Журналістка з Маріуполя Юлія Гаркуша в окупації фіксувала злочини росіян попри ризик загинути

Фото Юлії Гаркуші

Журналістка з Маріуполя Юлія Гаркуша розповіла, як їй вдалося виїхати з окупованого росіянами міста. Під час перебування в окупації вона фіксувала злочини російської армії попри ризик загинути. Свою історію вона розповіла “Репортерам без кордонів”.

За словами Юлії, їй найважче було опинитися в інформаційному вакуумі, оскільки не розуміла, що відбувається в країні, що робити, чи може евакуюватись.

“Я сім років працювала в місцевих новинах і бачила всяке: аварії, пожежі, навіть мізки на асфальті… Я думала, що професійний цинізм, як захисний панцир, допоможе витримати жахи війни, але неможливо бути готовим до того, що нам зробили росіяни. Братські могили у дворах, сусіди, які закопують своїх сусідів, руйнування, мародерство. Попри щохвилинний ризик загинути, три тижні я спостерігала, фотографувала, записувала, під обстрілами, на бігу, із шестирічним сином на самокаті. Обставини не дозволяли мені залишити сина самого. Я переконана, що фіксувати ці злочини дуже важливо. Також це давало мені психологічне розвантаження”, – розповіла Юлія.

Пізніше їй довелося все знищити під час виїзду, але, додала вона, “ці репортажі залишаться на жорсткому диску моєї пам’яті”.

Через успішну кар’єру та професійні зв’язки вона була особливо важливою потенційною здобиччю для російських окупантів.

“Для російської армії я була особливо цікавою мішенню. По роботі я знаю багато місцевих військових, мої статті легко знайти в інтернеті. До вторгнення я ще й фіксеркою для іноземних журналістів працювала, водила їх у порт, на наші позиції. Росіяни могли б отримати від мене купу інформації і взяти в полон: для обміну полоненими журналістами користуватись особливо зручно. Я жила в провулку, 20 будинків загалом: мене було легко знайти, всі знали, що я журналістка”, – зазначила журналістка.

Виїхала Гаркуша з обложеного Маріуполя, в якому точились бої, 19 березня. Під час виїзду їй довелося залишити своє професійне обладнання.

“Щойно з’явився доступ до мобільного зв’язку в окупованому селищі, де ми знайшли прихисток, виходила на зв’язок з Радіо Свобода і розповідала новини з окупованого Приазов’я. Але потім зв’язок зник і там. Колегам встигла вислати насамперед новини, відео, а от власну адресу не встигла. Так застрягла в окупації ще на місяць”, – розповіла вона.

Проте невдовзі до них прийшла “поліція ДНР”, яка склала списки всіх присутніх. Юля назвалася домогосподаркою, що доглядає за маленькою дитиною, і вигадала, що розбила телефон.

“Зрештою не витримала і пішла на місцевий ринок, стояти в черзі на телефонний дзвінок: деякі російські військові давали місцевим жителям подзвонити в Україну рідним, щось передати. Подзвонила перевізнику, який сказав чекати й видалити з телефонів та іншої техніки будь-яку інформацію, яка може привернути увагу росіян на блокпостах. Невдовзі по нас приїхали, і ми поїхали долати 20 російських блокпостів.

Я підготувала себе морально, вигадала легенду, що везу дитину на лікування. В той час росіяни ще не перевіряли жінок, а от мого друга, який працює на міжнародну гуманітарну місію, роздягнули по пояс. Щоб виїхати, довелося залишити своє професійне обладнання, але сумка від робочого ноутбука привернула увагу росіян. Всередині вони побачили дитячу білизну і відпустили нас, але не всім так щастило: хто росіянам не подобався, їх просто лишали. На останньому блокпості бачила, як вивели хлопця з автобуса. Він стояв сам з валізою в траншеї, розгублений. Автобус поїхав. Хлопець лишився”, – розповіла Юлія Гаркуша.