Журналіст і військовий Костянтин Реуцький пригадав, як добу провів у заручниках "ЛНР"

Журналіст, а нині військовий Костянтин Реуцький навесні 2014 року – в період, коли в Луганську тільки починали створюватися незаконні збройні формування, а захоплену будівлю СБУ вже перетворювали на центр утримання і катувань, на добу потрапив у заручники до бойовиків так званої “ЛНР”.

Про це він розповів представниці Інституту масової інформації Валентині Троян у коментарі для блогу, який буде опублікований незабаром.

Він разом з колегою Антоном проводив стрім із площі перед СБУ, документуючи події на тлі проросійських зібрань. Раптом одна з учасниць мітингу вигукнула, що впізнала їх як представників “Правого сектору”. За лічені хвилини журналістів оточили, зламали обладнання, завели всередину захопленої будівлі СБУ.

“Нас одразу визначили як “американських шпигунів”, зав’язали очі й затягнули по поверхах. Погрожували: “Зараз усе розкажете – і вас розстріляємо”, – згадує Реуцький.

За його словами, з ними “працювали” як місцеві проксі росіян, так і представники, що поводилися “набагато професійніше”, ймовірно колишні або чинні працівники ФСБ або спецслужб РФ. Один з них, за словами Костянтина, представлявся колишнім співробітником СБУ з Артемівська, який “зрозумів, де його справжня батьківщина”, і тепер перейшов на бік окупантів.

Затриманих не били, однак постійно погрожували, водили приміщеннями, показували “простих революціонерів” – озброєних людей, що, за словами “кураторів”, нібито були “звичайними мешканцями”. Полонених намагалися “перевиховати”, нав’язуючи кремлівське бачення подій, обґрунтовуючи дії бойовиків і створення “ЛНР”.

“Ми намагалися переводити розмову в конструктив – показати, що в багатьох вимог Майдану і того, що звучало на площі в Луганську, були спільні риси. Але всі ці спроби зводилися до ідеологічного наступу на нас. І все це супроводжувалось озброєною охороною, яка називала нас “фашистами”, – згадує журналіст.

Після кількох годин утримання, ближче до ночі, їх без пояснень вивели з будівлі та випустили на вулицю. На думку Реуцького, саме медійний розголос і численні звернення знайомих і журналістів до різних осіб і організацій могли вплинути на рішення не застосовувати до них жорстоких дій.

“Порівняно з тим, що сталося з нашими колегами – Іллею Єфремовим (свою історію він розповів Громадському радіо в подкасті “Пережити полон”. – Ред.), Славком Бондаренком, Марією Варфоломєєвою, – нам ще пощастило. Але саме в ті дні закладалася репресивна система, яка потім перетворилася на пекло для сотень людей”, – каже він.

Костянтин також згадує історії про полон інших цивільних і журналістів – деяких з них катували, виводили на псевдорозстріли, довго утримували без зв’язку та доступу до медичної допомоги. Деякі з тих, хто вижив, нині воюють разом з ним у Збройних силах України.