Для збереження психологічного здоров’я працівників у часи найважчих криз, замість спроб примусово “відволікти” людину чи втішити її банальними фразами на кшталт “час лікує”, просто будьте поруч, розділіть рутинні робочі дедлайни та дозвольте відкрито прожити втрату. Успішна підтримка колеги в горі залежить від здатності редакції визнати право людини на руйнівні емоції та гарантувати психологічну безпеку без токсичного втішання.
Про це йшлося на онлайн-тренінгу “Як підтримати, коли колеги по роботі переживають втрату”, який організував регіональний хаб Інституту масової інформації “Медіабаза Слов’янськ” 21 травня.
Спікеркою заходу виступила Неля Тройчук – психологиня, засновниця та провідна експертка проєкту “Безправне горе” з більш ніж 13-річним досвідом кризового консультування. Під час заходу учасники зустрічі розбиралися, як функціонує механізм горювання та як побудувати психологічну безпеку всередині робочого колективу.
Що таке “безправне горе” та чому воно виникає
Процес горювання – це адаптивна відповідь нашої психіки на втрату, пояснила Неля Тройчук. Особливо важко протікає так зване безправне горе (Disenfranchised Grief) – стан, коли втрата не визнається суспільством, применшується або взагалі стигматизується.
Експертка розповіла про три стовпи безправного горя, які були вперше виокремлені Кеннетом Дока:
- Втрата не визнається суспільством. Наприклад, коли в людини згоріла квартира з усіма дипломами та науковим доробком, а їй кажуть: “Ну ти ж вижив, чого ти горюєш?”
- Не визнаються стосунки. Відмова в праві на смуток через те, що партнери не були в офіційному шлюбі.
- Не визнається сама людина. На кшталт тверджень, що діти нічого не розуміють, а літні люди “вже й так багато пережили”.
“Втрата – це суб’єктивний досвід. Кожна людина для себе вимірює, чи є це для неї втратою… Це символічне розбиття, як розбита чашка, – мене просто на друзки розбиває, і я починаю відновлюватися”, – зазначає Неля Тройчук.
Окремим викликом є невизначена втрата (термін, введений Паулін Босс), коли немає чіткого завершення чи ритуалу прощання (наприклад, у ситуаціях з безвісти зниклими). Тоді людина фізично відсутня, але психологічно залишається поруч.
Як правильно підтримувати: дієві кроки та заборонені фрази
Найкраще, що можна зробити для колеги, – це забезпечити свою присутність та визнати емоції, наголошує психологиня.
Що дійсно допомагає:
- визнати втрату та право людини на руйнівні емоції;
- просто бути поруч і дати можливість виговоритися про втрачене;
- взяти на себе частину побутових чи рутинних робочих справ;
- ставити серветки поряд, але не всувати їх із закликами заспокоїтися.
“Коли ви людину висмикуєте з горя і кажете: “Давай я тебе відволічу” – ви не допомагаєте, ви шкодите”, – застерігає тренерка.
Забудьте про токсичні втішання: “Ти вижила”, “Час лікує”, “Інші втрачали більше”, “Не плач”. Також не варто використовувати евфемізми на кшталт “пішов на веселку” чи “заснув”.
Психологічна безпека в команді та самопідтримка
Для керівників медіа та лідерів команд украй важливо створити простір, де людина може відкрито проживати емоції без страху осуду чи покарання. Це передбачає гнучкість дедлайнів, дозвіл на “погані дні” та категоричну заборону на ігнорування або знецінення чужого болю.
Водночас той, хто підтримує, має дбати й про власну безпеку, адже “граніт болю”, який ми розділяємо, залишає слід. Після важкої розмови Неля Тройчук радить поставити собі три стабілізувальні питання:
- Що сталося?
- Як це вплинуло на мене?
- Що я планую робити далі?
“Ми маємо дати горю право бути. Щойно ми визнаємо емоції людини – це вже допомагає їй прожити втрату”, – підсумувала спікерка.
Учасники онлайн-заходу також детально обговорили інструментальні та інтуїтивні стилі горювання, алгоритми дій у разі появи суїцидальних думок у колег та моделі адаптації через збереження пам’яті.
Комунікаційна менеджерка Медіабази Слов’янськ Варвара Вербицька
