Місцеві редакції Чернігівщини на п’ятий рік великої війни намагаються втримати людей у професії. Регіональний представник Інституту масової інформації в Чернігівській області поговорив із чотирма керівниками місцевих медіа про те, кого бракує в редакціях і як це позначається на роботі.

Мобілізація залишила найбільший слід – але не для всіх однаково

Найгостріше мобілізацію відчули там, де працювали технічні фахівці. У “Суспільне Чернігів” це п’ятеро людей, або десята частина колективу: двоє операторів, режисер монтажу, відеограф і кореспондент. “Ще частина людей пішли в армію, звільнившись з Суспільного“, – розповідає шеф-редактор “Суспільне Чернігів” Андрій Тіток. За його словами, редакція пишається їхнім вибором, хоч і відчуває брак “професіоналів високого рівня“.

Оператор “Суспільне Чернігів” Дмитро Фальчевський мобілізувався до лав морської піхоти. / Фото: Facebook-сторінка Дмитра Фальчевського

У “Челайн” мобілізацію також називають основною причиною кадрового дефіциту. “Основною причиною цього є повномасштабна війна та мобілізація працівників медіасфери“, – каже головна редакторка Таліна Тарасенко.

У “Чернігівській медіа групі” лишилося фактично двоє чоловіків. “У мене відстрочка оформлена офіційно, і фотограф-сумісник має бронь на основній місці роботи. Решта – це жінки. Більше 90%, можливо 95%“, – каже керівник медіа Ярослав Сухомлин.

У газеті “Вість” мобілізувався один співробітник. “Він зараз солдат-фотограф, служить у Павлограді“, – каже головна редакторка газети “Вість” Ольга Макуха. Але дефіцит кадрів Макуха пов’язує не лише з мобілізацією.

“Паркетна журналістика” проти “олдскульної”

Кадрову проблему редакторка пов’язує також з тим, що нові працівники не дуже хочуть перевантажувати себе. За останні пів року редакція залучала трьох людей, але результат щоразу був той самий. “Вони не хочуть працювати так, як ми звикли. Одна з причин – люди хочуть включити ШІ і щоб він все написав“, – каже Ольга Макуха. Претенденти воліють “чистої роботи” – пресконференцій і кабінетних матеріалів без виїздів на місця подій. “Вони хочуть піти на пресконференцію чи якусь структуру і про це написати. Не ходити туди, де будинок зруйнований, не ходити на ту стоянку, де прилетіло, не їздити по області або приміських громадах“, – пояснює вона.

Цьому Макуха протиставляє “олдскульну журналістику”, яку вважає єдиною справжньою. “Для цього потрібен, репортер, журналіст, той, хто піде до конкретної людини, в якої щось сталося, з якою якась біда або велика радість і  поспілкується“, – вважає медійниця.

Також, говорить вона, зросло навантаження на тих, хто залишився. “Якщо раніше журналіст міг здати два матеріали в тиждень – вже зірка. Зараз треба здавати більше“, – каже Макуха. Вона сама знову пише тексти, чого не робила багато років, і бачить таку саму тенденцію в колег.

Поколіннєвий розрив

У “Чернігівській медіа групі” давно відкриті вакансії головного редактора і менеджера з реклами, втім знайти відповідних людей не вдається. Попередній головний редактор Сергій Кириченко наразі мобілізований з 2022 року. Керівник медіа групи Ярослав Сухомлин пов’язує це зі зміною ставлення молодшого поколі­ння до самої роботи. “Вони не готові працювати в тому традиційному розумінні, як працювали в медіа раніше. Їх треба якось нянчити, влаштовувати ретрити“, – говорить він.

Сергій Кириченко до мобілізації працював редактором в “Чернігівській медіа групі” / Фото Facebook-сторінка Сергія Кириченка

При цьому редакція повністю перейшла на віддалений формат. “У нас редакція не працює в офлайні. Спілкування в чаті, задачі розподіляються в чаті і всі працюють вдома“, – пояснює Сухомлин. Гнучкість він називає і перевагою, і викликом для себе як керівника, бо  “енергетично вже немає ресурсу нянчити когось“.

Зарплати, які не можуть конкурувати з ринком

Усі чотири керівники погоджуються: фінансова конкуренція з іншими секторами економіки – одна з причин, чому в медіа складно втримати кадри. “Якщо є підприємства, які можуть запропонувати 50 тисяч, 100 тисяч, то працівники йдуть туди“, – каже редакторка газети “Вість” Ольга Макуха.

Керівник “Суспільне Чернігів” Андрій Тіток підтверджує: їх зарплати конкурентні на медіаринку, але невисокі порівняно із загальним ринком праці. Утримати людей допомагають інші речі – навчання, визнання, творча свобода. “Ніхто не може нам диктувати, про що писати“, – наголошує він.

Важливим фактором для виживання місцевих медіа є і грантова підтримка. “Нам складно запропонувати достатньо гарні фінансові умови, щоб люди не йшли. Тим більше в умовах фінансового занепаду і повної практично залежності від грантового фінансування”, – зазначає керівник “Чернігівської медіа групи” Ярослав Сухомлин.

Жінок у редакціях стало більше

У “Челайн” жінки переважали й раніше, але з’явилася нова деталь. “Посаду відеооператора, яка раніше традиційно вважалася “чоловічою”, нині успішно обіймає дівчина“, – зазначає  головна редакторка Таліна Тарасенко.

Операторка “Челайну” Ангеліна Лабута отримує відзнаку в Чернігівській ОВА / Фото: “Челайн”

У Чернігівській медіагрупі співвідношення дійшло до екстремального – з усієї редакції лишилося двоє чоловіків.

“Жінок у нас завжди було багато, бо тут треба чесно визнати, що чоловіки хочуть отримувати більше“, – пояснює Ольга Макуха цю тенденцію загалом для галузі.

У “Суспільне Чернігів” картина протилежна: баланс залишається традиційним. “Журналістські посади як правило обіймають жінки, оператори та режисери монтажу, як правило, чоловіки“, – каже Андрій Тіток. За його словами, у редакції раді б бачити більше жінок-операторок і чоловіків-кореспондентів, але поки що цей розподіл стабільний.

Як дефіцит кадрів позначається на контенті

У “Челайн” дефіцит найперше впливає на швидкість підготовки матеріалів. “Коли частина працівників змушена поєднувати кілька функцій одночасно, зростає навантаження на команду, а на виконання окремих завдань потрібно більше часу“, – каже Таліна Тарасенко.

У “Суспільне Чернігів” дефіцит торкнувся вузької, але критичної ланки. “Найбільшою проблемою нині є брак інженерів, які розумітимуть специфіку теле- та радіовиробництва, але це не лише наша проблема“, – зазначає Андрій Тіток.

Як редакції шукають вихід

Найпоширеніший підхід до вирішення кадрового дефіциту – суміщення функцій і залучення фрілансерів. “Активно залучаємо фрілансерів та віддалених працівників. Це дозволяє закривати окремі потреби редакції“, – каже головна редакторка “Челайну”.

Другий підхід – робота зі студентами. “Ми відкриті до людей, які не мають досвіду роботи в медіа, але прагнуть розвиватися у професії“, – говорить Таліна Тарасенко. У “Суспільне Чернігів” так само придивляються до практикантів. “Беремо перспективних студентів, які вміють знімати і монтувати“, – розповідає Тіток.

Третій підхід – переманювання фахівців з інших медіа. “Кореспондентки з Рівного та Києва переїхали до Чернігова за сімейними обставинами“, – каже Тіток, додаючи, що людей також мотивує можливість творчого зростання.

Керівник “Чернігівської медіа групи” Ярослав Сухомлин обирає інший шлях – зміну середовища всередині редакції. “Хочу трошки переробити екосистему в самому офісі, осучаснити робочий простір. Щоб у молодої людини, яка приходить, не було відчуття, що вона прийшла в якийсь “хімпромпостач“, – каже він.

Що об’єднує всіх

У всіх редакціях кадровий дефіцит має різне обличчя – від нестачі операторів і монтажерів через мобілізацію до браку журналістів, готових працювати “в полі”, і вакансій, які роками лишаються відкритими. Але причини дефіциту кадрів повторюються: війна і мобілізація, неконкурентні зарплати порівняно з іншими секторами економіки, зростання навантаження на тих, хто залишився, і зміна ставлення молодшого поколі­ння до самої природи журналістської роботи.

Андрій Кужель, регіональний представник Інституту масової інформації в Чернігівській області