Мене булять. Які бувають типи булінгу в інтернеті

87% медійників потерпає від онлайн-цькування через свою професійну діяльність, свідчить дослідження ІМІ. Згідно з цим же дослідженням, 31% випадків онлайн-булінгу стається після публікації журналістських матеріалів. ІМІ у своєму Барометрі свободи слова фіксував випадки, коли журналісти зазнавали цькування і навіть отримували фізичні ушкодження саме через те, що нападникам не подобається медіа, де працює той чи інший журналіст, безвідносно до його персони. 

Збільшення часу, який проводиться за комп’ютером, технічно веде до збільшення можливостей застосування булінгу. Переслідування у віртуальній мережі набувають дедалі більшої нагальності, тому важливо вчасно їх розпізнати, щоб протидіяти або не зазнавати негативного впливу кібербулінгу.

Американські дослідники Робін Ковальскі, С’юзан Лімбер і Патріція Агатстон виділяють вісім типів поведінки, які характерні для кібербулінгу і відбивають переважну більшість різновидів негативного впливу в інтернет-просторі:

1. Суперечки, або флеймінг (від англ. flaming – пекучий, гарячий, полум’яний), – обмін короткими гнівними й запальними репліками між двома чи більше учасниками в мережі. Найчастіше розгортається в “публічних” місцях інтернету, в спільних чатах, групах, дискусійних майданчиках, інколи перетворюється на затяжну війну. На перший погляд, флеймінг – це боротьба між рівними, але в певних умовах вона теж може перетворитися на нерівноправний психологічний терор. Неочікуваний випад може спричинити в людини сильні емоційні переживання, особливо на тому проміжку часу, коли вона не знає, хто серед учасників яку займе позицію, наскільки її позиція буде підтримана значущими учасниками.
2. Нападки, постійні виснажливі атаки (англ. harassment) – найчастіше це залучення повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на людину (наприклад, сотні смс-повідомлень на мобільний телефон, постійні дзвінки) з перевантаженням персональних каналів комунікації. На відміну від суперечки, атаки більш тривалі й односторонні. 
3. Обмовлення, зведення наклепів (denigration) – поширення принизливої неправдивої інформації в мережі. Це можуть бути й текстові повідомлення, і фото, фотожаби, і пісні, які змальовують людину в шкідливій інколи сексуальній манері. Жертвами можуть ставати не тільки окремі люди, трапляється розсилання списків (наприклад, “хто є хто”, або “хто з ким спить”), створюються спеціальні “книги для критики” або платформи чи додаткові майданчики (slam books), де розміщуються жарти, також можуть розміщуватися наклепи, перетворюючи гумор на техніку “списку групи ненависті”, з якого вибираються мішені для тренування власної злоби, зливання роздратування, перенесення агресії тощо.
4. Самозванство, втілення в певну особу (impersonation) – переслідувач позиціює себе як жертву, використовуючи її пароль доступу до її акаунту в соціальних мережах, блогу, пошти, системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює негативну комунікацію. Організація “хвилі зворотних зв’язків” відбувається, коли з адреси жертви без її відома надсилаються ганебні провокаційні листи її друзям, колегам і близьким за адресною книгою, а потім розгублена жертва неочікувано отримує гнівні відповіді. Особливо небезпечним є використання імперсоналізації проти людей, занесених до “списку груп ненависті”, адже наражає на реальну небезпеку їхнє життя.
5. Ошуканство, видурювання конфіденційної інформації та її поширення (outing&trickery) – отримання персональної інформації в міжособовій комунікації і передання її (текстів, фото, відео) в публічну зону інтернету або поштою тим, кому вона не призначалася.
6. Відчуження (остракізм), ізоляція. Будь-якій людині притаманно сприймати себе або в якійсь групі, або поза нею. Вилучення з групи сприймається як соціальна смерть. Що більшою мірою людина вилучається із взаємодії, то гірше вона себе почуває і то більше знижується її самооцінка. У віртуальному середовищі вилучення також наражає на серйозні емоційні негаразди. Онлайн-відчуження можливе в будь-яких типах середовищ, де використовується захист паролями, формується список небажаної пошти або список друзів. Кіберостракізм виявляється також через відсутність швидкої відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи.
7. Кіберпереслідування – це дії з прихованого вистежування переслідуваних і тих, хто пересувається без діла поруч, зазвичай зроблені таємно, анонімно для організації злочинних дій на кшталт спроб зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце і всі необхідні умови вчинення майбутнього нападу.
8. Хепіслепінг (від англ. happy slapping – щасливе ляскання) – відносно новий вид кібербулінгу, який починався в англійському метро, де підлітки, прогулюючись пероном, раптом ляскали один одного, тоді як інший учасник знімав цю дію на мобільну камеру. Надалі за будь-якими відеороликами, в яких записані реальні напади, закріпилася назва хепіслепінг. Відеоролики нападів для зґвалтування чи його імітації інколи ще називають хопінг – наскок (особливо поширений у США). Ці відеоролики розміщують в інтернеті, де їх можуть продивлятися тисячі людей, зазвичай без жодної згоди жертви. Інша форма хепіслепінгу – це передавання сюжетів через мобільні телефони. 

Читайте поради журналістам, які стикаються з кіберцькуванням.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту "Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України". Матеріал відбиває позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".

Матеріал від Jmama