"Йовбаки" у вінницьких ЗМІ

Свого часу історія про напад на журналістів з боку молодиків у спортивних костюмах породила слово, яке ввійшло в українську мову назавжди – тітушки. Саме Вадим Тітушко став всесвітньо відомим трендмейкером, і його прізвище, як і прізвище Патріка Хулігана, перетворилося на назву явища. І схоже, ми дарма стали забувати іншого героя сучасної української історії – Миколу Йовбака. Цей "мукачівський месник" під час чергової стрілянини в столиці Закарпаття діставав зі спортивних штанів і привселюдно демонстрував хоч і не червоний паспорт, але посвідчення члена місцевої спілки журналістів. Яке згодом виявилося підробкою.

Власне, журналісти-йовбаки – одна з найпотужніших загроз свободі слова. Чому? Все просто: кількість носіїв журналістських посвідчень зростає так неконтрольовано, що, дійсно, відрізнити й покарати особу, яка вчинила напад на журналіста, а не просто влаштувала нетверезу бійку, стає дедалі складніше. Та й поліцейські в справах про порушення прав журналістів (ті ж статті 171 та 345-1 ККУ) витрачають чимало часу саме на з’ясування і підтвердження факту того, чи є потерпілий журналістом і чи пов’язане правопорушення з виконанням медійної роботи. І бувають випадки, коли поліція навмисне саме на цьому етапі затягує процес, щоб не проводити розслідування і взагалі поховати справу. Як то відбувалось із автором цього матеріалу.

Журналісти "на спорті"

На Вінниччині вже неодноразово самі журналісти намагалися чи то вести власний реєстр медійників, чи то створити загальнодоступну базу. Та зустрічали спротив інших колег, які застерігали від того, що така база вже є наступом на свободу слова, оскільки подібні списки можуть модеруватися, що вже є цензурою.

Чи не найвідоміший випадок з вінницькими псевдожурналістами трапився наприкінці жовтня 2012 року. Тоді, під час підрахунку голосів на парламентських виборах, на територію окружної виборчої комісії №11 міста Вінниці ввірвалися невідомі: "Увірвалося сім осіб, при цьому один з них пред’явив посвідчення журналіста місцевої газети". Одразу після їхньої появи в кімнаті був розприсканий газ невідомого походження. Представники політичних партій називали навіть самі видання. Зокрема, тоді ще комунальну "Вінницьку газету".

Водночас реальні журналісти під час тих подій отримали ушкодження від працівників міліції. В ІМІ повідомляли, що тими ж днями знімальну групу телеканалу ТВі побила міліція, коли журналісти намагалися потрапити в залу засідань. Постраждали тодішній гендиректор ТВі Микола Княжицький, журналіст Любомир Ференц та оператор Олександр Тупік. "Ми стояли поруч із входом до ОВК, куди нікого не пускають. Несподівано налетіла міліція, мене кинули на підлогу, штовхали оператора і журналіста", – розповів Княжицький.
Звичайно, що нападників на журналістів не покарано. Звичайно, що "журналісти" в спортивних штанях, які розприскали газ, ніколи в житті не написали бодай замітки в ЗМІ.
"Представник ІМІ в Херсонській області Сергій Нікітенко надіслав запит до Херсонської Нацполіції про те, скільки там видали травматів. Вони відповіли: 223 травмати – і надіслали йому просто список людей, яким вони їх видали. Сергій подивився на той список, а там з понад 200 людей реальних журналістів тільки двоє чи троє", – розповіла Громадському радіо виконавча директорка Інституту масової інформації Оксани Романюк.

Це і найгірше – що самі ж ЗМІ видають посвідчення людям, які часто не мають жодного стосунку до журналістики. Скільки місцевих видань зробили "громадських активістів" журналістами – годі й казати. А все тому, що "ксива" журналіста – найкоротший шлях до отримання "травмата".

Пристрій для відстрілу гумових слів

Вінницька поліція або сама не знає, кому видає дозволи на травматичну зброю, або не стежить за тим, хто ці люди. Принаймні такий висновок можна зробити з тих відповідей, які отримала ГО "Автомайдан Вінниччина" на свій запит: "Статистичною звітністю по лінії дозвільної системи, визначеного додатком до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1998 року за № 637/3077, не передбачено створення, накопичення та облік запитуваної інформації". Тому "надати інформацію про кількість дозволів на придбання та зберігання пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, які видані на підставі подання громадянами документів, що підтверджують їх статус журналістів, не вбачається можливим".

А тим часом, зокрема і задля дозволу на "травмат", люди на кшталт скандально відомого Олексія Святогора реєструють ГО "СПІЛКА ЖУРНАЛІСТІВ-ДОГХАНТЕРІВ". Це реальна назва реальної організації. І ці люди називають себе журналістами. І вимагають прав, які мають журналісти. Ба більше, отримують ці права. Зокрема, і дозвіл на "травмат". Та ще й "налагоджують співпрацю" з поліцією, і та радо згоджується. Щоправда, до перших обурень громадськості. 

Антон Булгаков, представник ІМІ у Вінницькій області

Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House