Редакторка SLAWA TV (телеканалу / медіаплатформи польського суспільного мовника Telewizja Polska для українців) Юлія Левицька вирушила на Каміно-де-Сантьяго, щоб відновитися після емоційного виснаження через роботу з важкими новинами. Подорож виявилася складнішим випробуванням, ніж вона очікувала: хвороба, фізична втома та думки про повернення додому змінилися досвідом прийняття власних емоцій і відчуттям людської підтримки.
Про те, чому реальність Каміно відрізняється від красивих картинок у соцмережах і чого навчила її ця мандрівка, Юлія розповіла журналістці Інституту масової інформації Валентині Троян.
Про вибір шляху та реальність проти Instagram
Каміно-де-Сантьяго, або Шлях святого Якова, – давній паломницький маршрут, який останніми роками набув популярності у всьому світі, зокрема й в Україні. Сьогодні люди вирушають у цю подорож не лише з релігійних міркувань, а й для того, щоб випробувати власні сили та відвернути увагу від повсякденних турбот.
За словами Юлії Левицької, першим поштовхом до цієї подорожі для неї стали публікації українських блогерів, які демонстрували неймовірні краєвиди, сонячну погоду та легкість проходження шляху. Проте реальність виявилася дещо іншою.
“Звісно, картинка із соціальних мереж та реальне життя відрізняються. Я готувалася. Багато ходжу пішки й думала, що для мене це буде легко. Але це виявилося складним випробуванням. Я б точно не стала рекомендувати цей шлях “абсолютно кожному”, як це часто роблять у мережі. Це досвід, який підходить далеко не всім”, – розповіла Юлія.
Загалом її чистий маршрут тривав 11 днів. Ще два дні довелося викреслити через хворобу.
Про хворобу, виснаження та підтримку в дорозі
Найважчими виявилися перші дні. Напередодні поїздки Юлія перебувала на межі емоційного виснаження і переоцінила власні сили. Вже на третій день шляху, потрапивши під зливу, вона підхопила вірус і відчула, що не може йти далі.
Врятувала випадкова зустріч у хостелі з дівчиною з Естонії. Вона запропонувала йти разом і цим морально підтримала Юлію в найкритичніший момент.
“Якби не вона, я б звалилася ще на третій день. Коли ж ми дійшли до наступної точки, я зрозуміла: мені “гайки”, треба просто полежати. З’явилися думки все кинути й повернутися додому”, – пригадує Юлія.
Щоб ухвалити зважене рішення, Юлія зняла номер у готелі й взяла паузу на два дні. Відпочинок, довгий сон, багато води та базові ліки з місцевої аптеки (які, до речі, обійшлися в 35 євро) допомогли одужати й продовжити маршрут самостійно.
Медійниця зауважує, що побоювання опинитися без цивілізації були марними. Інфраструктура португальського та іспанського шляхів чудово розвинена: скрізь є магазини, аптеки та кафе, які працюють навіть під час недільної сієсти.
Про перезавантаження та “диво” біля собору
Головною метою поїздки для Юлії було перемкнути увагу від щоденної виснажливої роботи з новинами. Вона зазначає, що інформаційно провітрити голову справді вдалося – на маршруті думки були зайняті лише побутовими питаннями: як дійти до наступного пункту, чи буде де виспатись і чи не хропітимуть сусіди в хостелі.
Проте фініш у Сантьяго-де-Компостела виявився не таким емоційним, як очікувалося. Після останніх 25 кілометрів Юлія відчувала лише повне фізичне знесилення. До того ж виникли побутові труднощі: до собору не пустили з рюкзаком, а заброньоване житло виявилося за 7 кілометрів від міста.
Справжнє емоційне перезавантаження відбулося вже наступного дня, коли Юлія відпочила та повернулася до собору Святого Якова без багажу.
“Я просто сиділа на площі й спостерігала за людьми. І тоді сталося невеличке диво, – розповідає Юлія. – Поруч сіла група жінок з Португалії. Одна з них обернулася до мене й запропонувала дістати картку з передбаченням. Дізнавшись, що я з України, вона міцно мене обійняла. На картці були слова, які потрапили в саме серце, – це було саме те, чого мені бракувало останнім часом. Ми стояли й просто плакали разом від розчулення та відчуття підтримки”.
Практичні поради від Юлії: що брати із собою
Під час подорожі Юлія зрозуміла, наскільки важливо правильно зібрати рюкзак і не брати зайвих речей. За правилами, вага рюкзака не має перевищувати 10% ваги мандрівника.
Юлія ділиться власними помилками та спостереженнями щодо спорядження:
- Сублімована їжа та спальник: виявилися зайвими. Їжу завжди можна купити на місці, а в приватних хостелах (вартістю близько 20 євро) завжди надають постільну білизну та ковдри.
- Рюкзак: обов’язково повинен мати якісну туристичну спинку, яка розвантажує поперек та плечі.
- Взуття: найважливіший елемент. Воно має бути на пів розміру більшим та завчасно розношеним. Через завелике взуття Юлія зіткнулася з болем у гомілці, від якого її врятувала порада матері – підкласти вату в стопу для кращої фіксації.
- Дрібниці: обов’язково варто мати панамку (сонце в Іспанії та Португалії смалить навіть за +20°C) та пляшку для води.
“Каміно навчило мене приймати будь-які свої емоції та проживати їх, – підсумовує Юлія Левицька. – Якщо я колись і наважуся на подібний шлях знову, то вже точно з близькою людиною, щоб розділити цей досвід. Адже варитися лише у власних думках – це справді важка робота”.