Журналістка Яна Осадча, яка навесні 2014 року висвітлювала події у Луганську для місцевих медіа публічно виступала проти закликів до російського вторгнення та бачила, як у місті розгортається початок війни. Про це медійниця розповіла виданню Трибун. У той час її тексти зачитували просто зі сцени біля захопленої будівлі СБУ, а серед протестувальників вона помічала не лише місцевих, а й “приїжджих з виразним російським акцентом”.
Яна згадує, що серед проросійських активістів тоді були як місцеві жителі, так і люди з виразним російським акцентом, які погано володіли місцевою говіркою.
“Хоча більшість луганців говорили російською, ми мали свою вимову, свої слова. Було одразу видно, що ці люди – “командировочні””, –- каже журналістка.
У своїх публікаціях вона зверталася до земляків: не тягнути Луганськ у війну, не закликати Путіна вводити війська й не руйнувати власний дім.
Особливо Осадчу обурювало спалення державних прапорів. Вона намагалася врятувати один із них, але натовп не дозволив.
Луганські журналісти тоді намагалися зупинити насування війни через ініціативу “Услышать Луганск” – відкриту дискусійну платформу для місцевих.
“Ми хотіли, щоб люди розібралися самі у своїй країні, без росіян. Але ми не врахували одного – агресивного сусіда, який усе вирішив за нас. Проти танка з ломом не підеш”, – підсумовує Яна.
Улітку 2014 року вона була змушена залишити місто, адже за нею вже стежили. Вона виїхала останнім автобусом до Старобільська. Щоранку ходила в центр міста, щоб подивитися, який прапор там висить.
Журналістка з родиною довго залишалася в області, сподіваючись на звільнення Луганська. Минуло вже понад 12 років, а повернутися додому вона не може.
“Я не можу продати дім у Луганську, бо для цього треба проходити фільтрацію в московському “Шереметьєво”. Як громадянка України я не хочу туди їхати. У кращому випадку мене депортують, у гіршому – ув’язнять”, – пояснює вона.