Інформація як правова категорія

Поняття інфоhрмація є часто вживаним як у процесі звичайного правозастосування у ЗМІ, так і при розгляді судових спорів за участю засобів масової інформації та журналістів. Законодавче визначення інформації поступово змінюється і цей процес може тривати ще доволі довго. На даний момент ситуація виглядає наступним чином. Термін «інформація» в загальновживаному й науковому значеннях позначає певні відомості, дані. З середини минулого століття поняттям «інформація» охоплюється також обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, між кількома автоматами і навіть передача ознак від однієї живої клітини до іншої. В той же період «інформацією» почали називатися не просто відомості, а відомості нові, які не були відомі раніше (Копылов В.А. Информационное право: вопросы теории и практики / Московская государственная юридическая академия.- М. : Юристъ, 2003.– С. 34-35.).

Стаття 1 Закону України „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. дає наступне визначення інформації: „Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.” Визначення інформації, вміщене у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р., майже ідентичне визначенню із Закону: „Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі” (частина 1 статті 200 ЦКУ).

Привертає до себе увагу доволі сильна недосконалість обидвох цих визначень. По-перше, термін „інформація” визначається через термін „відомості” без розкриття значення останнього. Законодавство чітко не визначає, яка різниця між поняттями інформація та відомості. І.В.Саприкіна взагалі розглядає терміни „інформація” та „відомості” як синоніми ( Саприкіна І.В. Захист честі гідності, ділової репутації фізичної особи за законодавством України (за матеріалами судової практики). дисерт. … канд. юрид. наук.- К., 2006.- С. 46.).

По-друге, через відсутність визначення „документованих” відомостей доволі невизначеним є питання охоплення документуванням усіх можливих способів фіксації відомостей. Навіть вузькоспеціалізований Закон "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. визначає термін „інформація” більш точно в цьому аспекті - як „відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості”.

І по-третє, „інформація” обмежується: 1) відомостями про події та явища; б) ці події та явища мають стосуватися лише суспільства, держави або навколишнього середовища. Таке обмеження виглядає штучним і недоцільним, оскільки, наприклад, відомості про прізвище, ім’я, вік особи, якщо тлумачити визначення інформації буквально, не будуть інформацією, бо ці відомості не стосуються подій або явищ.

Міністерство юстиції України вже встигло напрацювати проект нової редакції Закону України „Про інформацію” (http://www.minjust.gov.ua/0/8731). Визначення інформації у цьому проекті подане в такому формулюванні: „інформація – будь-які відомості або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді”. Запропоноване нове визначення інформації видається значно досконалішим; очевидно, буде вже зрозуміло, що під поняття інформація підпадають також і критика та інші оціночні судження, поняття інформації не буде зводитися лише до фактів, адже крім фактів інформацією можуть бути й оціночні судження, припущення тощо. Але  законодавче закріплення нового визначення інформації відбудеться лише в разі ухвалення відповідного законопроекту.

У законодавстві різних країн визначення поняття „інформація” сформульоване по-різному, якогось єдиного „стандарту” не вироблено. Але узагальнено інформацію можна описати як умовне повне або часткове відображення реально існуючих у просторі й часі об’єктів, їх ознак, характеристик, висловлювань людей, яке здійснюється за допомогою знакової системи, котра оперує набором певних символів для „кодування” описуваного (мова – звуковий символ, текст – графічний символ).

Підсумовуючи вищезазначене необхідно зауважити, що інформація – дуже широка категорія і її законодавче визначення, яке є досить вузьким на сьогоднішній день, формально залишає цілу низку об’єктів, які фактично є інформацією, поза межами відповідного поняття. Наведене вище визначення видається більш адекватним, але сама наявність закріпленого законодавчо визначення може спричиняти „обмежувальний” ефект на правовідносини, оскільки правовідносини щодо такого широкого поняття зараз динамічно розвиваються і будуть розвиватися в майбутньому. Тому наявність досконалого визначення поняття на даний момент ще не гарантує його „застарівання” у майбутньому в зв’язку із розвитком правовідносин. Зважаючи на це наявність законодавчого визначення інформації видається зовсім необов’язковою, проявом доволі сильної позитивістської спрямованості нашої системи права. В той же час, виключення визначення із законодавства видається передчасним, оскільки при правозастосуванні суб’єкти скоріш за все у багатьох випадках „по інерції” керуватимуться вже виключеним із законодавства  визначенням, що об’єктивно зумовлено складністю зміни підходів від позитивістського до природноправового. В такій ситуації введення вдосконаленого визначення, що пропонується у проекті закону «Про інформацію» буде цілком адекватним.

Роман Головенко, Інститут масової інформації