Сторітелінг у журналістиці – це спосіб побудувати матеріал так, щоб аудиторія зрозуміла проблему, відчула її вагу і дійшла до висновку, але водночас не загубилась у деталях. Завдання медійника не просто зацікавити аудиторію з перших секунд, а й утримати увагу до фіналу й підштовхнути до дії чи рефлексії. Про те, що потрібно робити перед створенням кожного матеріалу та якими техніками користуватися, розповів редактор Bihus.info Максим Опанасенко під час тренінгу в регіональному хабі Інституту масової інформації “Медіабаза Хмельницький”. 

Без правильної підготовки не створити крутого матеріалу

Перед тим як узятися за тему, медійникам варто сформулювати одним реченням, про що цей матеріал насправді. Це твердження в матеріалі потрібно або довести, або спростувати. Гіпотеза, а саме так називається це твердження, визначає суб’єкт і предмет розслідування та відповідає, хто, що, як, за допомогою чого і чому спричинив подію. 

Ще один важливий етап, який не можна пропускати, – це чесно відповісти на запитання:

  • Кому ми розповідаємо цю історію?
  • У яких умовах / якій реальності зараз живуть ці люди, що їх турбує найбільше саме в цей момент?
  • Чому наша історія має зацікавити цих людей?
  • Якого ефекту ми хочемо досягти? Яку емоцію ми хочемо викликати чи посилити?
  • Чи зможе ця історія зацікавити інші групи людей?
  • Чому ми взагалі вирішили розповісти цю історію зараз?
  • Як довго ця історія зможе “прожити” після публікації?

Структура історії – це не забаганка

Історії працюють, коли в них є чітка структура. Якщо ж є проблеми з логікою побудови тексту, читач чи глядач може просто не дійти до фінішу разом з автором. 

Класична структура має такий вигляд: заголовок – лід – натграф – основне тіло тексту, розбите на блоки / підтеми, – кікер.

Основний текст варто будувати теж за дуже суворою логікою, яка буде зрозуміла аудиторії. Тож писати, відповідаючи на запитання:

  • У чому проблема і чому це важливо взагалі?
  • Звідки проблема взялася? 
  • Як впливає ця проблема на нас? 
  • Хто і як її розв’язує чи міг би розв’язати?
  • Що нам робити з цією проблемою далі? 
  • Що буде, якщо її не розв’язувати?

Відповіді на ці запитання в тексті матимуть вигляд окремих повноцінних блоків зі своїми підзаголовками. 

Якою має бути структура журналістського тексту. Ілюстрація Медіабази Хмельницький

Якщо із заголовком та основним тілом тексту все зрозуміло, то ось чим відрізняється лід від натграфу і що таке кікер – розповідаємо далі. 

Лід – це короткий виклад журналістського матеріалу після заголовку. Його завдання – максимально коротко й інформативно чи емоційно представити матеріал і вмотивувати аудиторію з ним ознайомитися.

Натграф – це абзац або одне речення, які йдуть за лідом і перед основним текстом. Він узагальнює зміст історії й пояснює, чому ця інформація є важливою саме тут і саме зараз. 

Кікер – абзац, який “закриває” текст. Він має підсумувати всі найважливіші частини тексту і може або ж повернути читача до початку історії, або інформативно / емоційно її завершити.

Емоційний компонент у тексті

Емоційність у журналістському тексті – це не пафосні епітети. Це відчуття ставки: читач має зрозуміти, чому ця історія важлива і що вона змінює в реальному житті. Емоцію потрібно додавати через конкретику: опис деталей місця чи моменту, давати пряму мову героїв чи антигероїв. На емоційність тексту працює і такий прийом, як порівняння. Часто аудиторії складно осягнути розмір суми, тому журналісти можуть, наприклад, указати, який обсяг у реальності може займати ця сума. Гарно також працює і прийом контрасту, коли журналіст не просто показує, як воно є, а й пояснює, як би воно мало бути.

Емоційності тексту додає і ритм речень. Вони можуть бути довгі, що сприйматиметься як “суха” статистика, або короткі й рвані. Такі речення не мають спотворювати зміст факту, але через темпоритм аудиторія відчуватиме напругу. Головне завдання емоційного компонента в журналістському матеріалі – дати  читачу відчути, навіщо йому це знати. Якщо автору вдається це зберегти протягом усього тексту, отже емоційність працює правильно.

Типові помилки, які вбивають історію

Часто медійники припускаються таких помилок:

  • Нехтування вступом. Через це аудиторія не бачить актуальності теми та не розуміє її важливості. 
  • Відсутність героїв / антигероїв, що призводить до відсутності прямої мови, а саме вона викликає співпереживання чи обурення.
  • Перевантаженість і бажання вмістити всі деталі. Не забувайте про принцип “одна тема – один матеріал”.
  • Відсутність потенційної аудиторії або ж відірваність від неї.
  • Відсутність висновків – як проміжних, так і фінального.
  • Граматичні помилки, надмірне використання цифр, канцеляризми, надлишок питальних речень.
  • Впевненість в обізнаності аудиторії, а отже відсутність пояснень подій та фактів.
  • Надлишок гіперпосилань на інші матеріали та надмірне використання посилань на нормативні акти.
  • Довгі коментарі. 
  • Відсутність емоційного складника.

Типові помилки сторітелінгу в журналістських текстах. Ілюстрація Медіабази Хмельницький

Сторітелінг для медійників – це гармонія фокуса й структури. Почніть з гіпотези в одне речення, зберіть матеріал у класичний каркас, не забувайте про вступ та висновок. Щоб ваша історія “працювала”, додавайте не лише факти, а й контекст та емоції. Що більше ви будете думати про те, як покращити текст, то краще він ставатиме і залучатиме увагу аудиторії. 

Марія Турчина, комунікаційниця Медіабази Хмельницький