Комісія ООН знову не побачила доказів геноциду в Україні

Голова незалежної міжнародної слідчої комісії щодо України Ерік Мьосе на пресконференції 4 вересня. Скриншот з відеотрансляції

Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні, яку створили при ООН, досі не має достатніх доказів геноциду в Україні, які б підпадали під визначення Конвенції Генасамблеї ООН.

Про це сказав голова комісії Ерік Мьосе на пресконференції 4 вересня, повідомляє Громадське.

За його словами, комісія все ще не дійшла висновку, що відбувається геноцид в Україні.

“Коли нас запитали на минулій пресконференції, я зазначив, що така була наша оцінка на тому етапі. Наразі ми все ще не дійшли висновку, що відбувається геноцид в Україні. Ми прекрасно усвідомлюємо занепокоєння та звинувачення щодо цього злочину. Тож ми розслідуємо це крок за кроком. Наразі в нас немає достатніх доступних доказів для відповідності юридичній кваліфікації конвенції”, – сказав Ерік Мьосе.

Він зазначив, що в злочині геноциду є питання наміру злочинців щодо знищення певної групи. І таке знищення має бути фізичним або біологічним, відповідно до конвенції.

“Це строге визначення… Звичайно, ми продовжимо наші розслідування. Як уже згадувалося раніше, ми зазначили, наприклад, що були певні заяви в російських ЗМІ, які, можливо, можуть бути пов’язані з цим питанням геноциду. Це одна лінія, яку ми ведемо”, – сказав Мьосе.

Також голова комісії зазначив, що не варто сприймати ці результати окремо від інших висновків комісії, адже та знайшла величезну кількість воєнних злочинів, а також розглядає питання щодо злочинів проти людяності.

Як повідомляв ІМІ, 16 березня 2023 року Незалежна міжнародна комісія ООН заявила, що російська влада вчинила широкий спектр порушень міжнародного права у сфері прав людини та міжнародного гуманітарного права в різних областях України, багато з яких є воєнними злочинами. Водночас комісія не встановила, що Росія вчиняє в Україні геноцид.

Відповідно до статті другої Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, геноцид – це низка злочинних дій, вчинених з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Зокрема, до таких дій зараховують: убивства та (або) заподіяння тяжких тілесних чи психічних ушкоджень членам групи; умисне створення для групи життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення; застосування заходів, спрямованих на запобігання народжуваності в групі; примусове передання дітей з однієї групи до іншої. Геноцидна риторика означає публічне підбурювання до таких дій.

Невіддільною частиною геноцидної риторики є мова ворожнечі як спосіб дегуманізації ворога та використання так званих маскувальних слів задля викривлення реальності. Під час військової агресії проти України російська пропаганда напрацювала цілий “новояз”, який допомагає виправдовувати злочинні дії РФ. Так, повномасштабна війна в очах середньостатистичного росіянина, який споживає контент державних інформресурсів, має вигляд локальної “спецоперації”, зумовленої нібито об’єктивними причинами, як-от “денацифікацією”. Вторгнення, що супроводжується вбивствами, катуваннями та зґвалтуваннями, називають “звільненням”, “порятунком” чи “очищенням” від “нацистів”, “нациків”, “фашистів”, “сатаністів”, “бандерівців”, “карателів” тощо. 

Як показало дослідження ІМІ, кремлівська пропаганда дедалі частіше намагається легітимізувати знищення цивільних українців та удари по об’єктах інфраструктури українських міст. У такий спосіб Росія вкотре намагається виставити винною у війні Україну. Зокрема, такі екстремістські заяви активно поширювали Володимир Соловйов і Антон Красовський. Відповідно до третьої статті Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, такі заклики підпадають під визначення “прямого та публічного підбурювання до вчинення геноциду”, що, як ідеться в правовому аналізі американського Інституту стратегії та політики New Lines, вважається окремим злочином незалежно від того, чи призвели заклики до геноциду.