Джинсуємо по-чорному?

 

 

 

Проблема «джинси» в українських ЗМІ давно переросла суто медіальну: вона напряму впливає на погіршення стану демократії в Україні та сприяє закоріненню корупційних тенденцій. Втім, однією з несподіванок, із якими зустрівся Інститут масової інформації при опитуванні журналістів щодо причин порушень журналістських стандартів і джинси зокрема, було те, що існує певна категорія щасливих, напевно, представників нашої професії, котрі не знають які видання чи телеканали використовують "джинсу", та яких розмірів це явище в українській журналістиці набуло. Цей феномен означає, що не все ще так прогнило у нашому «Датському королівстві». Поки що.

 

Також звертає на себе увагу те, що журналісти певної ніші ЗМІ знайомі із «заджинсованістю» своїх конкурентів, натомість не знають (не слідкують) за тим, наскільки використовують "джинсу" в інших сферах. Себто – «писаки» не слідкують за «тівішниками» і навпаки.

 

Ведучі обласної ТРК в Запоріжжі Ольга Вакало та Лариса Мала називають серед найбільших «джинсовиків» - розміщувачів саме телеканали: «Найбільшим джинсовиком в Україні вважаю ТК Інтер, але так давно його не дивлюся, що можу помилятися» (Ольга); «Центральні телеканали» (Лариса). Мар’яна П’єцух зі львівської ТРК «ZIK» також називає УТ-1. Гостьовий редактор 5 каналу Галина Соловій: «Телебачення [загалом], 1 національний, Інтер, решта також». Юлія Банкова (ТВі): «Національна Телекомпанія України в особі її керівника (про друковані ЗМІ сказати важко)». Подібну ситуацію отримуємо з вуст журналістів друкованого жанру, лишень у стосунку до «своєї» сфери. Сергій Чепінський («Дело»): «Серед газет Факти, серед сайтів – Подробности та Лівий берег». Крістіна Бердинських («Корреспондент»): «Факти, АіФ, Комсомольська правда, Коментарі (продають обкладки). ТВ не дивлюсь».

 

Журналісти з регіонів практично всі відзначають факти присутності «джинси» в регіональних ЗМІ. Підтверджує цей факт і дослідження Українського освітнього центру реформ, який дослідив рівень джинси комерційного характеру та неналежно маркованої реклами в 5 областях України та Криму. Показник за першим фактором склав 30%, за другим 33%. Пояснення криється у невеликих зарплатах, низьких заробітках локальних ЗМІ як таких і тим же гіршим становищем із моральними установками щодо стандартів журналістської праці. Отар Довженко, медіа-оглядач: «Думаю, найбільші джинсовики в регіонах, для них це питання виживання (що їх у жодному разі не виправдовує)». Себто, можна зробити висновок, якщо для центральних ЗМІ джинса є одним із потоків збагачення і нарощування накладів, для регіональних ЗМІ це радше запорука можливості триматися на плаву. Оксана Романюк («Репортери без кордонів»): «Регіональні ЗМІ заключили домовленості з кандидатами і політичними партіями на висвітлення їх діяльності на виборах ще два місяці тому – на локальному рівні за це право йшло серйозне змагання»… 

 

Феномен появи джинси у виданнях залежить від багатьох чинників, - як особистісних, так і загальної ситуації в країні. За особистісних розкладів відповідальність несе конкретний редактор чи журналіст. Знавці відзначають, що редактори частіше відповідальні за розміщення політичної джинси, а журналісти – економічної. Так, Оксана Романюк вважає, що джинса «генерується на різних рівнях, починаючи від рівня журналіста, і до рівня редактора, що має свій вплив – з наближенням виборів у журналістів зменшується простір для маневру за рахунок збільшення території, яку займає більш серйозна джинса з офісу редактора». Телерепортер ТВі Роман Недзельський також відзначає чинник осінніх виборів як такий, що сприяє збільшенню кількості джинси (не останнім чином через повернення змішаної системи виборів, що передбачає обрання половини депутатів на мажоритарних округах).

 

Із загальною ситуацією в нашій державі, як усім відомо, набагато гірше. На думку політолога з Любліна (Польща) Ярослава Пономаренка, у такому суспільстві як українське, видання із джинсою продається краще, ніж без. Пояснює це таким чином: «[розумна і чесна] преса опирається на дуже вузькому прошарку читачів, які або не є ігнорантами, або ставлять собі питання про свій рівень знань. Такий прошарок в суспільствах з економічно-соціальними проблемами дуже вузький. Тому він не робить продажу. Це замалий ринок. Джинса ж, навпаки – не вимагає думки і створює кітчеву моду – слабо інтелектуальній масі це підходить». Реальні захмарні продажі таких лідерів джинси (як за постійним моніторингом ІМІ, так і за опитуванням журналістів) як «Сегодня» та «Факты» вказують, що ця сумна реальність – про нас із вами. Львівський публіцист Андрій Павлишин дуже скептично оцінив шанси «вилікувати» таке суспільство: «Ми маємо системно хворий медіапростір, тут уже потрібні зовсім інші ліки й лікарі. Існує тотальна девальвація довіри до друкованих ЗМІ […]. Вишукувати хворих на себорею в країні, охопленій епідемією лепри, - складне завдання»…

 

Якби цього було мало, останнім часом джинса почала робитися набагато професійніше. Як розповідає координатор моніторингу джинси в ІМІ Олена Голуб, навіть така визнана майстриня політичної джинси як Наталка Королевська у своїх замовних матеріалах мусить використовувати по кілька «експертів» для просування відверто неправдивих «соціологічних опитувань» тощо. Про існування в Україні численної армії псевдоекспертів (у галузі політології та соціології) написав теж в останньому номері польського двомісячника «Nowa Europa Wschodnia» кореспондент Польського радіо в Україні Пьотр Поґожельський. Одна з найбільш досвідчених українських журналістів Марія Старожицька упевнена, що нині ця тенденція має теж інший вимір: «Замовлення матеріалів реальними ньюзмейкерами – зокрема, через побоювання некоректності та непрофесійності "сторонніх" журналістів у процесі трансформації їхніх думок ряд високопосадовців платять за тексти, які зовні не мають ознак замовності, але є вивіреними до останнього слова». Роман Недзельський називає також безпосереднього виконавця таких замовлень: компанія ESG, що розміщує джинсу під виглядом ділових новин на різних каналах. 

 

Замовниками ж, за влучним спостереженням Марії Старожицької, є ті, «кому конче треба з’являтися в інформпросторі, але вони не цікаві медіа без грошей». Це, за результатами опитування ІМІ: Наталія Королевська, Олександр Попов, Віктор Медведчук, Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олесь Довгий, Віктор Янукович. Як бачимо, у списку як представники влади, так і опозиції чи псевдоопозиції. У соціальній мережі Фейсбук нещодавно порівняли фото «кнопкодавів-регіоналів» з Верховної Ради із «кнопкодавами-свободівцями» з Львівської обласної ради. Політики в своєму бажанні порушувати закон і порядок одностайні. А журналісти?

 

Роман Кабачій, ІМІ