Нардепи-медійники: серед пріоритетів – громадське телебачення та роздержавлення ЗМІ

Комітет з питань свободи слова та інформації Верховної Ради, який традиційно дістається опозиції, зараз став полем перемовин між «Свободою» та «Батьківщиною». Відіславши свого представника Руслана Кошулинського на посаду другого віце-спікера парламенту, «Свобода» тим самим звузила кількість комітетів, у котрих за квотою вона мала би головувати. Натомість «Батьківщина», котра контролювала комітет у попередньому скликанні та має кількох претендентів на голову, також не проти отримати цей комітет знов. Доки йдуть перемовини за портфель голови, ІМІ запитав у народних депутатів, ще донедавна відомих журналістів та медіа-менеджерів, про їхні пріоритети. Серед гарячих тем – створення громадського телебачення (до ВР вже внесено два законопроекти), роздержавлення ЗМІ та прозорість медіа-власності. 

Останній голова комітету Юрій Стець поки що не знайшов часу відповісти на запитання ІМІ (пообіцяв це зробити найближчим часом), тому пропонуємо наразі думки Андрія Шевченка, Ігоря Мірошниченка та Миколи Княжицького.

Андрій Шевченко, екс-голова Комітету зі свободи слова та інформації, народний депутат від партії «Батьківщина»:

- Я бачу три пріоритети. Перший це суспільне мовлення і роздержавлення преси. Я би помістив саме їх в одному спільному напрямку. Він полягає в тому, що держава повинна мінімізувати свою присутність на ринку.

Другий напрямок – це доступ до інформації. І тут маємо величезний шматок роботи, пов’язаний із внесенням змін до законів та приведення їх у відповідність із Законом «Про доступ до публічної інформації». Є великий законопроект, внесений Кабінетом міністрів України, що чекає на розгляд у ІІ читанні, - зміни до 57 законів. Це колосальна робота, що вимагатиме узгодження з усіма численними зацікавленими сторонами. Це фактично друга серія Закону  «Про доступ до публічної інформації» і по складності роботи, і по масштабу тих змін, які пропонуються.

Запустити процес роздержавлення комунальних ЗМІ абсолютно реалістично. Більше того, є конкретні напрацювання:  у парламенті минулого скликання був законопроект Степана Курпіля; також є нібито проект, розроблений Держкомтелерадіо. Це питання політичної волі. Думаю, що абсолютно реалістичним було би зараз реєструвати закони про роздержавлення цих ЗМІ, виставляти реалістичну перспективу, коли у нас зникне бюджетна журналістика. Рік-два цілком достатньо для того, аби провести всі зміни в редакціях. І це також означає, що через рік-два у нас є шанс в цьому сенсі стати повноцінною європейською державою.

Третій напрямок – це все, що пов’язане із ратифікацією Конвенції про транскордонне телебачення, та приведення нашого законодавства у відповідність з європейським Це так само значний шматок роботи. Я нагадаю, що в 2008 році ми ратифікували Конвенцію, а наші закони досі не приведені у відповідність із нею. Зараз треба буде орієнтуватися не лише на цю Конвенцію, а й на нові документи Євросоюзу, Ради Європи, зокрема на аудіовізуальну директиву Євросоюзу. У цьому контексті це означає і зміни до Закону «Про рекламу», його лібералізацію. Це також означатиме новий Закон «Про телебачення та радіомовлення», оскільки нова редакція давно на часі. Тому це теж серед пріоритетів.

Окрім законів звісно теж серед напрямків діяльності буде захист прав журналістів, свободи слова, - через публічні виступи, через контрольні функції, які є в комітетах. Доведеться працювати в цьому напрямку, оскільки ситуація в Україні нездорова, як теж ситуація на медіа-ринку. Проблеми цензури, самоцензури, тиск органів влади. Зараз, на жаль, немає підстав бути великим оптимістом та сподіватися на те, що все перелічене зникне найближчим часом. Від Комітету свободи слова очікуватимуть твердої та чіткої позиції щодо підтримки ЗМІ. 

 Ігор Мірошниченко, народний депутат від ВО «Свобода», колишній спортивний оглядач

- Якби «Свобода» мала вплив на цей комітет, розмова була би предметнішою. Ми можемо зараз скільки завгодно розповідати про наші ініціативи, але поки не відомо, чий буде цей комітет, говорити важко. 

Я пришов до парламенту, тому що я не бачу в Україні не просто незалежної журналістики, а можливості реалізувати себе як журналіста у повному значенні цього слова. Бо на сьогодні наші журналісти волею власників телеканалів чи олігархів, котрим належать медіа, перетворилися на підставки для мікрофонів. Ці журналісти є яскравими виразниками редакційної політики, на яку вони не мають впливу. Це фактично інструмент для маніпуляції свідомістю громадян. Рівень журналістики скотився до рівня пропаганди. Люди, котрі займаються журналістикою, не мають права на висловлення своєї точки зору. Не мають право на паритетне представлення альтернативних точок зору до провладної. У нас всі події висвітлюються крізь призму та бачення Банкової.

Пропрацювавши 15 років журналістом, навіть не будучи у політичній журналістиці, відчув це на собі. Коли, маючи власну точку зору, не завжди міг її оприлюднити. Бачив, як складно політичним журналістам працювати у своїй професії. Або людина змушена принижуватися, або ті хто не готовий це робити, шукають поодинокі ЗМІ, де свобода хоч якось збереглася, або йдуть із професії. Мені прикро, що в Україні далеко до стандартів, коли на Заході люди в журналістиці працюють до пенсії. При чому чим більше мають досвіду і авторитету, тим більший ступінь довіри, впізнаваності. У нас приходять зі студентської лави, попрацювали до 25-30 років, і потім стикаються із проблемами фінансового характеру, коли заробітку журналіста не вистачає на прогодування сім’ї, або з почуття власної гідності та честі.

Інформаційний привід як такий дискредитований. Зараз це наказ редакції чи наказ комерційного відділу. Якщо їх немає, справжні інфоприводи не цікавлять. Хотілося б, аби репортер мав можливість оцінити самостійно важливість тої чи іншої суспільної події і без проблем її висвітлив.

В плані конкретніших кроків. Треба створювати громадське мовлення, фінансоване державою, але нею не контрольоване в сенсі контенту. Я ідеаліст і вірю, що це можливо. Частиною нашої програми є також оприлюднення власників ЗМІ. Для громадян має бути цілком очевидно, кому належать ті чи інші медіа, чому саме таку точку зору займають. На рівні законів треба регулювати вплив власників на контент. Без цього зрушень не буде. Якщо для власників телебачення чи друкованих ЗМІ це бізнес, - будь ласка. Але він не має впливати на редакційну політику. Зрештою, ми маємо зробити усе, щоб у законодавчому полі суттєво обмежити ці впливи загалом.

Якщо публікується рекламна замовна стаття, вона має бути чітко означена як рекламна. Ми категорично виступаємо проти проплаченої реклами під час виборчої кампанії. Політична реклама створює неконкурентне середовище та викривлює інформаційну політику. Виборчі дебати так само мають відбуватися на правах рівності, - паритетно, в черговості жеребкування тощо. Не може бути так, що «впливову» партію запрошуємо, а невелику партію до ефіру не допустимо.

Щодо роздержавлення ЗМІ: питання непросте. Можна їх швидко приватизувати, але у чиїх руках вони опиняться? Через приватизацію державного майна олігархами ми практично позбавлені впливу на інформаційне поле. Вони ж кажуть: хто платить, той і музику замовляє. В тому числі питання частот. Інфопростір окупований, це очевидно для всіх.

Микола Княжицький, колишній генеральний директор телеканалу «ТВі», народний депутат від партії «Батьківщина»:

- Для того, щоб створити громадське телебачення, має бути політична домовленість між владою та опозицією. Цим я і планую займатися. Законопроекти, що вносяться, можуть готуватися лише на підставі таких домовленостей. Коли і влада, і опозиція, будуть розуміти необхідність і важливість створення громадського телебачення. Бо вона має бути незалежним і від влади, і від опозиції. Для цього ніколи не було політичної волі, тому всі внесені проекти можуть без цього залишитися проектами, якщо я працюватиму в Комітеті свободи слова та інформації. Оскільки комітети ще не розподілені, і політична сила, від якої я обраний, може доручити інший напрямок, не можу зараз говорити на 100%. Натомість я хотів би працювати в цьому Комітеті.

Щодо прозорості медіа-власності, очевидно, що це треба змінити законодавчо. Тут так само повинні бути домовленості із власниками, що кінцеві бенефіціанти у всіх офшорах, які контролюють засоби масової інформації, то ці офшори мають бути зрозумілі,  в той чи інший юридичний спосіб. Ми на ТВі не приховуємо власника, але ми робимо це власної волі. У рішеннях суду можна навіть побачити, хто наш власник. Але має бути закон, котрий би вимагав цього від усіх. Це можу бути прописано в Законі «Про телебачення та радіомовлення». Я не вважаю, що потрібен новий закон.

Щодо роздержавлення. Воно має торкнутися саме державних ЗМІ; натомість комунальні ЗМІ це зовсім інша історія. Тому що комунальні ЗМІ - це воля місцевих громад. Як вони вирішать, так і має бути. Інша справа, що у нас немає прозорості цих громад, для цього треба провести реформу самоврядування. Але це влада на місцях повинна вирішувати, куди витрачати кошти місцевих бюджетів.

Що стосується державних ЗМІ, приміром ті, що належать облдержадміністраціям, або державні телерадіокомпанії, або радії, - тут безумовно має відбутися роздержавлення.

Записав: Роман Кабачій, ІМІ