Український кореспондент Reuters розповів про тенденції новочасної журналістики та специфіку роботи в гарячих точках.
Сергій Каразій двадцять років працює у київському представництві Reuters, однієї з найбільш авторитетних інформаційних агенцій світу. Його посада називається «відеожурналіст» і передбачає вміння робити все, що потрібно для створення повноцінного телесюжету, придатного для використання не лише телекомпаніями, але й інтернет-виданнями різних країн. Про те, як бути універсальним тележурналістом, Сергій Каразій розповів на майстер-класі у Школі журналістики Українського католицького університету.
Репортерська робота, на думку пана Каразія, сьогодні повернулась до своїх витоків — розвиток технологій та поширення інтернету замкнули коло, зробивши знов актуальною громадянську журналістику. Щоб змагатися з соціальними мережами та їхніми всюдисущими користувачами, професійний репортер повинен уміти все. Якщо раніше на зйомки вирушала ціла бригада, то тепер — лише двоє, а часом і одна людина. У друкованих виданнях дедалі більше уваги приділяють візуальній складовій, і незабаром найбільш запитаною людиною в редакції стане фотограф, адже одне вдале фото за охопленням аудиторії дорівнює десятьом добре написаним текстам.
«Головне, чого варто прагнути в кожній історії — щоб вона не потребувала тексту взагалі», — каже журналіст. На його думку, справжнім успіхом для тележурналіста є репортаж, здатний повністю передати історію лише за допомогою відеоряду та синхрону.
Репортаж, як стверджує Сергій Каразій, залишається основою журналістики, зокрема й телевізійної. Професійний журналіст повинен добре передавати емоції та масштаби події, передбачати всі запитання, що можуть виникнути в аудиторії, та відповідати на них наперед. В умовах жорсткої конкуренції між засобами масової інформації та поодинокими журналістами чи блогерами надзвичайно важливою стає підготовка до висвітлення теми, що допомагає орієнтуватися в подіях і максимально зосередитись на зйомці.
Не менш важливою є концентрація уваги під час роботи в гарячих точках. Сергій Каразій розпочинав висвітлювати збройні конфлікти та масові заворушення ще за часів розпаду Радянського Союзу, побувавши в Абхазії, Осетії, Карабаху та повсталому Вільнюсі. Згодом працював в охоплених війною Сербії, Косові, Іраку та Афганістані. «Найважливіше, — каже журналіст, — розуміти, що ані на війну, ані туди, де можливе насильство, не можна їхати без елементарної підготовки». Західні телекомпанії з середини 90-х не посилають у гарячі точки людей, які не пройшли спеціальний тижневий тренінг «вороже оточення» та курси першої медичної допомоги.
Зайве геройство в зоні збройного конфлікту зайве. «Якщо вас підстрелять, ви банально пропустите дедлайн», — жартує Сергій Каразій, пояснюючи, як важливо пам’ятати про небезпеку й бути зосередженим, працюючи там, де стріляють. «Коли в камеру дивиться автомат, потрібно тікати. Правильний вибір місця зйомки та прикрита спина можуть урятувати камеру й життя», — каже він. Не слід забувати, що навіть найкращі сюжеті, зняті в гарячих точках, живуть на телебаченні два-три дні: «наступного тижня буде інша війна та нові сюжети».
Олена Клименко, Школа журналістики УКУ
