У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, який передбачає кримінальну відповідальність за публічні заклики до насильства щодо державних і громадських діячів, а також їхніх близьких родичів, якщо такі заклики поширюють через медіа або інтернет.

Йдеться про законопроєкт №14372, який 12 січня 2026 року подали народні депутати Антон Яценко, Микола Тищенко (обидва позафракційні) та Михайло Крячко (фракція “Слуга народу”).

Законопроєкт розроблено з метою посилення кримінально-правового захисту державних та громадських діячів і їхніх родин від посягань на їхнє життя, здоров’я або гідність.

Документо пропонує внести зміни до Кримінального кодексу України, а саме до статті 346 (Погроза, публічний заклик до насильства, або насильство щодо державного чи громадського діяча).

Автори ініціативи хочуть прирівняти публічні заклики до вбивства чи тяжкого насильства до серйозних кримінальних злочинів.

Згідно з законопроєктом:

  • погрози або публічні заклики до насильства щодо найвищих посадовців і їхніх родичів, зокрема в соцмережах, можуть каратися позбавленням волі на строк від 5 до 8 років;
  • якщо ж ідеться про публічне підбурювання невизначеного кола осіб, покарання може становити від 6 до 10 років ув’язнення.

Автори законопроєкту зазначають, що мета змін — посилити захист посадовців і їхніх родин від реальних загроз життю та безпеці. Як приклад вони наводять вбивство 30 серпня 2025 року колишнього голови Верховної Ради та діючого народного депутата Андрія Парубія.

Юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук вважає, що поява цього законопроєкту може бути продиктована страхом окремих представників влади перед власним народом. 

За його словами, причин для розробки та ініціювання законів може бути безліч: від євроінтеграційних вимог до нагальних потреб суспільства, від корисливих мотивів окремих законотворців до виправлення існуючих прогалин законодавства. 

“Водночас найбільш абсурдною та суспільно небезпечною мотивацією для розробки закону є страх перед власним народом. Розширення переліку кримінально караних діянь проти державних діячів та посилення санкцій важко пояснити іншими причинами”, — вважає юрист. 

Також Володимир Зеленчук зауважує, що запропоновані норми значною мірою невиправдано розширюють норми вже чинного кримінального законодавства:

“Пояснювальна записка до проєкту закону не містить належної аргументації, а наявні в Кримінальному законодавстві норми вже охоплюють запропоновані до криміналізації діяння та способи їх вчинення, крім, звісно, публічних закликів до насильства щодо державних діячів. Останнє є складним питанням, що лежить на перетині свободи слова та національної безпеки. Підходи до нього кардинально відрізняються залежно від політичного режиму: у демократичних країнах акцент робиться на реальності загрози (тобто вичерпується самим поняттям погрози), тоді як в авторитарних режимах, зокрема в Росії, будь-які публічні негативні для чинної влади заклики охоплюються поняттям “екстремізм” та відповідним чином караються. Вочевидь, законопроєкт № 14372 можна розглядати як часткову імплементацію напрацювань російської школи кримінального права або щось подібне до неї”.