Як зробити якісний фоторепортаж і чого це коштує – про це у регіональному хабі Інституту масової інформації (ІМІ) “Медіабаза Запоріжжя” розказував фотокореспондент Дмитро Смольєнко, який документує війну Росії проти України. Ось кілька його порад.
1. Головне у репортажі – це люди, а не техніка чи “красиві картинки”. Коли поруч палають поля чи стоїть розбита техніка – справжня цінність завжди у людях, їхніх емоціях та рішеннях. Фотограф має шукати людське у війні.
2. Іноді краще не прицільно знімати, а просто прожити момент. Фотографу важливо вміти зупинитися й не перетворювати кожну ситуацію на “кадр”. Іноді треба видихнути і просто насолодитися моментом, а інколи зрозуміти та прийняти, що цей кадр не вартує твоєї безпеки чи уваги.
3. Фотоапарат – це і інструмент, і захист. У моменти страху, відчаю, болю чи сорому легше сховатися за камерою. Для багатьох фотожурналістів камера не лише робочий інструмент, а й своєрідний психологічний щит. Саме тому фотокори інколи лише вже при відборі світлин розуміють весь спектр емоцій та болю.
4. Не варто занадто зближуватися з героями своїх репортажів. Надзвичайно важко переживати випадки, коли спілкуєшся і прив’язуєшся до військових, а через тиждень дізнаєшся про їхню загибель.
“Я би не радив дружити з вашими героями. Потім боляче, коли вони гинуть”, – каже Дмитро.
5. Етичні дилеми неминучі. Знімати варто усе, а що публікувати – вирішує редакція чи самоцензура. Фотограф часто фіксує і трагічні сцени, наприклад, наслідки обстрілів, травмування чи загибель людей, але рішення показувати їх на весь світ чи ні ухвалює агентство.
Це знімає частину морального тягаря з фотографа: “Всі ми живі люди, чиїсь родичі. Я завжди себе запитував: а чи готовий я опинитися на місці цієї людини в кадрі в безпорадному стані? І відповів собі: так, готовий. Я подумав і про дружину. Можливо, навіть її би зняв. Бо тут насамперед треба знімати – це не примха, це моя професія, це важливо тут і зараз”.
6. Безпека журналіста під час виїздів понад усе: кожен відповідає сам за себе. У “сірій зоні” навіть військові ризикують, коли беруть із собою фотографа. Потрібно пам’ятати: небезпеку створюєш не лише для себе, а й для тих, хто поруч.
“Ніхто за вас відповідальності не несе. Якщо ви вирішили їхати, то відповідаєте самі”, – наголошує Дмитро Смольєнко.
7. Один вдалий кадр може замінити весь репортаж. Наприклад, ікони в руках священика, які він виносить зі зруйнованого ворогом храму. Чи глибокий портрет військового з сумними очима, який розповідає, що пожертвував бути присутнім на похоронах брата через виконання свого військового обов’язку — ці кадри самі по собі розповідають історію.
“Ти приїхав, зняв один кадр – усе, завдання виконано”, – вважає Дмитро.
8. Досвід і “надивленість” важливіші за техніку. Правильні рішення приходять автоматично, коли багато знімаєш і аналізуєш. Камера – це лише інструмент, головне – власний погляд і досвід: “Не бійтеся, якщо вам щось не вдається чи ви не змогли встигнути щось зняти. Кожна помилка є цінним досвідом”.
Ельміра Шагабудтдинова, асистентка координаторки Медіабази Запоріжжя
