Мова медіа формує суспільне ставлення до людей і впливає на рівень поваги та інклюзії. Тому журналістам важливо дотримуватися принципів безбар’єрної комунікації та використовувати коректну лексику під час підготовки матеріалів.
Про це йшлося під час тренінгу “Безбар’єрний медіапростір: нові інструменти і стандарти доступності для сучасних медійників”, який відбувся в межах роботи регіонального хабу Інституту масової інформації “Медіабаза Полтава” в партнерстві з Департаментом інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОВА.
Спікеркою заходу була амбасадорка безбар’єрності, керівниця Центру комунікацій та пацієнтських сервісів КП “Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфосовського ПОР” Ольга Цвігуненко.
За словами Ольги Цвігуненко, у центрі журналістського висвітлення має бути людина, а не її діагноз, вік, інвалідність чи інші характеристики.
“Коректно писати: “людина з інвалідністю”, “дитина із синдромом Дауна”, “людина з аутизмом”, – наголосила експертка. Водночас варто уникати формулювань, які зводять людину лише до її особливості або стану, додала вона.
Експертка підкреслила, що принцип безбарʼєрної комунікації передбачає повну відмову від ярликів, метафор та евфемізмів, навіть якщо вони здаються нейтральними або позитивними.
“Наприклад, вислови на кшталт “сонячні діти”, “особливі люди” чи інші узагальнення, “поетизація” можуть видаватися позитивними, але фактично приховують реальні потреби людей і позбавляють їх суб’єктності”, – розповіла Ольга Цвігуненко.
Під час тренінгу спікерка дала поради, як писати просто і коректно:
- Використовувати просту мову, оскільки складні конструкції, канцеляризми та надмірно офіційний стиль ускладнюють сприйняття інформації – краще писати окремі короткі речення, наводити чіткі формулювання та доступні пояснення. Це допомагає зробити інформацію по-справжньому доступною для всіх.
- Звірятись із чинним українським законодавством, зокрема державним стандартом “Термінологія безбар’єрності”, де є список слів, вилучених і неприпустимих у публічній комунікації (наприклад, слова “інвалід”, “каліка”, “прикутий до візка” та інші застарілі або дискримінаційні терміни. Натомість коректно вживати “людина з інвалідністю”, “людина, яка користується кріслом колісним”, “людина з порушенням рухових функцій”).
- Називати речі своїми іменами, без сенсаційності, жалю або медикалізації.
- На першому місці завжди має бути людина, а не її діагноз, вік, порушення, соціальний стан чи інша ознака.
- Робіть редакційний префлайт-чекліст перед публікацією.
Актуальність. Чи має матеріал реальний інфопривід, чи не експлуатує тему заради клікбейту?
Виклад, що не стигматизує. Чи відсутня емоційно забарвлена лексика? Чи мотивує матеріал до звернення по фахову допомогу замість залякування?
Достовірність. Чи підтверджено факти надійними джерелами? Чи наявні коментарі доказових експертів?
Юридичні норми. Чи отримано дозвіл на розголошення діагнозу та фактів життя? Чи збережено анонімність на вимогу?
Особливого етичного підходу вимагає висвітлення тем ментального здоров’я, щоб не поглиблювати упередження в суспільстві.
Редакціям варто уникати трьох головних пасток:
- Підмін понять та метафор: не використовуйте клінічних діагнозів як метафори для опису повсякденних емоційних станів.
- Зайвої драматизації: уникайте емоційно забарвлених слів на кшталт “бореться з розладом” або “страждає”. Це натякає на те, що є переможці та лузери. Будьте нейтральними: має [назва порушення / хвороби] або живе з [назва розладу]. Наприклад, замість “алкоголік, наркоман” варто писати “людина, яка має розлад вживання алкоголю / наркотиків”; замість “даун, діти-аутята” слід писати “людина із синдромом Дауна, дитина з аутизмом”.
- Зв’язку розладу та вчинків: не пов’язуйте психічні розлади з агресією чи злочинами без статистично підтверджених даних. Уникайте заголовків, що стигматизують.
Етика травмочутливого інтерв’ю
Спілкування з героями, які пережили травматичні події, має будуватися на принципах безпеки та поваги до їхніх кордонів. Процес поділяється на три ключові етапи:
- Підготовка: запропонуйте герою обрати місце зустрічі. Попередьте заздалегідь, що він може відмовитися відповідати на будь-яке запитання або зупинити розмову.
- Розмова (активне слухання): навчіться запитувати дозволу (“Чи ви не проти, якщо ми поговоримо про це?”). Не виправляйте термінологію співрозмовника, якщо він говорить про власний досвід.
- Після розмови (захист героя): не публікуйте відвертих болісних деталей, якщо вони не становлять суспільної користі, а лише травмують аудиторію чи героя. Збалансуйте особисту історію коментарями експертів.
Для перевірки коректності термінів Ольга Цвігуненко рекомендує журналістам користуватися словником безбар’єрності та рекомендаціями щодо інклюзивної комунікації.
“Словник допомагає уникати дискримінаційної лексики та дотримуватися сучасних стандартів професійної етики”, – сказала Ольга Цвігуненко.
Але є і суто технічний бік безбарʼєрності в медіа: використання альтернативних текстів для опису зображень, завдяки яким користувачі скрінрідерів можуть отримати інформацію про візуальну складову, яку вони не можуть побачити, субтитрування відео, залучення перекладачів жестовою мовою і адаптація інтерфейсів відповідно до міжнародного стандарту WCAG.
Ольга Цвігуненко наголосила, безбар’єрність у медіа – це якість взаємодії з людьми, повага до людської гідності та відповідальність за слова. Коректна мова допомагає створювати інклюзивний інформаційний простір, у якому кожна людина почувається видимою, відчуває повагу та комфорт.
Надія Кучер, керівниця регіонального хабу ІМІ “Медіабаза Полтава”
