Сім осіб, яких не варто ідентифікувати в журналістських матеріалах. Рекомендації експертів ІМІ

Ілюстрація: Gordon Johnson, Pixabay

Особа, про яку йдеться в матеріалі, не бажає, щоб її ідентифікували. Водночас ця особа не є публічною чи посадовою особою і не є фігурантом корупційних розслідувань. Інформація про фізичну особу, яка фігурує в ситуації ймовірного правопорушення, може бути поширена за її згоди або в разі суспільної необхідності, коли право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (ст. 296 Цивільного кодексу, ст. 29 ЗУ “Про інформацію”).

Слід мати на увазі, що ідентифікувати особу можна не лише за іменем із прізвищем, але й за фото, адресою та іншими, специфічнішими ознаками, які можуть розкрити особу людини для певного кола її оточення (зокрема, сусідів по багатоквартирному будинку, колег по роботі, яким вона не хотіла б розкривати свою конфіденційну інформацію). Це зазвичай стосується повідомлення кількох фактів про людину в поєднанні, навіть без зазначення імені чи фото, як-от місця проживання / роботи, віку, медичного діагнозу тощо. Водночас, якщо впізнати особу з опису можуть лише близькі люди або обізнані із ситуацією, судова практика вважає, що в цьому разі не було поширення персональної інформації, яка дозволяє ідентифікувати особу.

У разі якщо непублічна особа підозрюється в злочинах, але її провину ще не доведено. Інформація про фізичну особу, яка фігурує в ситуації ймовірного правопорушення, може бути поширена за її згоди або в разі суспільної необхідності, коли право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (ст. 296 Цивільного кодексу, ст. 29 ЗУ “Про інформацію”).

Жертви злочинів, які не дали згоди на свою ідентифікацію. З особливою обережністю слід ставитися до ідентифікації жертв злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством.

Особа, яка вчинила самогубство. Також не варто детально описувати спосіб скоєння суїциду.

Неповнолітні особи та діти, які є жертвами злочинів чи звинувачуються в злочинах. Варто також уникати згадок про навчальний заклад, у якому навчається дитина, показувати її будинок. У медіа іноді, коли не ідентифікують неповнолітню особу, водночас часто називають його / її рідних. За такими даними дитину також можна ідентифікувати, тому треба мати це на увазі. Пам'ятайте, що навіть найближчі родичі дитини повною мірою можуть не усвідомлювати наслідків, до яких може призвести публікація матеріалу з чутливими даними, що стосуються дитини. Нагадуємо, стаття 3 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” визначає, що забороняється використання друкованих ЗМІ для розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди й згоди його законного представника. Частина третя статті 63 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” визначає, що в програмах та передачах телерадіоорганізації не мають права без письмової згоди батьків або осіб, що їх замінюють, а також відповідних правоохоронних органів розголошувати будь-яку інформацію, яка: може сприяти ідентифікації особи неповнолітнього правопорушника; стосується факту самогубства неповнолітнього.  

У пункті 18 Кодексу українського журналіста йдеться: “Журналіст має бути особливо обережним, висвітлюючи події, пов’язані з дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством”.

Військові, які беруть участь у бойових діях. Олександр Махов, воєнний кореспондент телеканалу “Україна”, учасник бойових дій у своєму матеріалі на сайті ІМІ пише: “Я завжди називаю бійців у своїх матеріалах суто на ім'я. Дуже рідко використовую в матеріалах позивні й майже ніколи – прізвища. Це персональна інформація, згідно з якою противник може отримати розгорнуту інформацію про бійця, його побратимів та підрозділ, у якому він воює. Також бійці використовують позивні для перемовин по радіозв’язку, а бойовики можуть прослуховувати ці переговори. Завдяки зазначеній інформації можна вирахувати, на якій саме позиції велося знімання. Це також може наразити на небезпеку армійців”.

Не варто ідентифікувати людей, що мають видимі психічні порушення.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту "Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України". Матеріал відбиває позицію авторів і необов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".