10 років суворого режиму за репортаж із «Межигір’я», або Дивна законодавча ініціатива

Двоє депутатів-опозиціонерів, генерал міліції Геннадій Москаль та колишній очільник міліції Києва Віталій Ярема, написали законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за незаконне здійснення візуального спостереження за особою)».

Документ вивчала Ярослава Мовчун.

Законопроект одразу викликав скандал: медіа почали стверджувати, що він тягне за собою кримінальну відповідальність за використання відеореєстраторів аж на 10 років в’язниці.

Автори закону заходилися виправдовуватись. Мовляв, скандал виник з подачі силових структур, бо начебто саме проти них спрямований. За твердженням Геннадія Москаля, закон мав на меті убезпечити опозиціонерів від незаконного стеження за ними. Щоправда, у пояснювальній записці про опозиціонерів, звісно, й слова не сказано. Варто також зазначити, що й слова «відеореєстратор» ані в тій же записці, ані в самому законопроекті немає.

Власне увесь законопроект – це одна стаття, яку депутати пропонують внести до Кримінального кодексу у розділі «Злочини проти волі, честі та гідності особи».

Думаю, варто її навести повністю:

Стаття 163-1. Незаконне здійснення візуального спостереження за особою

1. Незаконне здійснення візуального спостереження за особою у публічно доступних місцях -

- карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державного або громадського діяча або вчинені суб'єктом, уповноваженим на здійснення оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування, або з використанням відеозапису,фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження –

- караються штрафом від двохсот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до семи років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб -

караються позбавленням волі від семи до десяти років.

Міститися вона має відразу під статтею 163 – «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер».

Логічно: якщо є порання за незаконне прослуховування розмов, то має бути покарання й за незаконне відеоспостереження. Але насправді ця стаття не змінить абсолютно нічого, більше того, може нашкодити громадянському суспільству.

По-перше, заборони на незаконне стеження тими ж силовими структурами існують і зараз, але це жодним чином не означає, що силові структури їх дотримуються. Багато злочинів як в Україні, так і за кордоном розкривають завдяки нелегальному збору даних, які потім легалізуються.

Наприклад, є повідомлення про торговця людьми, але жодної заяви про злочин, вчинений цією людиною, не надходило. Тобто, факт злочину процедурно не зафіксовано. Відповідно, суд не дасть санкції на стеження за підозрюваним. Правоохоронці в такому випадку починають стеження незаконно: ламають електронну пошту, прослуховують телефонні розмови, здійснюють візуальне спостереження. Коли підозри підтверджуються, встановлюються особи постраждалих, їх спонукають написати заяву, і вже з нею йдуть до судді за дозволом на спостереження.

Таким чином легалізують докази не лише в Україні. У США, наприклад, численна армія агентів під прикриттям невпинно стежить за учасниками злочинних угрупувань, аби знайти докази, які поліція чи ФБР змогли б вилучити за судовим ордером.

Ця схема, не дивлячись на будь-які заборони, завжди працювала і буде працювати в майбутньому. Відповідно й за опозиціонерами як стежили, так і будуть стежити. А якщо взяти до уваги залежність українських судів від влади, то опозиція ніколи не зможе довести факт незаконного стеження – судді заднім числом напишуть дозвіл.

По-друге, ця стаття може бути використана проти самих же опозиціонерів. Постраждають і різноманітні громадські активісти, які часто задля свого захисту, або ж заради викриття корупції, ведуть відеозапис у публічних місцях. Кому можна знімати, а кому ні – будуть вирішувати суди. «Непідкупні» українські суди.

Законопроект Москаля-Яреми містить примітку:

«Під візуальним спостереженням за особою у даній статті розуміється цілеспрямоване негласне або відкрите, але всупереч її волі, візуальне стеження (слідкування) за особою протягом певного проміжку часу з метою збирання, перевірки, фіксації на матеріальних носіях та подальшого використання або передачі третім особам інформації про неї, місце її знаходження, її дії тощо, в тому числі під час проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій».

Примітка мала б розставити усі крапки над «і», натомість викликає ще більший подив. Наприклад, що мається на увазі під «певним проміжком часу»? Це година, день, тиждень, місяць?

Припустимо, ваша машина оснащена відео-реєстратором. Ви їдете з родиною на море. Туди ж з такою ж швидкістю, але трохи попереду, мандрують народні депутати Ярема і Москаль. І їхню автівку увесь цей час записує ваш відеореєстратор. Тобто, фактично відбувається «візуальне стеження» за особою без її на те згоди протягом певного проміжку часу з метою збирання і фіксації на матеріальних носіях інформації. А з якими намірами ви то робили, пояснюватимете в суді, якщо, звісно, до нього дійде.

Якщо цей документ набуде чинності, такі громадські рухи, як «Дорожний контроль» та «Міліція під контролем», що використовують для викриття корупції відеозйомку, опиняться поза законом. Фоторепортери та відеооператори стануть злочинцями-рецидивістами. За репортаж із «Межигір’я» даватимуть 10 років суворого режиму.

Іще одне питання не дає авторові спокою: чому цей законопроект народився в лавах опозиції, а не, приміром, у кабінетах на вулиці Богомольця чи Банковій? Якби його написав хтось з «регіонального» кодла, було б все логічно. Адже серед психічно здорових людей спостереження (тим паче, з боку силових структур) бояться ті, кому є що приховувати. Приміром, злодії, убивці, різні збоченці (крім ексгібіціоністів, звісно). Але чому боїться спостереження опозиція?

Співавтор законопроекту Геннадій Москаль на своїй сторінці у Facebook натякає, що варто «пам’ятати викрадення і звіряче вбивство Георгія Гонгадзе, яке організувала й здійснила саме оперативна служба, що здійснювала за журналістом незаконне зовнішнє спостереження». Та якби норма, запропонована Москалем і Яремою, діяла в 2000 році, чи зупинило б це генерала Пукача? Зазначу, що убивство вважається карним злочином ще з біблійних часів.

Texty.org.ua

Картинка звідси