Роздержавлення державних друкованих ЗМІ:події, факти, коментарі

За даними Міністерства юстиції України, в країні зареєстровано близько 30-ти тисяч друкованих ЗМІ, їх концентрація приблизно одне видання на кожні 1,5  тисячі населення. Проте, аудиторія преси планомірно знижується. За даними досліджень компанії TNS Ukraine, загальна аудиторія преси в співвідношенні з даними 2001  року, знизилася на 5,1%: з 17  млн 14,4  тис. читачів до 15 млн 635,4 тис. Найбільша втрата аудиторії за 6  років відбулася у щомісячних видань на 14,3%: з 12  млн. 557,2  тис. до 9  млн 686,2  тис., а у щоденних видань вона знизилася на 9,5%: з 12  млн 518,5  тис. до 10  млн 484,6 тис. Кількість людей, що читають щотижневі видання порівняно стабільно (різниця в 1,8% на рівні помилки вибірки): 14  млн 403,1  тис. (2001/1) і 13 млн 690,9  тис. (2007/1) (Шандра Е. Ринок преси чекає концентрація і сертифікація // http://www.telekritika.ua. –  2007.  – 31.10).

За даними Держкомітету з питань радіо і телебачення нині в Україні є 734 комунальних ЗМІ, які можуть бути роздержавлені. Кількість, як бачимо, чималенька, а якщо взяти до уваги, що на одну газету в середньому держава виділяє дотації від 5 до 60000 гривень на рік, то легко можна порахувати, в яку копійку обходяться державні ЗМІ платникам податків. Тому вихід один – слід розпочати процедуру роздержавлення.

Питання роздержавлення друкованих ЗМІ, тобто виведення зі складу засновників і співзасновників комунальних і державних друкованих ЗМІ органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обговорюється достатньо давно. Так, ще у 1999 році Верховна Рада України прийняла постанову «Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери в Україні», яким було визнано «за необхідне прискорити розробку концепції роздержавлення ЗМІ». У 2003 році Верховна Рада провела парламентські слухання на тему «Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова і цензура в Україні», результатом яких стає постанова про внесення до порядку денного розгляд законопроекту «Про Концепцію роздержавлення ЗМІ».

Але основні рішення щодо роздержавлення ЗМІ були ухвалені у 2006 році. Так, 5 квітня 2006 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення розглянула і затвердила проект закону «Про роздержавлення ЗМІ», розроблений Міністерством юстиції України. 16 червня 2006 року за підтримки Міжнародного Фонду „Відродження” відбулося громадське обговорення проекту Закону України „Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації”.

29 листопада 2006 року у Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації відбулися слухання на тему «Реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ».

На слуханнях були представлені проекти двох документів, підготовлені Міністерством юстиції та Національною спілкою журналістів. Зазначимо, що ці законопроекти відрізняються не лише за формулюванням назви, - у мін’юстівському йдеться про реформування, тоді як у спілчанському – про особливості роздержавлення, - але й деякими положеннями. Зокрема, про механізм надання приміщень редакціям, джерела фінансування, соціальні гарантії тощо. Варіант Національної спілки журналістів містить одну принципову статтю – про пілотний проект роздержавлення друкованих засобів масової інформації, який передбачає детальне вивчення проблем. У проекті за власним бажанням можуть взяти участь колективи засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування.

У свою чергу, Громадська рада з питань свободи слова та інформації запропонувала законопроект «Про редакційну свободу державної та комунальної преси в процесі роздержавлення», який має допомогти друкованим ЗМІ у перехідний період. Також необхідно відмітити, що Парламентський комітет за допомогою Громадської ради провів моніторинг щодо кількості державних і комунальних ЗМІ. Так, згідно моніторингу, області, де зосереджена найбільша їх кількість – Донецька (66) та Львівська (44). 66% цих видань – районні газети. 70% приміщень перебувають у комунальній власності, 16% - орендовані

Усі члени профільного парламентського комітету у своїх виступах загалом підтримували необхідність процесу роздержавлення. Але водночас наголошували на більш детальному виписі норми про соціальний захист журналістів та передання у власність майна.

Виступи редакторів комунальних ЗМІ також свідчили про те, що відбувається перехід від тотального неприйняття до розуміння необхідності роздержавлення. Більшість із них заявили, що готові взяти участь у пілотному проекті. Наголошували на тому, що затягувати процес роздержавлення не можна, оскільки на місцях влада намагається використати цей момент на свою користь – зокрема, створює за рахунок бюджету комерційні видання, надає їм приміщення. Крім того, багато журналістів уже втратили роботу (У Комітеті з питань свободи слова та інформації відбулися слухання на тему «Реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ»  // http://www.rada.gov.ua.  – 2006.  – 1.12).

 Між тим, тільки 5 липня цього року до Верховної Ради України, легітимність якої вже була під питанням, Кабінетом Міністрів було внесено проект закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Хоча відповідно до частини 1 статті 90 Регламенту Верховної Ради цей законопроект у ВР VI скликання вважатиметься знятим з розгляду і його доведеться заново вносити до парламенту, але проект, на думку юриста Інституту масової інформації Р. Головенко, досить цікавий і детально виписаний, тому очевидно саме він буде взятий новою ВР за основу майбутнього закону, якщо буде дано хід реформування друкованих медіа.

Законопроект містить норму про підготовчий етап роздержавлення на якому реалізовуватиметься пілотний проект. Передбачається, що для участі в пілотному проекті редакція звертатиметься до НСЖУ з відповідним клопотанням, а та в свою чергу виходитиме з поданням на КМУ для затвердження переліку редакцій, що беруть участь в проекті. Чимало охочих редакцій вже зголосилося, але оскільки закон ще не прийнято, в інших редакцій також є можливість взяти участь в пілотному проекті.

Окремо прописані майнові питання. В проекті закону наявна норма про погашення засновниками протягом чотирьох місяців з дня набрання ним чинності всіх боргів із заробітної плати, обов’язкових платежів та інших фінансових зобов’язань згідно із законодавством. Також внесений проект містить норму про нарахування пенсії журналістам реформованих редакцій із застосуванням норми, методики та порядку нарахування пенсії державному службовцю, якщо ці журналісти досягли пенсійного віку та мають принаймні 20 років страхового стажу на посадах журналістів у державних і комунальних друкованих ЗМІ, стаж роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

У попередньому варіанті цього законопроекту, який оприлюднювався Міністерством юстиції, не було вищеназваних положень стосовно приміщень і майна редакцій, пілотного проекту з роздержавлення. Їх поява очевидно є результатом впливу самих журналістів і особливо НСЖУ.

За словами Р. Головенко, окремі норми законопроекту можна оцінювати по різному. Наприклад положення про особливі умови пенсійного забезпечення деяких категорій журналістів. Але сам законопроект, вважає фахівець, у разі його схвалення в такому вигляді вже зараз може стати мінімальною правовою основою для роздержавлення друкованих ЗМІ. Р. Головенко наголошує, що крім питань узгодження даного законопроекту з нормами господарського, цивільного, податкового законодавства, які необхідно буде вирішити у ВР під час його розгляду, залишається ще одне принципове питання – як не допустити того, аби після приватизації журналісти друкованих видань знову не стали такими ж залежними від нового власника, «спонсора» чи іншого «благодійника видання», не писали «заказуху» вже на їх замовлення. Зрозуміло, що така небезпека існує, але теперішня ситуація в державних і комунальних виданнях навряд чи покращиться, тому роздержавлення скоріш за все таки буде проводитися (Головенко Р. Законопроект про роздержавлення ЗМІ, як результат компромісу //  Інститут масової інформації. – 2007. – 12.09).

У свою чергу, медіаюристи пропонують чітко визначити відповідальних за роздержавлення ЗМІ. Про це вони заявили під час засідання журналістського прес-клубу, присвяченого обговоренню проекту закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ», який відбувся 6 листопада 2007 р.

 Так, на думку юриста Української асоціації видавців періодичної преси О. Целуйка, одним із найбільш суперечливих є момент про безоплатне отримання приміщень та майна редакцій виключно для господарських товариств, попередньо заснованих трудовими колективами цих ЗМІ: «Приватні учасники ринку навряд колись сприйматимуть за добросовісну конкуренцію набуття власності у такий спосіб і поза конкурсами».

 Він наголошує, що ставлення до майна, в яке вкладено хоча б частину свого статку, зовсім інакша: «Приватизація у Польщі на початку 90-х років довела, що ЗМІ, які були продані, у більшості довели свою працездатність в умовах ринку, а ті, що були “подаровані” – у більшості були перепродані і неодноразово ставали предметом суспільних каналів».

У цьому його підтримує юрист Інституту медіа права І. Розкладай. Він висловився проти будь-яких податкових преференцій для цих ЗМІ. Він вважає, що в такому разі треба докорінно змінювати всю податкову систему.

Ще одне суперечливе питання – якою мірою має враховуватися думка трудових колективів. На думку експертів, у результаті реформи найгірше почуватимуться районні газети. З одного боку, рекламний ринок там не настільки насичений, аби ці видання мали змогу вийти на самоокупність. З іншого боку, районки виконують важливу соціальну функцію. Адже в обласних газетах далеко не завжди знаходиться місце для висвітлення проблематики маленьких районів.

Також експерти остерігаються, що згодом відбудеться відчуження майна редакцій на користь інших осіб. Щоб цього не сталося, вони запропонували чітко визначити коло установ, які відповідатимуть за реформування, і, зокрема, включити до цього переліку Держкомтелерадіо.

У підсумку всі юристи зійшлися на думці, що з прийняттям закону не варто сильно затягувати. Адже в будь-якому разі навряд чи буде створено законопроект, який влаштує всіх учасників цього процесу. Але затягування роздержавлення створює багато можливостей для маневрів із боку органів влади, які наразі контролюють ці видання (Медіаюристи пропонують чітко визначити відповідальних за роздержавлення ЗМІ // Телекритика.  – 2007. – 7.11; Томак М. Головне — роздержавити»? // День.  – 2007.  – 16.11).

Народний депутат, екс-президент НТКУ Т. Стецьків вважає, що «прогнозувати, за скільки можна закінчити роздержавлення ЗМІ, важко. Для цього потрібні роки. Я б з цим не поспішав, а то ми дуже часто спішимо. Потрібно кілька років вдумливої послідовної роботи. Процес ще не почався, але він неминучий».

Медіа-експерт, журналіст, продюсер М. Княжицький зазначає, що «як довго в Україні будуть існувати державні ЗМІ, залежить від свідомості чиновників. Оскільки кожен хоче так чи інакше пропагувати свою точку зору і боїться що інформація, яку він не проконтролює, потрапить до політичного конкурента. Якщо ми кажемо, що хочемо будувати європейську систему взаємовідносин, то ми повинні взяти європейський приклад і скопіювати його, але зберегти найкраще, що було створено за часів радянської системи.

У Польщі газета аналогічна «Урядовому кур’єру» - «Річ Посполіта», після приходу інвесторів стала найпопулярнішою газетою в країні. Уряд залишив свою невелику частку і публікує там свої матеріали, проте він не може монопольно впливати на те, що друкує газета.

Державних ЗМІ, які б повністю належали державі, які вели б мовлення і друкувались на території власної держави і подавали б, крім статистичної інформації, ще якусь, в Європі немає. Основний принцип європейської демократії полягає в тому, що уряд не має права вести пропаганду для власного народу. Натомість існують державні ЗМІ, які ведуть мовлення на зарубіжні країни. Тому що пропаганда власних цінностей, цінностей власної країни і культури для народів інших держав – це те, що європейська культурна традиція допускає».

На думку директора Українського філіалу Інституту країн СНД В. Корнілова, «процес роздержавлення друкованих ЗМІ потрібно зробити гучним і абсолютно прозорим, щоб не вийшло, що власність муніципальних газет (подекуди вона дуже навіть немаленька) перейде в руки синків якихось мерів або губернаторів. Думаю, тут стане в нагоді досвід роздержавлення ЗМІ Східної Німеччини, де колишня партійна преса була виставлена на відкриті тендери і придбана великими газетними концернами. Якщо цього не буде, то процес роздержавлення ЗМІ може перетворитися на інструмент корупції місцевої влади»  (Вот и государственным СМИ конец, а кто слушал…// http://for-ua.com. – 2006. – 7.04).

О. Дроздов у «Телекритиці» приводить історію львівської комунальної газети «Ратуша». На його думку, так може відбуватися процес роздержавлення ЗМІ в Україні.

Автор пише: «Уявімо, що законопроект «Про роздержавлення друкованих ЗМІ» став чинним законом. Усі комунальні ЗМІ мають два основні способи зникнення – через приватизацію і через усуспільнення. Причому в обох випадках пріоритетне право стати новим господарем газети має трудовий колектив. Із приватизацією все начебто зрозуміло – спеціально створена комісія визначає вартість об’єкта роздержавлення, з’являються покупці – і справу зроблено. Очевидно, приватизація задовольнить не всіх... Проте є ще шлях усуспільнення. Це – безоплатна передача майна газети в даному випадку трудовому колективу.

 «А що нам усуспільнювати?» – обурено запитує колектив «Ратуші». Тамтешні комп’ютери важко назвати комп’ютерами. Столи, крісла і решта меблів – ДСП-шний «антикваріат» радянської епохи. Приміщення редакція орендує, причому воно належить обласній (не міській) раді. До того ж, на редакції висить борг за оренду.

 Основна коштовність «Ратуші» – це 21 кіоск, який є на балансі підприємства (не у власності). Продають вони, звісно, дрібний крам, але які-не-які прибутки приносять. Тому-то й ратушанці мають всі підстави сумніватися, що міська влада повністю віддасть їм кіоски разом із правом власності на землю під ними (віце-мер О. Синютка уже дав це зрозуміти). Головний редактор «Ратуші», відомий журналіст М. Савельєв чудово знає, що без власної мережі збуту газета не має шансів вижити, особливо у Львові, де є потужні конкуренти із власними розбудованими мережами реалізації – «Експрес» і «Високий замок».

Тобто є надто велика підозра щодо того, що нічого з майна «роздержавленій» «Ратуші», ймовірно, не перепаде, а газета і журналісти без додаткового фінансування будуть фактично кинуті напризволяще. І справа не в опорі прогресивному законові, який познімає медіатягарі з місцевих та державного бюджетів. Треба розуміти, про що йдеться в цьому законі – про роздержавлення чи про ліквідацію» (Дроздов О. Закон про роздержавлення чи ліквідацію? // Телекритика.  – 2007.  – 23.11).

Між тим ще у 2002 р. позитивний приклад головам обл.- і райадміністрацій піднесла Чернівецька ОДА. Вона відмовилася від співзаснування газети «Буковина». Роздержавлення відбулося безболісно. І  головне, що ОДА не опинилася в інформаційному вакуумі: про всі важливі для територіальної общини події всі ЗМІ інформують свою аудиторію, а на розміщення матеріалів, які пропонує в друк ОДА, укладений договір відповідно до Закону України «Про порядок освітлення у ЗМІ діяльності органів державної влади» (КалашникЛ. Буковина подає приклад у роздержавленні ЗМІ // Дзеркало тижня. – 2004.  – №31).

Голова Словацької cпілки журналістів у Пряшеві Йосиф Юрчишин повідомив, що сфера медіа (ЗМІ) в Словаччині нині недержавна, поза урядова. За його слова, влада не хоче мати нічого спільного зі ЗМІ. Тому державними є тільки Словацьке телебачення і Словацьке радіо. Словацьке телеграфне агентство поки є напівкомерційним. Живе на 50 % із того, що заробить, продаючи власний продукт – новини, решта бюджету – це державне фінансування.

Він зазначив, що сам процес роздержавлення ЗМІ проходив дуже болісно. Багато журналістів втратили роботу. Проте лишилися тільки ті, хто справді хотів працювати в ЗМІ. За його словами, не можна казати, що роздержавлення мало лише позитивні чи негативні наслідки. З одного боку, це добре, оскільки недержавними ЗМІ ніхто не диригує. Та з другого, наприклад, в Пряшівському самоврядному краї (в області) невеликі районні газети оскільки вони роздержавлені, то не мають загальнодержавної реклами і виживають лише завдяки рекламі місцевих підприємців. А якщо район бідний, то і рекламодавців немає (Роздержавлення ЗМІ: плюси й мінуси / Інтерв’ю з головою Словацької cпілки журналістів у Пряшеві Йосифом Юрчишиним  записав у Словаччині Микола Чабан, кореспондент газети “Слово Просвіти” // Слово Просвіти (www.slovoprosvity.com.ua). – 2006. – 7-13.12).    

Народний депутат від БЮТ А. Шевченко вважає, що «в Україні у будь-якому обласному центрі – будь то Луганськ, Донецьк, Луцьк або Запоріжжя, – є ринок, є комерційні незалежні видання, які борються за свого читача і завойовують рекламодавця. І є бюджетна газета, яка так само друкує анекдоти, фотографії голих жінок, гороскопи і сільськогосподарські ради, але при цьому ще й одержує колосальну багатотисячну дотацію з місцевого бюджету». На його думку це нечесна конкуренція. Цей шматок пропагандистської машини працює на місцевих начальників, а не на громаду, і загрожує конкуренції на ринку ЗМІ.

…А. Шевченко вважає, що юридично оформити роздержавлення можна шляхом внесення змін до Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Зокрема, на його думку, «необхідно виключити із списку тих, хто має право бути засновниками друкарських видань — органи влади і місцевого самоврядування, і ввести цю норму в дію, наприклад, з 1 січня 2009 року. …Таким чином, у друкованих ЗМІ є два роки, щоб подумати про те, що робити з майном, з можливостями редакцій і про те, як органи влади далі інформуватимуть людей про свою діяльність».

А. Шевченко зазначає, що «втрати звичайно будуть – їх не уникнути. Частина видань загине. Але гідні і сильні редакції виживуть і працюватимуть. Шанс є у кожної редакції. Навіть якщо ти працюєш в районі, де живе 25 тисяч чоловік – це вже ринок. Інша справа – як зробити цей бізнес прибутковим? Можливо, деяким районам доведеться об'єднатися, щоб мати одне гідне видання».

На думку голови Луганської обласної організації Національної спілки журналістів (НСЖУ),  головного редактора «Нашої газети» (друкарського органу Луганської облради) О. Панкова, для того, щоб газета стала бізнесом необхідно створити відповідні економічні умови. По-перше, чітко визначитися з власником майна. По-друге, розширити базу матеріального виробництва. Адже газета — це не тільки продукт, але і підприємство, яке могло б займатися бізнесом, який не заборонений законодавством. І це може бути діяльність не тільки в інформаційній сфері» (На вольные хлеба // Реальная газета (http://realgazeta.com.ua). – 2007. – 7.03).

21 листопада світова громадськість відзначила день інформації. Інформація в сучасному світі вже є засобом і ціллю повноцінної життєдіяльності та набуває чітких рис реальної влади, яка тісно вплетена в усі сфери функціонування суспільства та всі інші види влади. Людство безустанно просувається до нової ери свого розвитку – ери, де найвищими цінностями виступають інформація та знання.

Президент України В. Ющенко заявив: "Інформаційне поле, яке належить державі, слід передати в суспільну власність». Він додав, що "держава повинна використовувати для пропаганди своєї діяльності відповідний комерційний ринок приватних структур ЗМІ, навчитися через дискусію аргументувати ту або іншу свою позицію і доводити її через комерційні ЗМІ".

Лідія Присяжна, спеціально для ІМІ