Увага до російсько-української війни за кордоном зменшується. Про це розповіла “Суспільне Донбас” фотографка й викладачка з Лос-Анджелеса (США) Наталія Руденко, яка вже втретє приїздить до Краматорська (Донеччина).
В Україні вона поєднує дві ролі – волонтерки й фотодокументалістки. “Я часто чую: “А що, війна в Україні ще є?” – це від американців”, – розповідає Наталія Руденко.
Саме тому, наголошує вона, важливо постійно нагадувати про реальність війни. Руденко також задумується над створенням книги й зазначає, що бачить своїм читачем саме іноземну аудиторію.
“Я думаю, що мені буде простіше писати її англійською, але за потреби перекладу українською. Проте мені здається, що я розповідаю більше для західного глядача, бо українці це проживають, їм про це розповідати не потрібно”, – пояснює вона.
Одним з найскладніших аспектів роботи Наталія Руденко називає знімання людей у стані горя: “Дуже важко фотографувати людей, коли вони плачуть”.
Вона розповідає, що намагається зберігати постійний баланс між необхідністю документувати й повагою до особистого простору людини. Тому інколи шукає інші способи розповісти історію – не через пряме зображення болю.
За словами фотографки, за час повномасштабної війни змінились і її власні відчуття. Якщо раніше було більше надії й енергії, то зараз – більше розуміння тривалості війни.
“Це не спринт – це марафон”, – говорить Руденко.
Під час евакуацій Наталія не бере на себе роль рятувальниці – її завдання документувати.
Під час виїздів вона переважно фотографує, хоча за потреби може допомогти. “Є водії, які проходили навчання і знають, що робити. Я можу допомогти, якщо потрібно, але здебільшого – документую процес”, – каже Наталія.
За її словами, люди під час евакуації перебувають у різному стані – часто це момент прощання з домом. “Не всі готові спілкуватися. І, якщо я відчуваю, що людина не готова, я не ставлю питань. Даю їй просто це пережити. Дуже боляче, що не вдається евакуювати всіх і донести, що є допомога. Волонтерська, державна”, – розповідає Наталія Руденко.
Наталія народилася в Москві (Росія), але після 2014 року разом із чоловіком переїхала до США. Українську вивчила вже під час повномасштабної війни. Попри небезпеку, зазначає медіа, вона продовжує приїжджати до України. Пояснює це так: щоб говорити про війну чесно, її потрібно прожити.
“Як я можу розповісти, що люди живуть у небезпеці, якщо я цього не відчувала? Це не буде справжнім”, – розповідає фотографка.
Як повідомляв ІМІ, фотокореспондент Дмитро Смольєнко, який документує війну Росії проти України, дав поради медійникам, як зробити якісний фоторепортаж і чого це коштує.