Маріупольський журналіст зумів винести з окупації флешку з фото і відео в цукерці

Фото – Радіо Свобода

Український журналіст В’ячеслав Твердохліб, який на початку повномасштабного вторгнення жив у Маріуполі, зумів винести на вільну територію України флешку з фото і відео про події в окупованому місті в цукерці. 

Про пережите в блокадному місті він розповів Радіо Свобода.

З окупованого Маріуполя на вільну територію України він вирішив піти в березні 2022 року. Пішки Твердохліб здолав 30 кілометрів.

Із собою журналіст зміг забрати заховану в цукерку флешку із сотнями фотографій та відео, зроблених в оточеному місті. Пізніше ці кадри воєнних злочинів Росії – тіл на бульварах міста, пожежі в драмтеатрі, руйнувань після авіаатак – облетіли весь світ.

Напередодні 24 лютого 2022 року В’ячеслав працював на муніципальному телеканалі “ТВ7”. У перші дні повномасштабного вторгнення він полишив власну квартиру і переселився до волонтерського хабу “Халабуда”. Разом з іншими чоловіками він доправляв їжу й воду до підвалів і бомбосховищ, де маріупольці ховалися від обстрілів.

Усе, що бачив на вулицях Маріуполя, журналіст намагався зафіксувати телефоном: “Я знімав те, що бачив, те, що відбувалося. Потім прильотів стало дуже багато, постійні обстріли. Обстрілювали нас з усього, навіть з корабельної авіації. Знімати на камеру було неможливо. По-перше, через еклектику, по-друге, люди, наприклад, у чергах за гуманітаркою могли реагувати агресивно”.

Журналіст зазначив, що усвідомлює, що зняв на вулицях міста цінні для історії кадри – тіла людей на бульварах міста, руйнації після російських атак.

“Я бачив трупи на вулицях. Це було дуже масове явище. На зупинках громадського транспорту, на “Тисячі дрібниць” (магазин. – Ред.) дуже довго загиблий чоловік лежав. На зупинці по проспекту Металургів на санчатах загорнута бабуся… Підписано було – ім’я та адреса. Під мостами, біля вежі, туди позносили трупи. На лавках у парках, на дитячих майданчиках. Постягували. Трупів було дуже багато. Намагалися ховати, але земля була мерзла. Ховали прямо у дворах будинків або у вирвах від снарядів. Тих, кого знали, тих, кого сусіди хоронили, – підписували. Інших – ні…” – пригадав журналіст.

Також В’ячеслав зазначив: історично важливо, що йому вдалося зняти те, що існувало короткий проміжок часу. “Було розуміння, що треба знімати, бо воно потім або буде знищено, або буде зроблено так, що воно перестане існувати. Місто, яке було до 24 лютого, назавжди залишиться в нашій пам’яті. Навіть після звільнення в місті щось приберуть, щось відбудують. Тому те, що там було натворено, – ось це треба показувати”, – переконаний він.

Рішення виїздити до журналіста прийшло пізніше, коли поряд з волонтерським хабом сталося влучання. 19 березня в цьому районі був вуличний бій. А потім до волонтерів прийшли люди з білими пов’язками – російські кадрові військові.

В’ячеслава з колегами забрали на допит. Згадує: били, а одному із затриманих прострелили руку.

“Біля “Халабуди” був будинок, потягнули нас туди на допит. Ідеш за ними і не знаєш, скільки тобі залишилося – хвилина, секунда, дві, три – жити. Питали, “чи знаєш, де СБУшники ховаються”, “чи служив в армії”, дивилися татуювання, пальці обдивлялися, роздягали. Шукали ЗСУшників, азовців. Це були росіяни, кадрові військові. Видно по виправці. Гепнули автоматом, коли побачили в інстаграмі фотку, як ми їздили на базу “Азова” – вони презентували нову форму. Я приміряв кітель – подумали, що я військовий”, – розповів В’ячеслав, додавши, що їм пропонували стати колаборантами.

22 березня В’ячеслав з товаришем і його мамою почали виходити з Маріуполя. Йшли пішки впродовж майже трьох днів, ретельно обходячи блокпости окупантів польовими дорогами. Вони змогли винести флешку з фото і відео про події в Маріуполі. Флешку сховав у цукерку.

“Ми взяли велику ковдру, якою втрьох можна було вкриватися. Рюкзак. Документи. Все. Зі мною – колега по волонтерству і його мама. Фото й відео з Маріуполя в мене були на телефоні. А в 60-річної мами хлопця була флешка – і я скинув свої матеріали на флешку. Я найбільше боявся за флешку, шкода, скільки ж кадрів! Аби понести її через блокпости, я придумав – сховав її в цукерку. У мами товариша був набір цукерок. Я трохи потримав її в руках, у кишені, аби вона трішки підтанула. Цей батончик був розмірами у дві пальчикові батарейки – туди я заховав флешку. Мама товариша потім вивезла її у Францію, в евакуацію”, – розповів журналіст.

На підконтрольну Україні територію вони дісталися 25 березня, у Вільнянськ. Звідти він потрапив до Запоріжжя, де мешкає й зараз. Свої фото й відео В’ячеслав Твердохліб передав до Музею історії війни в Києві, а вже той опікувався міжнародним просуванням. Світлини маріупольця облетіли світ.

“Маріупольський драмтеатр, тіла людей на бульварі, бетонна брила, перевернута вибухом, і напис “Здесь был русский мир” – ось ці кадри, я вважаю, вийшли найбільш промовистими. Перша виставка була в Польщі, у Гданську, просто неба, там, де перейменували вулицю, – обабіч консулату Російської Федерації. Були банери з описами. Я написав, про що йдеться, й приблизно позначив, яка дата. 12 банерів, це постійна експозиція, вона там і зараз. Далі були виставки у Швеції, в Туреччині, в інших країнах світу”, – розповів В’ячеслав.

Журналіст має офіційний статус переселенця й продовжує працювати на муніципальному телебаченні Маріуполя як регіональний кореспондент. Він не раз бував у гарячих точках фронту, знімав українських військових, а також – міста, які постраждали від обстрілів.