З питанням про мови знову «начудили»

Йдеться про Експертний висновок № 11 від 17 вересня 2007 року «Про мову  політичної реклами», затверджений більшістю членів Незалежної експертної ради з питань діяльності мас медіа під час виборів. Автор цих рядків з більшістю членів Експертної ради знайомий  особисто - минулого року мав честь бути одним з членів Ради на виборах-2006 (на виборах-2007 ІМІ в Експертній раді представляє особисто Директор організації). Персонально нікого не хочу образити (питанням того, хто саме виписував формулювання висновку я не цікавився), але з професійної точки зору обґрунтування висновку вважаю не зовсім коректним.

Для тих, хто не читав самого висновку зазначу, що «Незалежна експертна рада з питань діяльності мас-медіа під час виборів вважає, що політична реклама та передвиборна агітація може бути російською мовою.» Обґрунтовано такий висновок двома нормами:

-                    частина третя статті 10 Конституції України («В Україні гарантується вільний  розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.»);

-                    стаття 11 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин («Сторони зобов'язуються,.. із  поважанням  принципу  незалежності і самостійності засобів масової інформації:

с (іі)  заохочувати трансляцію телевізійних програм регіональними мовами  або   мовами  меншин  на регулярній основі та/або сприяти такій трансляції»).

Якби йшлося про мову комерційної реклами, то можна погодитися, що з частини третьої статті 10 Конституції випливає право вільного використання російської мови у даному виді реклами. Комерційна реклама належить до приватної сфери, і якщо держава встановлює обов’язкове використання в приватній сфері певної мови, то це вже тоталітарна держава. Інша справа – публічна сфера. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 14  грудня 1999 року № 10-рп/99 (справа про застосування української мови) визначив: «Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є  обов'язковим засобом спілкування… в… публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).» Стаття 35 Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» передбачає україномовне виконання принаймні офіційної реклами, адже це публічна сфера (оскільки така реклама поширюється на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування).

З питання чи належить політична реклама до публічної сфери можна дискутувати. Принаймні питання політичної реклами дуже близьке до публічної сфери, оскільки виборчий процес стосується як кожного громадянина, так і життя всієї держави. Тому логічним буде погодитися з членом Незалежної експертної ради Тетяною Котюжинською щодо обов’язкового титрування іншомовної агітації українською мовою, (позиція висловлена Т.Котюжинською в окремій думці до висновку Експертної ради). Такий варіант виглядає логічним компромісом.

Щодо застосування при обґрунтуванні висновку Експертної ради Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, то тут відповідні члени Ради умисно чи не умисно підіграли саме тим політикам, які люблять спекулювати на мовній темі. Законом України російська мова формально визнана такою, до якої застосовуються положення Хартії (пункт 2 Закону «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 р.). Але це ніяк не узгоджується з положеннями самої Хартії, відповідно до статті 1 якої «регіональна мова або мова меншини» - це не мова нацменшини, а мова мовної меншини (мовної групи, яка складає менше половини населення держави), крім офіційних мов держави. За даними соцопитувань українську мови використовують приблизно дві третини громадян України, російську – також дві третини. Справа в тому, що приблизно третина громадян для спілкування в сім’ї використовує обидві мови (http://www.obozrevatel.com/news/2007/3/23/162212.htm).

Дві третини населення «меншиною» фактично визнали політики, вони добре вміють «казати на чорне – “біле”». Нічого дивного не було б, якби на такий обман піддалися пересічні громадяни, але не фахові юристи. Це далеко не єдина дурниця, записана в українському законодавстві, але не можна підміняти верховенство права (змісту) верховенством закону (форми). Судді в країнах Європи відсівають «зерно» від «полови» доволі простим чином – вони просто не застосовують неправові закони, а оскільки Експертна рада є ледь не квазісудовим органом, то мала би діяти аналогічно.

Роман Головенко, Інститут масової інформації