Як зробити якісний фоторепортаж і чого це коштує – про це у регіональному хабі Інституту масової інформації (ІМІ) “Медіабаза Запоріжжя” розказував фотокореспондент Дмитро Смольєнко, який документує війну Росії проти України. Ось кілька його порад. 

Дмитро Смольєнко дає журналістам поради щодо якісного фоторепоратжу. Фото – Медіабаза Запоріжжя

1. Головне у репортажі – це люди, а не техніка чи “красиві картинки”. Коли поруч палають поля чи стоїть розбита техніка – справжня цінність завжди у людях, їхніх емоціях та рішеннях. Фотограф має шукати людське у війні.

2.  Іноді краще не прицільно знімати, а просто прожити момент. Фотографу важливо вміти зупинитися й не перетворювати кожну ситуацію на “кадр”. Іноді треба видихнути і просто насолодитися моментом, а інколи зрозуміти та прийняти, що цей кадр не вартує твоєї безпеки чи уваги.

3.  Фотоапарат – це і інструмент, і захист. У моменти страху, відчаю, болю чи сорому легше сховатися за камерою. Для багатьох фотожурналістів камера не лише робочий інструмент, а й своєрідний психологічний щит. Саме тому фотокори інколи лише вже при відборі світлин розуміють весь спектр емоцій та болю.

4.  Не варто занадто зближуватися з героями своїх репортажів. Надзвичайно важко переживати випадки, коли спілкуєшся і прив’язуєшся до військових, а через тиждень дізнаєшся про їхню загибель. 

“Я би не радив дружити з вашими героями. Потім боляче, коли вони гинуть”, – каже Дмитро.

5.  Етичні дилеми неминучі. Знімати варто усе, а що публікувати – вирішує редакція чи самоцензура. Фотограф часто фіксує і трагічні сцени, наприклад, наслідки обстрілів, травмування чи загибель людей, але рішення показувати їх на весь світ чи ні ухвалює агентство. 

Учасники тренінгу “Історії війни у фотографіях: як зробити якісний фоторепортаж”. Фото – Медіабаза Запоріжжя

Це знімає частину морального тягаря з фотографа: “Всі ми живі люди, чиїсь родичі. Я завжди себе запитував: а чи готовий я опинитися на місці цієї людини в кадрі в безпорадному стані? І відповів собі: так, готовий. Я подумав і про дружину. Можливо, навіть її би зняв. Бо тут насамперед треба знімати – це не примха, це моя професія, це важливо тут і зараз”.

6.  Безпека журналіста під час виїздів понад усе: кожен відповідає сам за себе. У “сірій зоні” навіть військові ризикують, коли беруть із собою фотографа. Потрібно пам’ятати: небезпеку створюєш не лише для себе, а й для тих, хто поруч. 

“Ніхто за вас відповідальності не несе. Якщо ви вирішили їхати, то відповідаєте самі”, – наголошує Дмитро Смольєнко. 

7.  Один вдалий кадр може замінити весь репортаж. Наприклад, ікони в руках священика, які він виносить зі зруйнованого ворогом храму. Чи глибокий портрет військового з сумними очима, який розповідає, що пожертвував бути присутнім на похоронах брата через виконання свого військового обов’язку — ці кадри самі по собі розповідають історію.  

“Ти приїхав, зняв один кадр – усе, завдання виконано”, – вважає Дмитро. 

8.  Досвід і “надивленість” важливіші за техніку. Правильні рішення приходять автоматично, коли багато знімаєш і аналізуєш. Камера – це лише інструмент, головне – власний погляд і досвід: “Не бійтеся, якщо вам щось не вдається чи ви не змогли встигнути щось зняти. Кожна помилка є цінним досвідом”.

Ельміра Шагабудтдинова, асистентка координаторки Медіабази Запоріжжя