З подивом відкрила для себе, що половина нашого кордону перетворюється на “кілзону”. І не лише там, де росіяни наступають. Цього тижня ми ділилися з регіональними журналістами досвідом того, як висвітлювати війну. Але багато чого я дізналась і від них.
Ми чули багато про “сафарі” на людей, яке росіяни влаштували в Херсоні, але дедалі більше такий вигляд мають усі населені пункти під кордоном чи вздовж лінії фронту. І якщо ми вже тривалий час говоримо про “сіру зону” на фронті, то вона ледь не щомісяця розширюється навіть там, де немає активної фази війни.
Дрони тероризують людей на Миколаївщині, де лінія фронту не змінювалася після звільнення регіону. У Глухові (на тій території Сумщини, де немає активних бойових дій) оптоволокно залітає на 10 км. Уже три роки “сафарі” відбувається в Нікополі (Дніпропетровська область), що навпроти Запорізької атомної електростанції. Там цього тижня кількість загиблих цивільних з початку вторгнення перетнула сотню.
Якщо Нікополь тримається в полі зору, то про інші міста я останнім часом мало бачила інформації.
На жаль, росіяни всюди, куди дістають, перетворюють нашу землю на випалену землю. Вони тероризують бідолашних бабусь і дідусів, які залишаються у своїх домівках, очевидно бачачи зі своїх дронів, що вони не військові цілі.
Війна зараз така, що навіть без штурмів вона приходить у наші міста і села. Росіяни ж знищують усе, куди можуть дотягнутися.
