Головред "НикВести" розповів, як вдалося врятувати видання та зберегти колектив

Фото – скриншот з відео НВ

Головний редактор миколаївського видання “НикВести” Олег Деренюга розповів, що з початком повномасштабного вторгнення вдалося продовжити роботу медіа та зберегти колектив завдяки допомозі міжнародних фондів та медіаорганізацій.

Про це він розповів 31 липня в ефірі Радіо НВ

За його словами, у мирний час “НикВести” на 70% працювало завдяки коштам, які отримувало з реклами чи розміщення офіційної інформації щодо договорів з місцевою владою, та на 30% фінансувалося коштом засновників, партнерської організації, яка мала в місті мережу білбордів.

“З початку війни білборди були знесені, демонтовані: ними укріплювали блокпости. А міська та обласна ради та адміністрація перестали – у них не було коштів на розміщення інформації, тому ми залишилися на нулі щодо коштів”, – розповів Олег Деренюга. 

На початку видання звернулося по допомогу до своїх читачів. 

“Перше, що ми зробили, – це звернулися до наших читачів, оголосили кампанію зі збору донейтів. І вони певним чином покрили нам на певний час заробітну платню для журналістів, які працюють зараз 24/7 без вихідних, постійно працюють та перевіряють дуже багато інформації, тому що зараз це дуже важливо через велику кількість каналів інформації – давати перевірено, обережно, щоб не нашкодити”, – розповів Олег Деренюга.

Він розповів, що зараз видання працює завдяки європейським та американським програмам допомоги регіональних медіа, а також за підтримки, зокрема, і Інституту масової інформації.

“А після цього – завдяки народам Європи, французам, нідерландцям, німцям і американцям та їхнім фондовим організаціям, завдяки українським інституціям, таким як Інтерньюз-Україна, Інститут масової інформації, Львівський медіафорум: вони також допомогли залучити кошти. І “НикВести” зараз практично функціонує за кошт європейських платників податків. Це або уряди, які спонсорують ці громадські інституції, або саме інститути громадянського суспільства, різні фонди, це і “Репортери без кордонів”, Європейський центр журналістики. Поки що так”, – сказав Деренюга.

Так виданню вдалося зберегти колектив, попри те що більша частина журналістів видання залишила Миколаїв через військові дії та зараз працює віддалено. 

“Нам вдалося зберегти й людей, які працюють. Дійсно, багато хто поїхав за кордон, змінив локацію в Україні, це дівчата. Є ще ті, хто залишається в Миколаєві й щодня виїжджає фіксувати обстріли: у нас постійно виходять відео з кожних обстрілів. Будівля, де ми працювали, була пошкоджена після ракетного удару по обласній державній адміністрації – наш офіс розташовувався навпроти. І нам потрібно було змінити місце розташування. Зараз ми перебуваємо в умовно безпечному підвальному приміщенні. Тут прихистили ще декілька телеканалів”, – сказав головред.

Окрім того, він розповів про те, як миколаївці призвичаїлися до життя в умовах постійних обстрілів. Як відомо, Миколаїв з початку війни потерпає від постійних обстрілів з боку РФ. 

31 липня місто зазнало наймасовішого російського обстрілу: близько 40 снарядів. Руйнуються житлові будинки, школи, лікарні, заклади освіти, підприємства, інфраструктурні та інші цивільні об’єкти.

“Призвичаївся – це коли твоє життя, коли ти ходиш, плануючи собі в голові маршрут, щоб не було десь будівлі адміністративної, школи або якогось промислового об'єкта. Призвичаївся – це коли ти, в принципі, всі твої друзі покинули місто, живуть або в Одесі, або в Києві, або намагаються покинути найближчим часом. Призвичаївся – це коли в місті три-чотири кафе працює, ти вже на пам’ять знаєш їхнє меню, а дружин і дітей зазвичай чоловіки повивозили до Львова та Києва, і тому ніхто тобі не готує. Ти призвичаївся, коли ти не можеш поспати, тому що всю ніч бомблять, а вдень не можеш спати тому, що, в принципі, це неможливо, і ти повинен щось робити… Нормальне життя стає неможливим”, – сказав Деренюга. 

Також журналіст розповів про оманливе відчуття безпеки: “Але якщо ти довго так перебуваєш, є певна ілюзія безпечності. І навіть я розумію, коли сьогодні ночував у квартирі, що це була дуже хибна річ, і я не маю так робити. Всім раджу знайти можливість ночувати в укриттях, організувати якось. На шостий місяць війни вже можна зробити такі більш-менш комфортні умови й ночувати там. Поки не буде сухопутного наступу з боку Херсона, а я думаю, його не буде, судячи з усього, люди житимуть і на дачах. У мене батьки також на дачі залишилися, житимуть тут. Якщо буде загроза, що вони їдуть до Миколаєва, тоді, дійсно, справа буде інша. А поки це обстріли ракетні – буде оманливе відчуття безпеки, і люди залишатимуться тут”.