Комісія ООН виявила воєнні злочини Росії в Україні, але не помітила геноцид
Незалежна міжнародна комісія ООН заявила, що російська влада вчинила широкий спектр порушень міжнародного права у сфері прав людини та міжнародного гуманітарного права в різних областях України, багато з яких є воєнними злочинами. Водночас комісія не встановила, що Росія вчиняє в Україні геноцид.
Про це йдеться в новому звіті Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні, який був оприлюднений 16 березня на пресконференції в Женеві, повідомляють Інтерфакс-Україна та Укрінформ.
Як зазначено у звіті, до воєнних злочинів належать напади на цивільних осіб та об'єкти енергетичної інфраструктури, навмисні вбивства, незаконне позбавлення волі, катування, зґвалтування та інші види сексуального насильства, а також незаконне переміщення і депортація дітей.
“Докази комісії свідчать, що у взятих під свій контроль районах російська влада вчинила навмисні вбивства цивільних осіб або осіб, які не беруть участі в бойових діях, що є воєнним злочином і порушенням права на життя”, – заявили в ООН.
Крім цього, росіяни вчиняли напади із застосуванням зброї вибухової дії в населених районах, що є однією з головних причин жертв серед цивільного населення.
“Комісія була вражена масштабами руйнувань, які вона побачила під час своїх поїздок”, – наголосили в ООН.
Також зазначається, що хвилі нападів РФ на енергетичну інфраструктуру України з 10 жовтня 2022 року можуть бути прирівняні до злочинів проти людяності.
Комісія рекомендує розслідувати всі порушення і злочини та притягувати винних до відповідальності і на національному, і на міжнародному рівнях. Вона закликає до всеосяжного підходу до відповідальності, який передбачає і кримінальну відповідальність, і право жертв на встановлення істини, репарації.
Водночас голова Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні Ерік Мьосе повідомив, що комісія наразі не встановила, що Росія вчиняє в Україні геноцид.
Однак комісія помітила деякі аспекти, які “можуть викликати питання щодо цього злочину”.
“Ми не виявили, що в Україні був геноцид. Але ми, звичайно, стежимо за всіма видами доказів у цій сфері. І ми відзначили, що є деякі аспекти, які можуть викликати питання щодо цього злочину. Наприклад, певні висловлювання в російських медіа, які спрямовані на певні групи. Але ми ще не зробили жодного висновку щодо цього”, – сказав Мьосе.
Під час пресконференції одна журналістка звернула увагу на те, що депортація українських дітей до Росії, яка спрямована проти окремої етнічної групи та знищення її ідентичності, може бути ознакою геноциду. Так само як і бомбардування росією міст і зрівняння із землею цілих населених пунктів, а також знищення важливих культурних об'єктів України.
У відповідь Мьосе заявив, що він “уже навів один приклад, де досліджували ситуацію”, але “є також інші приклади”, які було згадано в запитанні. За його словами, комісія дуже добре обізнана з цього приводу та продовжить роботу в напрямі дослідження ймовірного геноциду в Україні, якщо її мандат буде продовжений, або ж рекомендуватиме продовжити роботу в цьому плані.
Для підготовки доповіді комісія відвідала 56 населених пунктів і опитала 348 жінок і 247 чоловіків. Слідчі комісії проінспектували місця руйнувань, поховань, місця тримання під вартою і заподіяння тортур, а також залишки зброї, ознайомившись із великою кількістю документів і доповідей.
Відповідно до статті другої Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, геноцид – це низка злочинних дій, вчинених з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Зокрема, до таких дій зараховують: убивства та (або) заподіяння тяжких тілесних чи психічних ушкоджень членам групи; умисне створення для групи життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення; застосування заходів, спрямованих на запобігання народжуваності в групі; примусове передання дітей з однієї групи до іншої. Геноцидна риторика означає публічне підбурювання до таких дій.
Невіддільною частиною геноцидної риторики є мова ворожнечі як спосіб дегуманізації ворога та використання так званих маскувальних слів задля викривлення реальності. Під час військової агресії проти України російська пропаганда напрацювала цілий “новояз”, який допомагає виправдовувати злочинні дії РФ. Так, повномасштабна війна в очах середньостатистичного росіянина, який споживає контент державних інформресурсів, має вигляд локальної “спецоперації”, зумовленої нібито об’єктивними причинами, як-от “денацифікацією”. Вторгнення, що супроводжується вбивствами, катуваннями та зґвалтуваннями, називають “звільненням”, “порятунком” чи “очищенням” від “нацистів”, “нациків”, “фашистів”, “сатаністів”, “бандерівців”, “карателів” тощо.
Як показало дослідження ІМІ, кремлівська пропаганда дедалі частіше намагається легітимізувати знищення цивільних українців та удари по об’єктах інфраструктури українських міст. У такий спосіб Росія вкотре намагається виставити винною у війні Україну. Зокрема, такі екстремістські заяви активно поширювали Володимир Соловйов і Антон Красовський. Відповідно до третьої статті Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, такі заклики підпадають під визначення “прямого та публічного підбурювання до вчинення геноциду”, що, як ідеться в правовому аналізі американського Інституту стратегії та політики New Lines, вважається окремим злочином незалежно від того, чи призвели заклики до геноциду.
Help us be even more cool!
