Безплатна локшина

Щодня зранку і ввечері в години пік чимало киян бачить ту саму картину: натовпи людей пробігають повз розповсюдників безплатної преси, хапаючи на льоту газети і затято їх зачитуючи в метро чи маршрутках. Багато хто доповнює це дійство своєю участю. Таку ж картину я бачив і в інших країнах, але там чомусь вона мене зовсім не чіпляла, більше того – не дратувала, як дратує у Києві. Чому, - запитує журналіст ІМІ Роман Кабачій в своєму блозі для видання "Лівий берег". 

По-перше, якщо придивитися до іноземних безплатних газет, то вони ніби так само, як і наші, існуючи за рахунок реклами, оголошень, все ж не паразитують на довірі читача та на його бажанні читати самі лише оголошення. Вони мають власних «зубастих» журналістів, які пишуть про проблеми району (переважно такого плану газети охоплюють невеликий терен), шляхи їх вирішення, роблять реальні інтерв’ю із владоможцями, судяться з ними в судах тощо.

Приміром, варшавська газета «Po?udnie» («Південь»), що видається накладом 40 тис. лише для районів Урсинув, Мокотув і Вілянув (є ще два інші «Півдня» для двох інших груп районів), доносить до відома читачів новини з судів, що стосуються позовів громадян проти локальної влади, проблеми при будівництва другої гілки метра, робить інтерв’ю з місцевими керівниками житлових кооперативів, аеропорту ім. Шопена, що знаходиться в межах міста, спортсменами даного району тощо.

Наші газети вважають, що вистачить покопатися в інтернеті, аби доповнити рекламний бекграунд. Це можуть бути всюдисущі гороскопи, поради на добрий секс чи рецепти приготування доброї наливки. Основу ж складають ті ж таки рекламні оголошення, або ж – останнім часом, - «джинса». Так,  розродилися безплатними випусками, проплаченими із партійних кишень, дві загальноукраїнські газети: «Україна молода» та «Комсомольская правда в Украине».

У недільних безплатних варіантах «Комсомолки» за останні кілька тижнів, окрім того, яка чудова партія «Україна вперед!» і чому за неї треба голосувати, ми можемо дізнатися про такі гарячі для українського суспільства теми як: «Дочь Мадонны сбежала от матери», «Арктика тает», «Плохо серцу?», як теж почитати анекдоти (неполітичні) та розгадати кросворда. Що ще, мовляв, обивателеві треба? Але чомусь розглядаючи обличчя цілком пристойної жіночки у метро, яка з розумним виглядом намагалася вичитати щось «розумне, добре, вічне» у статті про Наташу-джинсу, і відклала її з розчарованим виглядом, хотілося запитати: а ви що, справді хотіли в ній щось цікавого знайти? Адвокат Клим Братковський оцінив такий спосіб агітаційного впливу Королевської як мавродівський: «МММ 2012 - это реально!».

Інший приклад «джинси» "на шару": лівобережна київська газета «У озера» публікує на титульній сторінці матеріали про передвиборчу програму кандидата в депутати про округу №216 Юрія Полуектова, соціологічні «дані» (аби не сумнівалися, трьох агентств з Росії, США та Німеччини – і захотілося оце їм їхати спеціально на Дарницю, га?), у яких Полуектов «наздоганяє» Ксенію Ляпіну (насправді на сайтах зазначених агенств інформації про жодні дослідження українських виборчих перегонів немає), та ще статейка під титулом «Бог благословить на добру справу» про те, що довіреною особою Полуектова став священик УПЦ МП Всеволод Рибчинський. Чи варта така безплатна газета думки, що вона видається для усіх мешканців Дарниці? Чи лише для тих від УПЦ МП, чи для виборців Полуектова? Вочевидь головред над цим не замислюється.

І тут про іншу причину мого роздратування вранішньо-вечірнім роздаванням «хліба духовного». Наш народ хоч і знає, що безкоштовним буває лише сир у мишоловці, довіряється передусім безплатним засобам впливу, як телебачення чи безплатні видання. Тим самим: а) відрізає себе від якісної аналітики та журналістики; б) позбавляє шансу на існування останні вільні ЗМІ у цій країні. І чому я маю радіти існуванню ще одної макаронної фабрики?