Ігор Лубченко: «Скільки не писав листів Януковичу, видно пошта не доносить»

 

- 24-25 квітня відбудеться черговий ХІІ з’їзд Національної спілки журналістів України, на якому будуть обирати  нового її голову. Так сталося, що вперше за багато років за два місяці до початку з’їзду почали висувати кандидатів на нового її керівника. Чим спричинений такий поспіх?

- У нас час від часу таке виникає, коли  якась область висуває своїх представників раніше, і веде переговори,  щоб підтримали їхню кандидатуру. І як показує  досвід попередніх з’їздів, нічого з цього не виходить. Тому що делегації тієї області, звідки ця кандидатура висувається, можуть  мати недостатню кількість голосів. Фальстарт, так це називається в спорті. Але це нормальна річ, подивіться на  передвиборчу кампанію – вибори ще не розпочалися, але ті,  хто хоче пройти в новий склад парламенту, вже  роблять заяви, піарять себе в газетах, у  кожному номері  видання фігурує одна і та ж людина.

Це наше суспільство і журналісти його бачать. У мене складається  таке враження,  що вони нічому не вчаться. Бо  ж знають, що оті кандидати, які часто потрапляють на очі виборцям,  як правило не завжди набирають високі результати. А ті проблеми з суспільства переходять уже в кров журналіста, який політично заангажований.

 

 

- Важко було увесь  час. Був такий період, коли зустрітися з керівниками держави було простіше, наприклад, за правління Кучми та Ющенка. У нас проблем було багато. Але Кучма наприклад,  зустрічався кожен квартал з журналістами в Президент-готелі. Одного разу я йому розповів, що хочу в Криму зробити будинок відпочинку журналістів. Пригледів  5-ти поверховий особнячок, який належав  якомусь московському інституту. Мені хотілося, щоб у НСЖУ був свій санаторій чи будинок відпочинку. За часи Союзу були санаторії для Всесоюзних спілок журналістів, які після розвалу Союзу переходили у власність журналістських організацій. Справа в тім, що на території України таких не було, які б могли перейти нам. Так от, на одній такій зустрічі з президентом Кучмою я запитую, хто може вирішити це питання. На що  Кучма відповідає: «А Ви можете прикинути скільки на ремонт вам вийде? З бюджету грошей вам не дадуть. Хто буде доглядати за санаторієм, коли Ви в Києві? А зараз санаторії пустують і не проблема взяти путівку у будь-який із них». Я приїхав, зібрав секретарів, і вони погодилися, що він правий, бо це були б марно викинуті гроші. Санаторії справді тоді пустували. Ну він такий був господарник, і з ним можна було всі подібні питання вирішувати.

- Ми з ним спілкувалися на цю тему і Кучма завжди декларував, що він проти «темників» та цензури в ЗМІ. Він наголошував, що журналісти не повинні працювати за вказівками Адміністрації Президента, яка розсилала «темники» про висвітлення подій та втручалася в редакційну політику.

- Була у нас така ситуація, коли Укрпошта підвищила на 60% тарифи на свої послуги з передплати і доставки преси. І ми, зібравши секретаріат, погодилися. Бо п’ять років ця ставка не підвищувалася, а за цей час рівень інфляції  також підстрибнув  на 60% . І коли одразу через рік  Укрпошта знову захотіла підвищити тариф, я  тричі протягом тижня зустрівся з президентом Ющенком, і ми погодили, що підвищення буде лише на 24 % , бо рівень інфляції тоді був саме такий.

 

- У 2010–му ми провели розширений секретаріат НСЖУ, де були присутні всі голови обласних організацій, куди я запросив Прем’єр-міністра Азарова. Ми обговорювали різні питання. За наслідками обговорення він дав доручення керівникам центральних органів виконавчої влади. Я не скажу, що всі  доручення були виконані, але було привернуто увагу до проблем, які ми порушували.
З Президентом Януковичем ми жодного разу не зустрілися, бо скільки я йому листів не писав – видно пошта не доносить до нього.

 

 

 

 

 

- Ця робота в процесі. Ми розробили бейджики для журналістів, які працюють в судах, висвітлюють  мітинги та вуличні акції. Але в нас виникло питання, хто буде ці бейджики виготовляти та видавати. Ми хочемо проконсультуватися щодо цих бейджиків в Міжнародній федерації журналістів у Брюсселі або в Британській спілці журналістів і там поговорити, оскільки у них є досвід. Уточню, що нам залежить, не як має виглядати цей бейджик, а які правові акти наші колеги з-за кордону поклали в основу взаємовідносин преси та силовиків. Чи це мають бути договори, чи відпрацьовані правила, яких мають  дотримуватися журналісти і представники правоохоронних органів, які зіштовхується в конфліктних ситуаціях. Також ми хочемо, щоб представники правоохоронних органів знали про ці бейджики.

У нас, наприклад, є пропозиція, щоб у міністерстві внутрішніх справ нам виділили номер телефону, який буде працювати цілодобово. І за яким можна буде переконатися, що  справді певний журналіст дійсно зареєстрований за цим посвідченням. Ми би всі дані віддали б їм для ідентифікації журналістів.

Також до нас приїжджали представники з Міжнародної федерації журналістів, які проводили тренінги про розроблення спільних правил комунікації журналістів з правоохоронними органами, які зіштовхуються у конфліктних ситуаціях. Думаю, що ближче до парламентських виборів, які пройдуть восени, ми зможемо зробити прес-карти для журналістів, які будуть працювати та висвітлювати події в гарячих точках.

 
- За якими методиками проводиться моніторинг порушень прав журналістів?

 

- Це моніторять наші обласні організації, які  налічують  18 998 членів. Вони стежать за правопорушеннями прав журналістів, ведуть свою статистику. Часто роблять заяви і просять нашої підтримки. У нас цим займаюся я, мій помічник та президент Асоціації медіа-юристів Тетяна Котюжинська. У нас часто не збігаються цифри з моніторингами інших журналістських організацій. Розумієте, коли розбили фотоапарат, це одне правопорушення, а коли  журналіста – це вже інше.
Недавно мені телефонувала з однієї районної газети журналістка, яка вийшла на пенсію. За її словами, прийшло КРУ і пред’явило претензії, що їй неправильно нараховані премії. Вона написала в прокуратуру заяву і просила, щоб я зробив те ж саме. Але спершу  слід розглянути статут редакції та колективний договір. Бо в КРУ стверджують, що нарахування премій журналіст має  погоджувати з головою районної ради і з головою міської адміністрації. У різних організаціях різний підхід і практика. Одні пишуть раз на рік заяви в міськраду чи райраду, щоб дозволили видати премії . У інших же областях таких заяв не вимагають.

 

 

 - Звертаються в усі часи і не зважаючи, хто є президентом, чи править урядом.

 

 

 

 

 

 
- Проблема в тому, що поскорочували штат працівників до того, що нема кому  газету випускати.
От наприклад, районну газету випускають троє людей: головний редактор, відповідальний секретар і людина, яка набирає тексти. Якось я був у міській газеті на Рівненщині. Виявилося, що там є один редактор і півставки бухгалтера.  Запитую редактора, а як Ви захворієте, хто випускає вашу газету? На що він відповів, що міський голова, який має журналістську освіту.

Також є проблеми з фінансуванням комунальних ЗМІ. Закон «Про порядок висвітлення діяльності органів  державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» зобов’язує комунальні ЗМІ друкувати розпорядження та постанови місцевої влади. Між редакцією та місцевою владою мають укладатися угоди про певну кількість надрукованих матеріалів надрукованих та оплачених владою. Однак місцева влада взагалі не хоче  оплачувати ці матеріали, виправдовуючи це тим, що це їхня газета. У той же час влада нарікає на те, що їй не вистачає бюджетних коштів на розміщення інформації в друкованих ЗМІ. Приміром, Львівська ОДА в лютому місяці була незадоволена друкованими виданнями через великі розцінки за публікацію офіційних матеріалів.

Коли Юлія Тимошенко була прем’єром, ми при зустрічі з нею говорили так: є комунальна газета і  є колектив, що має випускати газету. Ніякого втручання в редакційну політику не має бути. Проте в той період ніхто так не душив місцеву пресу, як БЮТ. Наприклад, не сподобалася місцевому осередку БЮТ якась стаття в газеті, - то приміщення заберуть, то водія скоротять. І таких випадків  було страшенно багато.

 

 

 

- У всіх регіонах приблизно однаково. Але, приміром, у Львові є кілька сильних партій, які відверто виступають проти утисків і підтримують газети, захищають свободу слова і ЗМІ, виграють справи в судах. А от, скажімо, головний редактор газети «Експрес» говорить, що на них тиснуть і у них тяганина з господарським судом. Але справа в тім, що було у них три засновника, які розсварилися. Один із них вимагав свої відсотки до тих пір, поки суд не поновив його в правах. Але причім тут порушення свободи слова?

 

 

- З першого року відколи я на роботі, ми займалися цим постійно. У  1998 році підняли це питання вперше, але й сьогодні проблеми не вирішені - на носі парламентські вибори. Я прошу, щоб  законопроект був прийнятий і вступив в дію після виборів. Ніхто не слухає, бо всі хочуть пропіаритися у цих комунальних газетах. Приймати ж законопроект не хочуть, бо тоді у влади жодного впливу не буде. У 2010 році були комітетські слухання про стан свободи слова, було зареєстровано законопроект «Про реформу державної та комунальної преси» № 6468 народного депутата Степан Курпіля.  Цей законопроект донині не розглянуто парламентом.

Розмовляла Оксана Синицька, ІМІ