ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Микола Савельєв: «Апеляційні суди роблять усе можливе, щоб наклепник залишився непокараним»

03.05.2012, 13:05
ІМІ розпочинає серію інтерв’ю з журналістами – героями щорічного бюлетеня «Хроніка свободи слова - 2011». Кожному з цих журналістів, редакторів, видавців у той чи інший спосіб перешкоджали здійснювати їхню професійну діяльність.

 

Наша перша розмова із відомим львівським журналістом, головним редактором міської газети «Ратуша» Миколою Савельєвим, який наполегливо протягом вже 5 років відстоює честь газети у судах і намагається притягти до відповідальності за розповсюдження недостовірної інформації міського голову Львова Андрія Садового. Конфлікт став настільки відомим, що київський журналіст Ігор Чайка зняв документальний фільм «Від атракції до шмельцу».

- Миколо, яка доля судових позовів «Ратуші» до мера Садового?

- Зауважу, що судових процесів у нас було два. Першого разу ми подали у Галицький районний суд на міського очільника, коли він заявив, що в нашій газеті працівники отримують зарплату в конвертах. У 2008 році суддя винесла рішення про те, що Андрій Садовий має спростувати поширені ним неправдиві заяви на найближчій сесії. Мер та його представники належним чином це рішення не оскаржили. У липні 2009 року підрозділ примусового виконання покарань накладає на міського голову за це 510 гривень штрафу, а пізніше повторно ще 680 гривень. Рівно через 9 місяців після рішення районної інстанції 17 серпня 2009 року Апеляційний суд під головуванням пана Петричка безпідставно дозволяє вже оштрафованому Садовому оскаржити рішення районного суду і надсилає справу на новий розгляд знову ж до Галицького суду. 12 квітня 2010 року суддя Галицького районного суду Ванівський повторно ухвалює рішення на користь газети «Ратуша».Здавалось би, всі сумнівні питання знято, але так може думати лише той, хто незнає, що таке Львівський апеляційний суд. У вотчині пана Валентина Государськогоухвалюють колегіальне рішення: справу провадженням закрити, бо вона всі ці три роки мала слухатись в Господарському суді. Спеціалізований суд у Києві справу «посуті», не розглядає, а оскільки процедурних порушень (судді знають букву закону) не допущено, то зрозуміло, в оскарженні «Ратуші» відмовляє.

Другий позов ми подали, коли у вересні 2010 року мер Садовий знову зводить наклеп на газету «Ратуша» в інтерв’ю журналу «Корреспондент», заявивши, що наша газета «відмовляється друкувати офіційні документи Львівської міської ради» (нашого засновника), і що «її ніхто не купує». 14 вересня 2011 року Галицький районний суд під головуванням судді Стрельбицького фактично втретє визнає бургомістра Львова брехуном (мовою суду «розповсюджувач недостовірної інформації») і зобов’язує його спростувати неправдиву інформацію на сторінках журналу «Кореспондент».

Мер Садовий подає до Апеляційного суду, і колегія суддів задовольняє його апеляційну скаргу, закриваючи провадження у справі. Тепер «Ратуша» може традиційно і до нескінченності писати до Вищого спеціалізованого суду: процедурних порушень не було допущено. Тобто виникає абсурдна ситуація: двічі міський голова зводить на видання наклеп, тричі районні суди це підтверджують, представники Садового того, що він бреше, не заперечують, а Апеляційні суди роблять усе можливе, аби наклепник залишився непокараним.

- Чому Ви не вимагали від мера Львова відшкодування в грошовому еквіваленті?

- Ми не вимагаємо жодних економічних чи правових преференцій, ба більше, ми навіть не мріємо таким чином тиснути на суд, домагаючись скасувати ухвалу суду. Ми прагнемо одного: підняти на державний рівень питання знищення в українських судах такого призабутого поняття, як справедливість, і покарання львівських суддів, для яких це слово вже давно нічого не означає.

- Хто надавав Вам юридичну підтримку?

- Юридичний захист ми здійснювали самостійно і не шкодуємо. Адже наш програш в суді стовідсотково ґрунтується на домовленості влади з судом, а не на силі судових аргументів.

- Які найбільш резонансні теми піднімала"Ратуша"?

- Після низки наших публікацій відбулося кілька резонансних скандалів і були порушені кримінальні справи. А теми, які ми піднімаємо, стосуються тарифів, корупції в судах, корупції влади, земельних афер і службових зловживань. На превеликий жаль, у більшості випадків матеріали журналістських розслідувань, ігноруються владою. До речі, за фактами погроз головному редактору “Ратуші” ще 15 лютого 2008 році прокуратурою Галицького району Львова порушено кримінальну справу за ст.171 «Перешкоджання професійній діяльності журналіста», яку донині не доведено до логічного завершення.

- Як Ви ставитесь до версії колег з інших видань, що своїми позовами до мера Львова газета «Ратуша» собі робить «дешевий піар»?

- Ті, хто закидає нам «дешевий піар» чи бажання здобути додаткову популярність, будуть вельми здивовані: ми не роздавали наших флаєрів із передплатним індексом видання і не кричали, що на Львівщині душать пресу. Адже постійними вигуками про нищення свободи слова дехто просто прикриває власні шкурні інтереси, а надмірні стогони і дешеві вигадки породжують у суспільстві стійке переконання, що «всі ті журналісти однакові - брехливі й продажні».

- Кого вважаєте найбільшим ворогом преси в Україні?

- Найбільший ворог преси - це наше аморфне суспільство, якому начхати на всі журналістські розслідування та матеріали, яке не готове відстоювати свої громадянські права, а чекає поки за нього це хтось зробить інший.

Розмовляла Оксана Синицька, ІМІ

 
Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!