Медіа-бумеранги

У російській пісні «По Дону гуляет» козак радить коханій не вірити циганці-наклепниці, а вірити лиш йому дорогому. Але з тими гультяями-козаками як з українською владою, - пише Роман Кабачій в блозі на сайті ТВі. 

Сьогодні ця влада каже тобі рулювати БДРМ-ом через центр Києва, а за кілька місяців оголошує, що щодо водія БРДМ був складений протокол про адміністративне правопорушення; сьогодні дозволяє ректору-корупціонеру спокійнісінько втекти із рідного йому Ірпеня, а назавтра робить винними простих міліціонерів: недогледіли, мовляв. Спершу вустами своїх базікаючих голів здіймає лемент про братні народи та неминучість стратегічного партнерства на Сході, а назавтра ці ж язики розпинаються щодо невдячності Росії та незмінність європейського вибору.

Подібним до донського козака чином влада намагається виставити у невигідному світлі ЗМІ. Хоче, щоб народ, або ж електорат, або ж іще «біомаса» вірили не ЗМІ, а їй. Що б там не розповідала Ганна Герман про любов до незалежних журналістів, практика свідчить про інше – любить влада ті медіа, які критикують її найменше, а у власниках у них ходять приближені до неї та присутні у ній особи – досить глянути лише на тих, хто супроводжує президента у пулі за державний кошт – це виключно «придворні журналісти», які їздять за Януковичем і пишуть йому дифірамби.

З приводу ж тих медіа-ресурсів, котрі дозволяють собі зберігати сяку-таку незалежність, ба більше – впливати не на сіру масу сидячого на своїх диванах з пляшкою пива «електорального матеріалу», а на освіченіших та мобільніших людей – молоді, громадських діячів та активістів, влада всерйоз взялася за їхню дискредитацію. Вона чудово пам’ятає, що успіх Помаранчевої революції не був би можливим без існування таких вільних майданчиків як «5 канал», «Майдан» та «Українська Правда».

Кампанія проти останньої розгорнулася не на жарт. Відбулося кілька подій, котрі можна схарактеризувати як провокації, спрямовані на дискримінацію сайту «Українська правда»: 1) у низці обласних центрів України кількаразово поширювалася через вкидання до поштових скриньок «друкована версія» УП, у вихідних даних якої вказувалися реквізити оригінальної УП; 2) було створено сайт-клон «Українська кривда», який майже повністю відтворює дизайн УП;  3) до клонів можна віднести також сайт «Українська неправда»; 4) 9 вересня стало відомо про те, що «информационное агенство «Украинская правда» та газета з такою ж назвою набирає штат працівників.

Ще однією спробою дискредитації ЗМІ стала нещодавня спроба переконати медіа-середовище України, а з його посередництвом і суспільство в тому, що з Росії йтиме «джинсова» атака проти української гривні (новина «віднайдений російський темник»).

На думку редактора економічного відділу УП Сергія Лямця, про це свідчить як намагання «показати» цю новину масовим її «вкидом» на форумі УП, так і телефонні дзвінки із пропозицією за гроші розмістити її у стрічці. Лямець упевнений, що за спровокували цю хвилю піарники віце-прем’єра Арбузова. Згодом у редакторській статті «Українська правда» висловила упевненість у цій тезі. Мовляв, тепер кожне видання, яке критикуватиме монетарну політику Нацбанку та уряду, відразу розцінюватиметься як російський агент чи запроданець. Те, що гривня неминуче девальвує до рівня 8,7 за долар, прогнозували на початку цього року у Світовому банку, зазначаючи при цьому що надалі з’являться передумови до покращення її рівня до 8,6 у 2014 р. і 8,4 у 2015-му. Але такий розвиток подій був би можливий власне за гнучкої фінансової політики та відмови від штучного стримування. Не дивно, що прес-служба Арбузова була «вкрай здивована» заявами «Української правди»: коли гривня таки впаде, винною ж буде не правляча команда, а ЗМІ-панікери. Самі росіяни та їхні лобісти в Україні також аргументували, що дана піар-кампанія вигідна чиновникам у Кабміні України, що відповідають за фінансовий сектор.

Випадок із новиною про «російський темник», схоже, є не лише на технологією відбілювання влади, але й частиною процесу нівеляції довіри до ЗМІ. Бо ж відразу, практично на наступний день стався ще один «викид інформації», хто і за скільки готовий був розмістити замовний матеріал у себе (те, що дана таблиця була фальшивкою, можна було зрозуміти при детальнішому вивченні, коли до певних ЗМІ дописувалися особи, які вже там не працювали, або ж редакторів прописувано рекламщиками і навпаки).

У вересні, з початком нового політичного сезону, почастішали випадки атак на поштові скриньки журналістів незалежних видань. Це стало ще одним компонентом процесу дискредитації ЗМІ. Так, нещодавно гуляло інтернетом еротичне відео однієї зі співробітниць видання «Телекритика», котре вона надсилала своєму хлопцеві; мета оприлюднення впізнавалася у приписці: «Ось воно, обличчя незалежної журналістики»… З тією ж метою сайт-клон УП вивісив нібито особисту переписку політичного оглядача Тетяни Ніколаєнко.

Якщо раніше з активними журналістами невідомі борці «по ту сторону барикад» намагалися воювати через заказушні статті у стилі «хай доведуть, звідки у них гроші на те і на те», то тепер вирішено порпатися у білизні, пардон – в особистих переписках та комп’ютерах. «Таке враження, що українська влада веде цілеспрямовану кампанію, скеровану на дискредитацію журналістики як професії та журналістів», - це вже думка телеведучого ICTV Андрія Куликова. Його порада з приводу того, що з цим робити: «Треба дотримуватися стандартів». У тому числі етичних. Бо коли приміром сайт ТСН «позичає» собі новину з НБН, власного виробництва, і дрібненько на неї посилається внизу, не потрудившися це зробити у першому абзаці, маємо «крик душі» редактора НБН Тетяни Висоцької у «Фейсбуку»: чому всі посилаються на ТСН, а не на них?? А такі «грішки» в порівнянні із масовим «джинсуванням» це ніжні квіточки. Якщо українські журналісти/редактори/медіа-менеджери такі захланні, чому ж не закинути їм на гачок приманки? А потім ще й виставити на всезагальне глузування.

Інша справа, що опустивши рівень і значимість журналістики, владні клани підірвуть і довіру до слова як такого, адже друга із вічних професій на те й покликана, аби ретранслювати та доносити думки інших. Звісно, якщо Сергій Арбузов і далі буде перенонаний, що цунамі «джинси», що штурмує загальноукраїнські та регіональні ЗМІ, і навіть підписуване іменами відомих журналістів, котрим це і не снилося, таки виліплює з нього найрозумнішого й найкрасивішого, то можна не перейматися: замовник платить, газета друкує, і так по колу. Але чи вірить читач цій нехуденькій мармизі на фото і тексту під ним? За кого піде голосувати? Ні, не повірить, і не в останню чергу – завдяки зусиллям по дискредитації ЗМІ. І чим тупішими будуть піар-матеріали, чим більше їх виглядатиме на шпальтах і прослідковуватиметься в новинах на ТБ та на радіо, тим більше відрази до них буде в суспільстві. Вимикаючи телевізор, не купуючи пропагандистські агітки, адресат інформації робитиме те саме, до чого його спонукають нині ініціатори цькування незалежної преси. Ви, дорогі владоможці, рубаєте гілляку на якій сидите.

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для сайту "ТВі".