Чому розслідувальним ЗМІ в Україні потрібен фактчекінг і з чим його їдять

Українські журналісти розуміють фактчекінг  буквально і дослівно як перевірку, що більшою мірою асоціюється з самостійним або редакційним уточненням викладених у матеріалі фактів, правильності написання імен, назв, відповідності цифр.

Та виявляється, що фактчекінг, окрім всього вище зазначеного, – це відсторонена тотальна перевірка не тільки фактів, а й акцентів, балансу, представленості сторін у матеріалі.

Про фактчекінг і верифікацію даних, інформації говорили під час однієї з секцій Шостої щорічної конференції журналістів-розслідувачів «Журналістські розслідування в Україні і Європі: досягнення, проблеми і перспективи розвитку» журналісти Громадського телебачення Швеції Йоахім Діфвермарк і Свен Бергман та Лейла Самджіч з OCCRP (Проект висвітлення організованої про злочинності і корупції). Зустріч була дуже насичена корисними порадами, і я залюбки з вами ними поділюсь.

«Ми ніколи не публікуємо виправлення, бо ми ніколи не буваємо неправі»

У закордонних ЗМІ працюють фахові фактчекери. Так, у німецькому «Шпігелі» працює 68 фактчекерів. Вони мають гарну цитату: «Ми ніколи не публікуємо виправлення, бо ми ніколи не буваємо неправі». В Україні ж переважно фактчекінг провадять колеги розслідувачів, редактори або медіа-юристи.

Фактчекінг – це перевірка викладених у статті фактів, балансу думок, висвітлення позицій сторін перед публікацією. Навіть якщо, здавалось би, всі про це знають, не проходить. Кожен факт повинен бути доведений – це має бути або документ, або інший доказ, який його підтверджує. Цитувати інші ЗМІ не можна. Виняток можливий тільки в тому випадку, коли це єдине інтерв’ю людини, і вона більше ніколи його не дасть.

«Місія розслідувати»

Таку назву має проект журналістських розслідувань Йоахіма Діфвермарка та Свена Бергмана на Громадському телебаченні Швеції. Як кажуть самі журналісти, місією проекту є пошук правди, а рушійною силою – створення класної історії. Однак під час роботи над розслідуванням постає багато небезпек, як от: помилки з фактами, упереджений вибір, неправильні висновки, відсутність шансів відповісти тому, щодо кого йде розслідування, тощо.

Тому надзвичайно важливо знайти всі помилки в матеріалі до того, як стане надто пізно. Адже тоді сам журналіст може стати ціллю розслідувань інших.

Є багато випадків, коли справи з розслідуванням пішли не так, як цього хотілося б. Один із прикладів – програма «Ньюз найт» на ВВС, коли вони в 2012 році опублікували резонансуісторію щодо насилля над дітьми. Головним героєм цього розслідування був високопоставлений політик. Але потім з’ясувалось, що ті всі звинувачення щодо політика – неправда. Варто наголосити, що команда, яка працювала над розслідуванням, ніколи не питала політика, якого обвинувачували в цьому, чи так воно є. Внаслідок скандалу керівництво ВВС звільнили. Причиною ж провалу резонансного розслідування шведські журналісти вважають відсутність на той час в команди, яка працювала над розслідуванням, системи контролю якості. Єдина людина, яка перевіряла факти, – це був сам репортер.

Якщо проаналізувати розслідувальні програми, то така тенденція повсюдна: багато критики щодо негативного героя, багато позитивної уваги до жертви, але немає критичних питань до людей, які на стороні репортера, намагання зробити історію більш жорсткою і вражаючою. Тоді так звана погана людина, проти якої ведеться розслідування, отримує мінімальне представлення в репортажі. Вся увага, що концентрується на «поганому хлопці», – негативна. Ті речі, які могли б пояснити поведінку цієї людини, ігноруються або невідомі. З такими проблеми зіштовхнулася й команда «Місії розслідувати». Тоді гендиректор вирішив змінити вимоги того, як журналісти мають презентувати програми. Команда вийшла на той формат, що журналісти повинні бути не тільки точні і неупереджені, але й справедливі і щедрі. Це нова вимога розслідувальної журналістики.

Не ігноруйте прогалини, які є в пазлі розслідування

У програмі шведських журналістів «Місія розслідувати» Йоахіма Діфвермарка та Свена Бергмана є три чекпоінти (знакові точки) процесу робити над розслідуванням. На старті розслідувального проекту відбувається перша редакційна зустріч, де збираються репортери, редактор і той, кого можна назвати «адвокат диявола»  (людина в проекті, але не пов’язана з цим репортажем і не бере участі в його підготовці, дуже скрупульозно перевіряє факти). На цій першій зустрічі говорять про саму історію, максимальний і мінімальний рівень, слабкі сторони, загрози. Все фіксується на папері. В середині розслідувального процесу відбувається ще одна зустріч, де також присутній «адвокат диявола». Учасники зустрічі ще раз переглядають слабкі пункти, дивляться, чи не з’явились нові, чи нема пом’якшуючих обставин і намагаються їх включити в історію, а не ховати. Схоже, «адвокатами диявола» шведські журналісти називають фактчекерів.

Говорити правдиві факти не значить говорити правду

Почасти журналісти шукають підтвердження своїм ідеям і версіям, а не істину. І тоді часто говорять правдиві факти, але не правду. Щоб уникнути тунельного бачення, не втрапити у пастку помилок, потрібно говорити про це під час проекту. Шведські журналісти шукають інші пояснення до тверджень, шукають експертів, які знаються на темі і стоять ніби на стороні журналістів, шукають також їм альтернативу, ставлять під сумнів саму жертву, задають їй критичні питання. Все це посилює історію, а не навпаки. Ще одна важлива річ – це конфронтація з «поганими хлопцями», і це треба робити з самого початку розслідування, аби мати більше інформації, переконані розслідувальники. Саме завдяки цьому можна почути кращі аргументи протилежної сторони, від яких потім можна відштовхуватись. До речі, Йоахім і Свен надсилають всі цитати героїв їм на вичитку і частину сценарію з аргументами. На вичитку дається певний термін, встановлюється дедлайн, до якого герої мають відповісти.

Рядок за рядком

Остання стадія роботи над проектом журналістського розслідування – це Line-by-line стадія (рядок за рядком). Вона, за словами шведських журналістів, є рятівним колом для розслідувача. Це фінальна зустріч «адвоката диявола», головного редактора, репортера. Всі вони рядок за рядком вичитують сценарій. І позначаються всі рядки, які викликають питання. Потім над кожним словом, реченням команда думає, чи можна його пом’якшити, а, може, навпаки, загострити. На цій стадії перевіряються дуже дрібні деталі, наявність можливості того, чи може сторона, щодо якої йде розслідування, відповісти на критику.

Фактчекінг на цій стадії розслідування дуже скрупульозний. Так, якщо розслідування проводиться для телебачення, то треба перевіряти кожну картинку, чи є авторські права на них, чи правильна людина зображена, чи релевантні титри, графіки, інфографіка. Це дуже ретельний і скрупульозний процес, складова фактчекінгу.

Розслідувачі наголошують, що навіть дрібні помилки можуть створити багато зла як для розслідування, так і для самого журналіста. Бо «поганий хлопець» може сказати, що стаття неправдива, некоректна. Але не окрема її частина, факт, деталь, а неправдива загалом. В такому випадку, у «поганих хлопців» з’явиться  козир, аби захистити себе в очах інших медіа, громадськості.

Фактчекер допомагає журналісту зробити якісний матеріал

Професійний фактчекер Лейла Камджіч з OCCRP (Проект про висвітлення організованої злочинності і корупції) переконана, що фактчекінг  має стати стандартом розслідувальної журналістики, бо це є довіра. Довіра ж, у свою чергу, – це рейтинг ЗМІ, доходи. Судові позови, у випадку недостовірності фактів, – це втрати.

За словами Лейли, фактчекінг – це процес перевірки тверджень та фактів після того, як репортер закінчив свою історію і відправив її редактору. Саме ж розслідування має  відповідати двом питанням – звідки я знаю, що це правда, і які цьому є докази?

Поширеною проблемою є те, що журналісти намагаються зробити матеріал сексі для читачів, а це може мати негативні наслідки (нерелевантний заголовок чи опис, вирвані з контексту цитати, а також використання в матеріалі інших медіа).

Перевіреними мають бути всі джерела, навіть якщо матеріал в іншому медіа писала близька людина, якій журналіст довіряє.

- Фактчекінг це щоразу різне, нове, – ділиться враженнями від роботи Лейла. – Репортер приходить з пачкою історій на якусь специфічну тему, над якою він працював 2 роки, а я задаю йому найдурніші питання, які собі можна уявити. Він ображається, а я йому доводжу, що він неправий.

Однак наразі є ситуації, коли журналісти, сумніваючись в тому, чи пройде їх матеріал фактчекінг , відмовляються від оприлюднення інформації. Проте Лейла наголошує, що якщо у журналіста є цікава інформація, докази, то фактчекера можна переконати.

- Я намагаюсь пояснити, що моя робота – це фактчекінг, а не тому, що я їх ненавиджу. Це моя робота. І ми працюємо разом, щоб заслужити довіру читачів, – каже Лейла.

Загалом же на фактчекінг  іде від 4 днів до 3 тижнів. Буває, що перевірка триває і 6 місяців. Фактчекери звертають увагу найбільше на наступні аспекти:

• Імена і назви

• Цифри і статистика

• Упереджене ставлення

• Цитати

• Бекграунд і контекст

Наразі ОССRP готує інструкцію по фактчекінгу і буде поширювати її серед медіа. Здалось би дуже доцільним таку інструкцію щодо фактчекінгу поширити серед українських медіа. Адже зрозуміло, що утримувати штат фактчекерів, які перевіряють не тільки факти в матеріалах, але й наявність якихось перекосів чи дисбалансу думок у статті, в більшості вітчизняних ЗМІ немає відповідних ресурсів. Тому треба самим журналістам бути водночас і розслідувачем, і фактчекером. І не забувати про до публікаційну експертизу статей, надсилаючи їх медіа-юристам.

Текст: Надія Вірна, регіональний представник ІМІ на Буковині, для “Ні корупції!”