Кадровий дефіцит залишається одним з найсерйозніших викликів для українських регіональних медіа. Через повномасштабну війну, мобілізацію, міграцію населення та фінансові труднощі редакціям дедалі складніше знаходити й утримувати кваліфікованих працівників. Особливо це відчувають регіональні медіа, які працюють з обмеженими ресурсами. Регіональна представниця Інституту масової інформації в Харківській області дослідила, як регіональні редакції оцінюють кадрову ситуацію, яких спеціалістів їм бракує найбільше та як вони долають нестачу кадрів.
Кадровий голод у прифронтових медіа має додаткові челенджі, з якими вони стикаються щоденно. Прифронтові регіони вимушені боротися не лише з кадровим голодом як таким, а ще з емоційним вигорянням та фізичним виснаженням через постійні обстріли, стрес і ненормовані робочі графіки.
Так, Сергій Прокопенко, головний редактор Ґвара Медіа каже, що стан медійників у редакції дуже поганий. Команда виснажена, оскільки після п’яти років повномасштабного вторгнення в людей закінчилися ресурси: нервові, психоемоційні, здоров’я. Кожна дія стала займати більше часу та загальних витрат, ніж раніше.
“Минулого тижня ми мали нараду і вирішили з командою після трьох днів постійних обстрілів поїхати на озеро відпочити. Ця постійна напруга вбиває людей, погіршується здоров’я, і ми думаємо, як цьому зарадити, можливо відправити в якусь резиденцію. Це ось такий поточний стан справ”, – коментує Сергій ситуацію представниці Інституту масової інформації.
Він додає, що з новими кадрами також не дуже просто. Поки що вдається працювати з початківцями без досвіду або студентами останніх курсів, але це доволі складно. Вони потребують довший час адаптації для розуміння локальної екосистеми, для певних завдань це складно.
“Досвідчених журналістів дуже важко залучити, їх немає. Немає ринку, він неструктурований, і все вирішується через знайомих. Також низькі зарплати не дуже приваблюють людей, що працюють у прифронтовому регіоні”, – резюмує Сергій.
У медіагрупі “Накипіло” кажуть, що кадровий голод на медійних форумах обговорюють третім після безпеки й грошей. Головна редакторка “Накипіло” Олена Лептуга каже, що ці два фактори є основними у впливі на стан ринку кадрів. Фізична небезпека змусила частину людей виїхати, а частину – стати на захист України. Тим часом гонорари іноземних медіа вищі за ті, що можуть дати місцеві редакції. Вона додає, що навіть за умови гідної оплати праці важко знайти в команду людину, яка б була професійною і/або прагнула підвищувати свій рівень.
“Я бачу низьку підготовку молодих журналістів і подекуди несприйняття ними професійних порад. Тут варто позбутись ілюзії, що журналістика – це винятково творча професія. Безумовно, лонгріди, мультимедійні матеріали чи великі розслідування запам’ятовуються, однак за ними стоїть купа невидимої і вкрай важливої роботи, формування й оброблення запитів, аналіз закупівель, вміння працювати з архівами, комунікація, вибачте, з не дуже приємними людьми тощо”, – каже Олена Лептуга.
У виданні MediaPort не вистачає репортера, який би робив оперативні новини, зокрема фіксував наслідки обстрілів, коментує проєктна менеджерка Марина Верещака.
“Нині покриваємо ці новини офіційно інформацією від адміністрації та за допомоги фріланс-фотографа. На деякі події їздять дві журналістки, але в моменти щільних обстрілів їх теж не вистачає. Саме тому ми націлилися на аналітику та експлейнери, бо вони заплановані й ми можемо робити їх нетерміново. Однак були б раді мати в команді людину без вигорання, підготовлену до роботи в прифронтовому місті”, – каже Марина в коментарі регіональній представниці ІМІ.
Шеф-редактор “Суспільне. Харків” В’ячеслав Мавричев у коментарі представниці ІМІ каже, що весь час шукають нових людей, як і будь-яка інша редакція або бізнес у прифронтовому місті. Це неймовірно складно, адже відчутна частина досвідчених харківських журналістів виїхала ще на початку повномасштабного вторгнення. Значна частина тих, хто лишився, на п’ятий рік війни виснажилися фізично, інтелектуально, емоційно і взагалі пішли з професії.
“Усвідомлюючи, що в Харкові ми вичерпали вже всі кадрові можливості, почали шукати людей з інших міст на ті ролі, які можна виконувати дистанційно: вебредактори, редактори, режисери монтажу. Багато членів нашої команди працюють з інших регіонів. Є свої складнощі. Наприклад, людині з Івано-Франківська або Києва треба час, щоб вивчити географію Харківщини, топоніми, ключових ньюзмейкерів. Бувають прикрі ляпи. Але якщо людина хоче приносити користь читачам та глядачам – усе виходить”, – додає В’ячеслав.
З колегами в полі складніше, і часом редакції Суспільного доводиться просити про допомогу в центрального ньюзруму. Особливо коли росіяни можуть бити по Харкову в три зміни й це затягується на місяці. В’ячеслав каже, що це працює як обмін досвідом, колеги допомагають розвантажити харківську команду, натомість вони повертаються додому з новим і унікальним досвідом, а також безпековими протоколами, які застосовують під час роботи в Києві.
Кадровий дефіцит у медіа Харківщини сьогодні виходить далеко за межі нестачі журналістів чи редакторів. Для прифронтових редакцій це поєднання кількох факторів: виснаження команди після років роботи в умовах війни, складнощі із залученням досвідчених фахівців, відтік кадрів та обмежених фінансових можливостей. У результаті редакції змушені не лише постійно шукати нових працівників, а й переглядати власні формати роботи, змінювати редакційні пріоритети та інвестувати час у навчання молодих спеціалістів. Попри це, медіа Харківщини продовжують працювати й адаптуватися до нових умов. Водночас опитані редакції сходяться в одному: без покращення умов праці, гідної оплати та появи нових професійних кадрів кадровий голод залишатиметься одним з головних викликів для регіональних медіа навіть після завершення активної фази війни.
Юлія Напольська, регіональна представниця Інституту масової інформації в Харківській області
