Два роки зі «Стоп цензурі!» - чи стопимемо далі?

 

На сайті громадського руху «Стоп цензурі!» серед його учасників зареєстровано 570 осіб. Серед них можна зустріти не лише журналістів, - є письменники, продюсери, адвокати. Себто сама ідея такого об’єднання два роки тому могла заімпонувати людям, для котрих тема свободи слова, прáва журналіста на вільне висловлювання власної позиції були життєво необхідними. Чи вдалася ця ініціатива, чи збулися сподівання її засновників?

Актив руху на сьогодні досить невеликий. Проте для його учасників, приміром, для журналістки СТБ Наталії Соколенко, він впливовий, бо «відчувається певна сила, оскільки це один із найвпливовіших рухів в Україні, - він викликає істерику на відомій вулиці Банковій при кожному згадуванні».

 

Натомість чи дійсно так виглядає впливовість «Стоп цензурі!» зовні?

Одним із позитивних та дієвих моментів, що зіграв на популярність руху, був голосний початок, пов’язаний із захистом прав журналістів на телеканалах «1+1», Першому національному (коли журналісти вирішили оприлюднити факти цензурування в ньюз-румах каналів) та СТБ. Також не останнім чином на поширеність руху на першому етапі його існування стала яскрава назва «Стоп цензурі!» та креативність починань. Назву згодом використали учасники подібної ініціативи на локальному рівні на Донеччині і Луганщині, заснувавши у серпні 2011 року рух «Донбасс без цензуры». 

Натомість сьогоднішній оптимізм Наталки Соколенко поділяють не всі з тих, хто зібрався два роки тому під гаслом «Стоп цензурі!». Записаний до руху журналіст одного з телеканалів, котрий не захотів оприлюднювати своє ім’я, висловив таку думку: «Сама ідея об’єднати журналістів була досить непогана. Але те, що ані влада, ані опозиція не дослухалися до ідей руху, призвело до того, що він фактично розвалився. Ті 10-20 людей, які залишилися, обговорюють в групі – як реагувати на ті чи інші події, [ця обмеженість] перетворила рух на формальність». За його словами, влада почала дію на перехоплення ініціатив «Стоп цензурі!» і почасти нівелювала починання руху, стосуючи нечесні засоби гри (прослідковучи записи в інтернет-комунікації).

Водночас рух не став, на жаль, постійним об’єднанням усіх незалежних журналістів. Одна з активних учасниць руху Дарка Чепак перейшла в певний момент на посаду прес-секретаря Президента Януковича, чим викликала обурення з боку журналістського середовища. На думку головного редактора сайту «Редакторський портал», медіа-оглядача Лесі Ґанжі, це був технологічний хід з боку влади, плювок в бік руху – ось, мовляв, ваші активісти, ось які вони продажні, тільки пальцем помани – і всі наші будуть: хоч Ганну Герман з «Радіо Свобода» перекупимо, то Дарку Чепак, активістку "Стоп цензурі", переманимо.

«Стоп цензурі!» не нав’язав щільної співпраці з медіа-профспілками, - ініціативу намагалися «привласнити» чимало існуючих проектів, що спричинило звуження активу. Від «Стоп цензурі!» відійшов Роман Скрипін, згодом зі своєїх причин Осман Пашаєв. Не слідкує, за визнанням для ІМІ, за діяльністю «Стоп цензурі!» Остап Кривдик.

Попри все, «Стоп цензурі!» залишається суто громадським об’єднанням, навіть без керівництва. Леся Ґанжа підкреслює, що в цьому перевага таких об’єднань: «Цей рух постав як «горизонтальний», і в цьому його сила. Так, це знижує його ефективність як ієрархічної бойової одиниці, але це є досвід саме тієї самоорганізації, без якої демократія неможлива. Хоча часом ця демократія й дуже втомлює».

Леся Ґанжа вважає також, що міф про потужність руху «створили його опоненти». «Одразу почали на нього реагувати Олена Бондаренко, Ганна Герман, Олександр Чаленко, почалися різні шпильки «а чого «стопцензурщики» мовчать??», бігом кинулися до замовного скандаліста Вови Петрова, який тут же в піку проголосив свій рух – «Журналісти проти джинси», мовляв, яка цензура, от замовні матеріали в ЗМІ – це проблема, відразу думка «Стоп цензурі!» чи її відсутність стали предметом гострого зацікавлення опонентів. Як на мене, це істерично перебільшена реакція».

Наталя Соколенко теж свідома такого сприйняття: «Наш президент у своїй знаменитій плагіатній книзі «Оpportunity Ukraine», словами людини, яка це писала, цілу сторінку присвятив руху «Стоп цензурі!». Він там написав, що «на початку мого правління творився рух молодих журналістів, які непокоїлися, що я буду притискати свободу слова, але цього не сталося – свободу слова я не душив, і всіх вітаю..!»

Рух «Стоп цензурі!» показав приклад того, як громадське об’єднання може впливати на хід подій. Те, що кожен з нас може організуватися перед обличчям несправедливості, є тепер ясним. Питання за тим, наскільки нам дозволять такими бути.

 

Роман Кабачій, ІМІ

 

Фото: "Новий громадянин"