Як маніпулювати свідомістю виборця через медіа (майже інструкція)

Коли стихли виборчі баталії і міжнародні спостерігачі визнали парламентські вибори чи не найдемократичнішими за весь час існування незалежності України (і важко тут не погодитися), саме доречно поговорити про те, якою була виборча кампанія з точки зору її комунікаційної складової, - пише Богдана Стельмах на порталі "Четверта влада". 

Загальновідомо, що медіа – одне з найефективніших джерел донесення інформації до громадян про кандидата чи політичну партію. Саме за допомогою медіа можна сформувати бажаний образ політика / партії або зіпсувати репутацію конкуренту.

Цей момент розуміють обидві сторони комунікації і знаходять спільну точку перетину власних інтересів. Як результат – з’являється чимало матеріалів, які маніпулюють виборцем, впливаючи на його підсвідомість і емоційну складову. Надто, коли виборець не привчений / не в змозі аналізувати і радше «споживатиме» готовий продукт, аніж кинеться на пошуки додаткової інформації (і саме на такого виборця і спрямовані салогани, меседжі, малі та розлогі матеріали).

Зовнішня реклама як джерело комунікації під час виборчої кампанії на Волині досить активно використовувалася багатьма кандидатами-мажоритарниками. І тут одним із найпомітніших маніпулятивних методів стало розміщення на бігбордах інформації про кандидата до старту виборчої кампанії і після її завершення (формально ніби й не агітація, проте фактично взаємозв’язок очевидний):

Ще один із методів маніпуляції – використання кандидатом брендів політичних сил, до яких насправді він не мав жодного стосунку.

Найбільш розмаїтим джерелом маніпуляцій стали друковані ЗМІ та інтернет-видання. І якщо у випадку із зовнішньою рекламою гравцем є лише кандидат / партія, то у випадку з медіа їх уже двоє. Кажуть, ніби за матеріал, оплачений не із виборчого фонду, редакції запитували вдвічі більшу суму, аніж із виборчого. Неважко зрозуміти причину – економічно вижити медійникам дуже складно, проте такий підхід – не лише маніпулятивний прийом (коли реклама маскується під актуальну проблему або історію успіху), а й порушення чинного законодавства.

Найпоширенішими методами маніпуляції у волинських друкованих та інтернет-виданнях були:

1) відсутність будь-якого маркування політичної реклами (ані назви рубрики, ані тегів під матеріалами);

2) неналежне маркування – позначка «зірочка» (*) біля заголовка публікації часто подібна до макового зернятка чи смітинки при друці; її пояснення або написано надто дрібним шрифтом у вихідних даних газети, або, як у випадку з інтернет-виданням, міститься у рубриці «Рекламодавцям», куди читач, зрозуміло, не здогадається зазирнути;

3) виокремлення частини тексту жирним шрифтом і більшим кеглем, а в кількох виданнях газети «Волинь-нова» - червоним кольором;

4) life story про кандидата або історія його успіху;

5) фото-маніпуляція.

Єдиним виданням, яке маркувало політичну рекламу відповідно до чинного законодавства (за винятком кількох публікацій), стало інтернет-видання «ВолиньPost».

На дискусійній зустрічі журналістів, громадських активістів і представників штабів 31 жовтня у Волинському прес-клубі, де, власне, йшлося про медіа-маніпуляції, учасниками було запропоновано два шляхи унеможливлення маніпуляцій.

Один із них – це законодавче закріплення чітких правил гри: аби всю політичну рекламу в медіа можна було розміщувати лише у відповідній рубриці, наприклад – «Вибори». Однак, у цьому випадку, як на мене, з’являється додатковий механізм маніпуляцій. Оскільки не вся інформація про вибори – політична реклама, то, відповідно, й інформацію про діяльність кандидата теж можна подати як інформування про виборчий процес.

Інша пропозиція полягала в повній забороні політичної реклами у медіа. З одного боку, це унеможливить маніпуляції, проте з іншого – це є порушенням прав людини (і кандидатів – на поширення інформації, і громадян – на її отримання) і втручанням у діяльність медіа. Знову ж таки – не забуваймо про економічну складову.

Проте очевидно, що змінювати ситуацію треба. Залишається питання: хто з обох сторін зробить перший крок? А може – читач?

Текст: Богдана Стельмах, регіональний представник ІМІ у Волинській області, для порталу "Четверта влада".

Фото та скани: Богдана Стельмах