Про журналістику та інформаційне кілерство

 

Минулого тижня вразила «гаряча сенсація»  від таблоїда «Сегодня» про еротичні масажі у київських школах.

 

Ту новину охоче підхопила ціла низка веб-ресурсів, скопіювавши  її з точністю до букви та коми,  і  не спромігшись ні перевірити, ні уточнити, ні розширити її. Вразила та звістка не змістом, бо багато киян принаймні здогадуються,  що у шкільних басейнах у позаурочний час  можуть плавати не лише учні, а і сторонні дяді й тьоті. До того ж, без довідки від лікаря (хоча наявність довідки не завжди означає, що в басейні купаються лише здорові - адже цей документ дуже легко купити). 

 

Все це є неподобством, і про це  можна і треба писати, але писати фахово і з дотриманням елементарних журналістських стандартів.

 

Однак, перечитавши «сенсацію» від «Сегодня»,  відчуваєш явну халтуру. Журналістка змайструвала «сенсацію» з претензією на розслідування, не встаючи з робочого крісла і не відриваючись від телефона. Втім, та тема могла би перерости у справжнє яскраве і правдиве  розслідування, якби авторка розповіла про власний досвід принаймні разового візиту до «крамольного» шкільного басейну.

 

Оскільки ж джерелами інформації  стали інтернетні оголошення про басейни з масажем  та телефонна розмова з начебто масажистом, то мушу зауважити, що цих джерел явно замало, аби читач отримав максимально повну, збалансовану і переконливу інформацію.  Справді фаховий журналіст перед тим, як оприлюднити щось, мусить ретельно перевірити факти та  поспілкуватися з кількома джерелами інформації, аби переконатися, що подає новину точно і правдиво.

 

У випадку ж із масажно-еротичною сагою від «Сегодня» читач має всі  підстави запитати, чому журналістка принаймні не зателефонувала директорові школи, аби дізнатися, чи правда те, про що розповів «масажист»? Пишу «масажист» у лапках, бо маю право підозрювати, що заочним (телефонним) співрозмовником журналістки міг бути хто завгодно. Наприклад, недоброзичливець, що вирішив «насолити» директорові школи поширенням пліток про масажі в басейні.

 

Дзвінок авторки  у міський відділ освіти не додав читачеві жодної інформації та став лише формальною спробою урівноважити однобоку, а відтак, упереджену «сенсацію».