Кадровий шторм: як полтавські медіа працюють під час фінансової та кадрової кризи 

Повномасштабна війна, економічна турбулентність та скорочення міжнародної донорської підтримки занурили регіональні медіа в “інформаційний шторм”, у якому хтось пливе за течією, а хтось – б̶у̶д̶у̶є̶ ̶п̶л̶і̶т̶ шукає нові можливості й формати, щоб утриматися на плаву. Поряд з фінансовою скрутою найбільшим викликом для виживання локальних редакцій Полтавщини став гострий кадровий дефіцит. Мобілізація, професійне вигорання та відтік молоді змушують редакції повністю переформатовувати роботу. Представниця Інституту масової інформації в Полтавській області Надія Кучер поспілкувалася з головними редакторами провідних місцевих медіа та проаналізувала, якою є ситуація з журналістськими кадрами в регіоні. 

Брак грошей, мобілізація та психологічне виснаження: виклики регіональних редакцій

Кадровий дефіцит на Полтавщині зумовлений комплексом взаємопов’язаних чинників – загальнодержавних, пов’язаних з мобілізацією через повномасштабну війну, та локальних. Щодо останнього, криза фінансування створила кризу кадрову. Пам’ятаємо 2025 рік, який почався глобальними змінами в донорській підтримці USAID. Оскільки комерційний ринок до полтавських медіа з початку повномасштабної війни повертався вкрай повільно, більшість незалежних медіа змушена балансувати між грантами та краудфандингом. Очікувано неможливість гарантувати стабільні й конкурентні ринкові зарплати призводить до відтоку працівників. Оскільки люди банально йдуть туди, де більше платять. Наступний виклик, який прямо створює кадровий дефіцит, – мобілізаційні процеси. Регіональні редакції зазвичай складаються з 3–10 людей і є критично чутливими до мобілізації навіть одного чи двох ключових співробітників (журналістів, операторів, режисерів монтажу). Бронювання для регіональних медіа залишається складною або недоступною процедурою. Водночас на Полтавщині є чимало випадків, коли журналісти та журналістки йдуть на фронт. 

Майже п’ять років роботи в режимі безперервного стресу, обстрілів, повітряних тривог, роботи в умовах блекаутів, звісно, стають причиною емоційного вигорання. Тож, як розповідають у приватних розмовах журналісти, дехто йде з професії заради збереження ментального здоров’я.

У медіа більше жінок, чоловіки – на фронті

Редакторка онлайн-медіа “У Полтаві” Олександра Шилова розповіла в коментарі полтавській представниці ІМІ, що редакції бракує журналістів з хорошими навичками письма та розумінням державних процесів, структури влади, місцевого самоврядування. 

“Робота в регіональному медіа передбачає висвітлення сесій, бюджетів, рішень органів влади, тому важливо, щоб людина не просто вміла писати новини, а й розуміла контекст”, – говорить медійниця та додає, що наразі відчувають кадрову нестачу SMM-фахівців та монтажерів. 

“Через обмежені фінансові можливості регіонального медіа молоді спеціалістки, які приходять у редакцію до нас, часто обирають комерційний сектор – б’юті-сферу, заклади харчування чи бізнес-акаунти, де вища оплата. Крім того, багато хто зізнається, що не готовий до напруженого робочого ритму, коли протягом дня доводиться виконувати різнопланові завдання”, – говорить Олександра Шилова. Щодо монтажерів, медійниця уточнила, що це доволі специфічна професія, яка потребує окремих навичок і підходить не всім. 

“Зараз наш єдиний оператор поєднує роботу зі знімання та монтажу”, – розповіла про ситуацію в медіа Шилова. Вона також зауважила, приблизно 75% колективу “У Полтаві” – жінки. 

Головна редакторка медіа “У Полтаві” Олександра Шилова переконана, що кадровий дисбаланс між чоловіками та жінками має зрозумілі причини, пов’язані з війною. Фото: фейсбук-сторінка Олександри Шилової

“Серед них є й операторка. Загалом кадровий дисбаланс між чоловіками та жінками відчутний і має зрозумілі причини, пов’язані з війною. Наш директор кілька років тому добровольцем пішов до війська, на початку цього року мобілізували бухгалтера. Наразі ці функції також виконують жінки”, – розповіла Олександра Шилова. Редакція, щоб адаптуватися до кадрової кризи, переходить на мобільну журналістику. “Маємо два комплекти для MOJO-знімання, тому журналістки часто самостійно виїжджають на зйомки, записують матеріал і оперативно готують контент. Кадрові виклики поки що суттєво не вплинули на якість чи тематику контенту, але змусили редакцію бути універсальнішою та освоювати нові підходи до роботи”, – говорить Олександра Шилова.

Водночас у полтавських медіа бракує і журналістів. Про це авторці тексту розповіла головна редакторка онлайн-медіа та друкованої газети “Полтавська думка” Діана Страшко. У редакції також працює більше жінок, і така тенденція незмінна з 2023 року. 

“Ми не маємо досить кореспондентів, які працювали б “у полі”, тому не завжди можемо зробити живий матеріал, як би цього хотіли. Утім, ми змогли оптимізувати нашу роботу так, щоб ця недостача не була критичною. Зокрема, завдяки розширенню обовʼязків деяких працівників, відповідно зі збільшенням гонорарів”, – говорить Діана. 

“Кадри – так само критично, як фінансова стійкість”

Через дефіцит досвідчених авторів редакції часто змушені наймати студентів або людей без досвіду. Як наслідок, страждають журналістські стандарти та поглиблюється комунікаційна криза у відносинах з місцевою владою, оскільки незнання місцевого контексту та низька компетентність новачків може бути інструментом для маніпуляцій. 

Головна редакторка медіа “Зміст” Анастасія Чайковська зазначає, в Полтаві складно знайти будь-яких членів команди: від журналіста до специфічного гафера. 

“Наразі ми в пошуках виключно менеджера розвитку YouTube. Рішення полягає в налаштуванні HR-системи та рекрутингу, і якщо бачимо цікаву людину, то завжди знайдемо під неї проєкт або завдання”, – каже Чайковська та зазначає, що дефіцит кадрів повʼязаний з виїздом молоді з Полтави. 

“Це впливає на рівень експертності журналістів, загальний досвід людей, які приходять у редакції. Багато часу витрачаємо на навчання. Це впливає на якість контенту, адже в нових членів редакції часто немає розуміння контексту, і нестача досвіду відображається в матеріалах. Завжди має бути хоч одна людина, яка повністю в контексті, якщо це медіа з тривалою історією”, – переконана Анастасія Чайковська. 

Подібна ситуація й у районах Полтавщини, зокрема в Кременчуці. 

Головна редакторка сайту “Кременчуцький телеграф”, СЕО ПП “Видавничий дім “Приватна газета” Леся Лазоренко поділилась у коментарі, що людський ресурс сьогодні для редакцій такий самий критичний, як фінансова стійкість. Для очолюваної нею редакції кадрова криза почалася набагато раніше.

Головна редакторка “Кременчуцького Телеграфу” поділилася, що видання виходить лише онлайн, друк дуже дорогий. Фото: фейсбук-сторінка Лесі Лазоренко

“Для нашої редакції це стало очевидним ще наприкінці 2024-го, коли ми вносили зміни до стратегії розвитку “Кременчуцького Телеграфу”. Тоді ми вже розглядали дефіцит людського ресурсу як один з ключових викликів. Він був на рівні з дефіцитом фінансування. І ці дві проблеми напряму пов’язані між собою”, – розповідає Леся Лазоренко. Через обмежені бюджети редакція оптимізувала штат, переглянула продукти, скоротила витрати й водночас зберегла якість контенту та довіру аудиторії. 

“Частина журналістів редакції виїхала з регіону через безпекову ситуацію, двоє колег долучилися до лав Збройних сил України. Навантаження на тих, хто залишився, суттєво зросло. Адже ми медіа з історією, впливом і сформованою аудиторією, тому не можемо просто зменшити присутність у темах, які важливі для громади. Але ресурсів для цього стало значно менше”, – каже медійниця. 

Через брак фінансових і кадрових можливостей редакція скоротила газету “Кременчуцький телеграф”. За словами Лазоренко, “Кременчуцький Телеграф” має офіційну реєстрацію в Національній раді. Водночас редакція наразі не має можливості відновити друк через дефіцит бюджету та високу вартість паперу. Продовжують випускати лише видання “Для Дому і Сім’ї”, яке зареєстроване під назвою “Кременчуцький Телеграф “Для Дому і Сім’ї плюс”.

“Водночас зберегли газету, яка має суттєву кількість передплатників і залишається важливою для нашої аудиторії, зокрема для людей старшого віку та тих, хто звик отримувати інформацію саме в друкованому форматі”, – розповідає головна редакторка.

Найбільше в редакції “Кременчуцький телеграф” сьогодні бракує підготовлених фахівців, які розуміють стандарти журналістики, вміють працювати з джерелами, витримують темп новинної роботи, можуть швидко навчатись і водночас не втрачати якості. 

“Особливо складно знайти журналістів, редакторів, людей для відео, SMM, мультимедійного виробництва, а також менеджерів, які здатні працювати з розвитком медіа, проєктами, партнерствами й монетизацією”, – говорить Лазоренко та зауважує, що проблема ще й у тому, що медіа сьогодні не є конкурентоспроможним середовищем з погляду стартових зарплат. 

“Ми не завжди можемо запропонувати людині гідну оплату одразу, особливо якщо кандидат або кандидатка потребує стажування, навчання і входження в професію. А журналістика – це не робота, де досить просто “вміти писати”. Це відповідальність, етика, перевірка інформації, розуміння контексту, робота з ризиками й постійний психологічний тиск”, – каже медійниця.

Також Лазоренко зауважує, що роль жінок у медіа стала ще помітнішою. 

“Не лише в нас, у багатьох локальних медіа саме жінки сьогодні тримають на собі редакційні процеси, управління, комунікацію з аудиторією, проєктну роботу, частину кризового менеджменту. Але я б не називала це просто “фемінізацією редакцій”. Це радше наслідок війни, мобілізації, міграції, зміни ринку праці та загального перерозподілу відповідальності”, – говорить медійниця.  

Кадрова криза безпосередньо впливає на контент. Наприклад, редакція “Кременчуцького Телеграфу” змушена жорсткіше пріоритезувати теми, відмовлятися від частини форматів, працювати швидше і з більшим навантаженням на кожного члена команди. 

“Найбільше страждають складні жанри – розслідування, аналітика, глибокі репортажі, системна робота з темами. Бо вони потребують часу, людей і стабільного ресурсу”, – каже Лазоренко.

Водночас саме кадрова криза змушує редакцію стати гнучкішою. “Ми переглядаємо внутрішні процеси, навчаємо людей усередині команди, залучаємо фрілансерів, працюємо з грантовими програмами, розвиваємо мультимедійні формати, переосмислюємо друковані продукти й шукаємо баланс між щоденною новинною роботою та стратегічним розвитком. Для нас кадрова криза не лише про вакансії. Це про здатність залишатися присутніми в громаді, контролювати владу, пояснювати складні процеси, фіксувати наслідки війни й не втрачати довіру аудиторії”, – говорить Леся Лазоренко.

Як регіональне телебачення долає кадрову та фінансову кризи під час війни

Про те, що в регіональних видань на сьогодні є два основних виклики – людський ресурс і фінанси, говорить і директор телеканалу “ІРТ-Полтава” Ігор Кужик.

“Для нашого телеканалу, де колектив налічує понад 20 людей, мобілізація стала дуже відчутним ударом. Шість наших хлопців зараз воюють. Слава Богу, всі живі, хоча були поранення – після лікування та реабілітації вони знову повернулися на фронт”, – розповів Ігор Кужик.

Отримати статус критично важливого підприємства для бронювання працівників телеканал, за словами Кужика, не може через недостатні для цього економічні критерії. “Але навіть якби така можливість була, бронювання дозволяє залишити лише 50% штату, а це перетворюється на внутрішні складні ігри: кого бронювати, а кого ні”, – ділиться медійник та додає, що найбільший дефіцит редакція наразі відчуває в суто технічних професіях. 

Директор телеканалу “ІРТ-Полтава” Ігор Кужик говорить, що шість працівників редакції мобілізовані. Фото: фейсбук-сторінка Ігоря Кужика 

“Йдеться не про гендерні стереотипи, а про банальну фізичну важкість: у нас професійна, дуже важка техніка, тому дівчатам працювати відеооператорами складно. Схожа ситуація і з відеоінженерами ефіру (видачі матеріалу) – фахівчинь у цій сфері вкрай мало”, – каже медійник. Також він зауважує, що намагалися закрити вакансії, навіть готові брати людей без досвіду, усього вчити. 

“Головне, щоб людина фізично могла тримати камеру. Проте людей просто немає. Щодо молоді, то складається враження, що вони взагалі не поспішають працевлаштуватися”, – ділиться Ігор Кужик. Все це, за його словами, б’є по якості контенту телеканалу. 

“Якщо раніше ми могли відпрацювати 10 зйомок на день, то зараз через брак операторів доводиться жорстко визначати пріоритети. На якісь локації ми взагалі не йдемо, десь знімаємо на мобільні телефони, а замість повноцінного сюжету робимо короткий інформаційний матеріал. Тож про запуск якихось нових масштабних проєктів чи форматів зараз узагалі не йдеться. Хоча є на всіх цифрових платформах – у TikTok, Facebook, Instagram, але як ліцензований мовник зобов’язані передусім забезпечувати класичне телемовлення в ефірі”, – говорить керівник ІРТ-Полтава. Також він зазначає, наразі для регіонального ТБ важливіше не питання розвитку, а перманентного виживання й перечікування, щоб просто не закритися. 

“Гранти – хороша підтримка, але вони рятують маленькі редакції на дві-три людини. У нас велике виробництво, місячний бюджет телеканалу не можна прирівнювати, наприклад, до онлайн-медіа. Нас не врятує грантовий проєкт на чотири-п’ять місяців, адже я не можу сказати людям: “Попрацюйте п’ять місяців, а далі гуляйте”. Потім ми їх просто не повернемо”, – розповідає Ігор Кужик. Він говорить, що практично всі його колеги по медійному цеху стикаються з трьома головними викликами: тотальний брак фінансів, мобілізація кадрів та глибоке емоційне вигорання. 

“Чоловіків у професії майже не залишилося, а жінки працюють на межі можливостей і просто ламаються від перевтоми”, – говорить Кужик.

Як редакції розв’язують проблему кадрового дефіциту 

Попри кризу кадрів полтавська медіаспільнота все ж шукає альтернативні моделі менеджменту та виробництва контенту. Головним вектором адаптації став перехід до конвергентних і менш енерговитратних форматів. Редакції продукують менше великих лонгрідів чи класичних телевізійних сюжетів, які вимагають залучення багатьох фахівців (журналіста, оператора, режисера монтажу). Натомість роблять ставку на короткі вертикальні відео (TikTok / Reels), у такий спосіб економлячи залученість працівників редакції для створення контенту. Водночас для залучення аудиторії використовують локальну специфіку, наприклад автентичний полтавський суржик, як-от “Полтавська хвиля”, або мікролокальний гумор, як “Зміст”. 

Також використовують колаборації задля створення складних розслідувань, що дозволяє заощадити людський ресурс, але зробити спільно якісну роботу. Наприклад, у Полтаві медіа “Коло” зробило розслідування спільно з херсонськими журналістами. 

Маленький нюанс, який перетворюється на велику проблему

Коли говоримо про дефіцит кадрів, варто окремо звернути увагу на ще один майже непомітний, але вагомий фактор – програш добросовісних традиційних медіа анонімним Telegram-каналам. Здавалося б, як взаємопов’язані соціальні мережі й дефіцит кадрів? Редакції, зв’язані не лише стандартами і юридичною відповідальністю відповідно до Закону “Про медіа”, а й браком журналістів, фізично не встигають за швидкістю новиннєвих агрегаторів та анонімних пабліків. Брак оперативності змушує аудиторію йти в Telegram, бо читачів не хвилює, скільки людей у редакції, їх цікавить інформація тут і зараз. А це знижує капіталізацію та охоплення офіційних медіа, де написана публікація буде ідеальною за стандартами, проте останньою за оперативністю. І це – тема для окремих дискусій та аналітик. 

Надія Кучер, регіональна представниця Інституту масової інформації в Полтавській області