Сплановані «Вести». Удар по журналістській солідарності як технологія

Функціонування в Україні російської мови має одну специфічну особливість. Оскільки мова тут існує «у діаспорі», певні її лексеми обростають новими значеннями, затираючи старі. От, приміром, назвав Ігор Гужва свій видавничий проект ємним словом «Вести», ніхто й не здивувався. А за словником Даля це поміж іншим, «известие, сведение откуда, уведомление или сообщение сведения; молва, слух». Себто одне значення – повідомлення, друге – чутка. А похідні від цього слова узагалі: «Вестничать, заниматься сообщением вестей, переносить, соглядать, лазутничать; сплетничать. Вестовщик м. —щица ж. рассказчик вестей, новостей, сплетник, переносчик, врун», - пише Роман Кабачій у блозі на сайті "Телекритика". 

                Коли після подій у Врадіївці автори видання «Вести» Олександр Сибірцев і Євгенія Генова припустили, що напад на районне відділення міліції спровокували прибулі на машинах і з камерами журналісти, котрі «стали обхаживать местных жителей с вопросами о том, не хотят ли они вступиться за свою односельчанку, а не просто ждать у моря погоды», а взагалі-то «по наблюдениям корреспондента "Вестей" ничего не предвещало такого бурного развития событий», то перша думка була: що ж ви то по своїх б’єте, колеги? Але перефразовуючи відоме російське прислів’я, «у бізнесі тобі тамбовський вовк товариш». Гроші на бізнес Гужви, як підозрює «Економічна правда», знайшлися у Росії, на зближення з якою наша країна нехотячи дрейфує. Тому журналістам «Вестей» вочевидь начхати на поняття журналістської спільноти в Україні, адже їх керівник, котрий переманив їх із «Сегодня», - оце їх «папа і мама і Бог» в одному обличчі. Це за нього вони піднімалися на страйк, коли в «Сегодня» почала закручувати гайки Олена Громницька.

                Друге питання, чому саме така версія з’явилася в головах у журналістів? Банальна брудна конкуренція? Але «люди з камерами» газеті «Вести» не конкуренти, - вона й так роздається безплатно, конкуруючи хіба з платними друкованими виданнями на кшталт «Сегодня» чи «Фактів». Запитаний про думку з цього приводу виданням «Телекритика» керівник департаменту новин групи «1+1 медіа» Сергій Попов назвав версію «Вестей» абсурдною: «Не потрібно перекладати з хворої голови на здорову. Присутність журналістів, безумовно, внесла корективи у ситуацію, але за  їх відсутності ситуація могла б закінчитись ще сумніше». Натомість інша телевізійниця, випусковий редактор програми «Подробности» на «Інтері»  Мар’яна Ясниська, висловила більш конкретнішу думку: «…авторство цієї версії, можливо, належить представникам певного вузького кола чиновництва. І ці люди, мабуть,певним чином зацікавлені в тому, щоб продукувати такі нісенітні версії щодо телевізійників і ЗМІ в цілому. Хочу попередити - дарма».

                Якщо це і не чиновництво, а хтось хто має гроші і впливи, він – так само як і чиновництво – не зацікавлений вочевидь у тому, щоб населення довіряло українським ЗМІ.  Щоб свобода слова, єдине ще недобите завоювання Помаранчевої революції, перетворилася на пшик. Щоб посіяти зерно розбрату в українському медійному середовищі. Єдність останнього це не високі слова, а реальність, доцінена навіть російськими колегами. Приміром, про одностайність українських журналістів у справі Сніцарчук-Содель  опозиційний сайт slon.ru написав таким чином: «Сейчас этот пустячный по российским меркам инцидент – номер один в новостях, а все благодаря журналистам. […] …разбитая губа – это, на минуточку, не отломанный палец Олега Кашина и тем более не избитый до полусмерти Михаил Бекетов (за которого, кстати, заступались скорее экологи, чем журналисты). Каждое проявление гражданской позиции у журналиста сопровождается в России бурными дебатами: а стоит ли, а этично ли?».

                Та й сам Ігор Гужва в момент свого звільнення з посади головреда «Сегодня» намагався використовувати важелі журналістської солідарності: зустрівся із представниками руху «Стоп цензурі», вступив у профспілку та радів тому, що колектив розповсюдив заяву про підтримку його кандидатури та проти власне звільнення. Тепер пан Ігор вочевидь повірив у інші цінності, котрі – при вкладанні чиїхось мільйонних коштів у новий проект обіцяють вийти на прибуток через чотири роки. Говорити людині-скандалу, що йти по трупах інших ЗМІ некрасиво і може навіть неперспективно, мабуть нема сенсу. Тим більше, якщо версія про журналістів-провокаторів має замовників вище, і є частиною більшої кампанії по дискредитації ЗМІ та громадських активістів. Вікторія Сюмар нещодавно заявила, що кампанія ця базована не на чому іншому, як на брехні: «Влада довго думала, як можна відповісти на активність громадських середовищ і вона придумала явище, яке можна назвати псевдожурналістикою. Коли немає фактів, лише суцільна брехня, але це йде під виглядом журналістських матеріалів». «Вести» про журналістів-провокаторів Врадіївки чудово у цей концепт вписуються.

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для "Телекритики".

Фото: Скріншот статті на сайті "Вести". Після висловленої версії щодо "журналістів-підбурювачів" газета подає родинне фото одного з оскаржених міліціонерів - Дмитра Поліщука.