Клуб «джинсовиків» поповнився Арбузовим

Коли 30 листопада з‘явилася інформація, що Нацбанк готує всеукраїнську роз‘яснювальну кампанію про шкідливість зберігання іноземної валюти під подушкою, економічні журналісти не повірили своєму щастю. Бо подумали, що нарешті до широкого журналістського загалу вийде Сергій Арбузов, аби відповісти на численні питання, які нині найбільше цікавлять українців, та ті, що накопичилися за 2 роки до голови НБУ. 23 грудня 2010 року, представляючи у Верховній Раді кандидатуру Сергія Арбузова, голова профільного Комітету парламенту Олександр Пеклушенко сказав, що він «дуже контактний, доступний, професійний». 

Однак із доступністю та контактністю не склалося вже з першого дня на посаді головного банкіра країни. Арбузов примудрився не промовити жодного слова з трибуни парламенту навіть під час процедури його призначення. Не вийшов він того дня і до журналістів. Першу прес-конференцію, заплановану на четвертий день після призначення, перенесли на невизначений період. Не пояснивши причин. 

Упродовж 2-х років головування Арбузова в НБУ та установа розповідала народові про стан справ у фінансовій системі переважно за допомогою письмових повідомлень. А зовсім недавно (аби не спілкуватися з «чужими» журналістами?) Нацбанк створив власний телеканал, який, за словами керівників цього проекту, «буде спрямований на банкірів, фінансистів, працівників інвестиційних фондів, аудиторів, журналістів, державних службовців».

Отже, це означало, що з очільниками та головними фахівцями НБУ матимуть щастя спілкуватися переважно свої журналісти. Решта ЗМІ можуть бачити їх лише в телевізорі і ретранслювати ті коментарі. Такий собі односторонній зв‘язок як підтвердження «доступності й контактності».

Однак свого телебачення виявилося замало. Другим способом поширення вигідної для себе інформації Арбузов обрав… «джинсу».  4 грудня ціла низка інтернет-ресурсів поширила два панегірики про голову Нацбанку України.  

Всі видання, які розмістили  матеріал з ознаками замовності, посилалися на європейських експертів, зокрема, на дослідження Кельнського центру співпраці та комунікації (ZIKK). У прес-релізі тієї організації йшлося про те, що 25 його експертів, оцінивши ефективність дій європейських чиновників у боротьбі з економічною кризою, виставили найвищі оцінки не лише канцлеру Німеччини та голові Європейського центробанку, а й… головному банкірові України Сергію Арбузову.  Однак вже на другий день після того, як інтернетом прокотилася похвальна хвиля, сайт Forbes.ua оприлюднив результати власного журналістського розслідування, яке встановило, звідки ростуть ноги у замовної похвали Арбузова – главу Нацбанку пропіарив  «німецький» дослідницький центр, створений нещодавно вихідцями з України Ігорем Дементьєвим та Антоніною Синявською. 

«Центр межкультурного сотрудничества и коммуникации находится в жилом доме на окраине Кельна, и о нем почти нет упоминаний в интернете. Единственное исследование, с которым «засветился» центр, было посвящено росту национализма во время президентской избирательной кампании-2010. Тогда эксперты провозгласили Виктора Ющенко и Юлию Тимошенко «радикальными националистами» и посоветовали Украине развивать «права регионов».

Forbes.ua  пише, що в Україні першою подала ту новину газета «Факты», підсиливши  текст прес-релізу коментарем «відомого німецького політолога» Олександра Рара про те, що Україна досягла фінансової стабільності – ясна річ, завдяки Арбузову. 

Однак і на цьому «джинсова» епопея-похвала Арбузова від 4 грудня не закінчилася. Того ж таки дня (маслом кашу не зіпсуєш!) ціла низка видань (включно з «Газетою по-українськи» та «Лівим берегом») розмістили ще одну «новину» від закордонного експерта. Цього разу від широко відомого у вузьких колах угорського політолога (не фінансиста!), який назвав Нацбанк України «мозковим інноваційним центром». (Цікаво, чи вважає політолог інновацією від НБУ омріяний Арбузовим  15-відсотковий валютний податок?).

Чим спричинена така «джинсова» активність Арбузова, наразі достеменно невідомо. Однак те, що її пік припав на час, коли НБУ намагається відохотити українців від купівлі доларів ( і тим самим врятувати схудлий і змарнілий за останній рік валютний резерв), наводить на думку,  що місія  замовних  матеріалів – посилення довіри громадян України до національної грошової одиниці і до політики НБУ. Якщо замовники фінансової «джинси» і справді цього хочуть, то панегірики владоможців про себе  – то не найкращий ключик до сердець українців. Як свідчить нещодавня історія з політичними «джинсовиками», коли до парламенту не пройшли найнахабніші з них, українське суспільство подорослішало. Однією з ознак того стало вміння більшості людей відфільтровувати правду від замовної брехні у засобах масової інформації. «Джинса» ж від Арбузова на тлі його непублічності та впертого небажання прямого спілкування з широким журналістським загалом, лише підтверджує побоювання українців, що від них приховують реальний стан речей. 

Ольга Бурда, ІМІ