокупована – це дуже схожа історія. Проблеми із електрикою, водою, опаленням, проблема з тим, що "нас обманюють / влада нас забула / забила / у нас пошкоджене житло, а нам його не відбудовують (і це попри те, що люди живуть на лінії фронту) / немає гуманітарки або вона не така чи її замало". Також лунають прохання вивезти, прохання допомогти хворим", – додає журналістка.

Валентина Троян, журналістка Громадського радіо, представниця Інституту масової інформації щодо окупованих територій та Луганської області