Журналістика з поправкою на війну. Кіровоградщина

Ранок 24 лютого розділив життя українців на до і після. Мільйони вже втратили житло, сотні тисяч – здоров’я, тисячі – життя. Однак у хаосі війни незалежна українська журналістика продовжує жити, висвітлюючи ситуацію як на тимчасово окупованих територіях, так і у відносно спокійних регіонах, де все одно щоденно звучать сирени та зберігається загроза ракетних ударів.

У цьому контексті журналістській спільності Кіровоградщини, можна сказати, пощастило. Адже, якщо не брати до уваги приватних ініціатив окремих журналістів поїхати "на передок" чи до міст, що перебувають під постійними обстрілами, медійники провадять свою діяльність все ж у досить спокійних та безпечних умовах. 

Хай там як, а війна внесла свої корективи в роботу журналістів регіону. Однак які саме? 

Доступ до інформації

Звісно, говорити про відновлення повноцінного доступу до інформації, як це було в довоєнний період, не вбачається можливим. Інформаційні запити стали не просто поодиноким явищем, а фактично зникли як спосіб отримання інформації. І тут річ не так у небажанні чи неможливості організацій відповідати на такі запити, як у негласному "пакті про ненапад", якого в умовах війни дотримуються журналісти та органи місцевого самоврядування. ЗМІ не закидають бюджетників тоннами листів, а посадовці своєю чергою намагаються не забувати вчасно розсилати вичерпні пресрелізи та давати коментарі. 

Оскільки на перше місце наразі вийшла новинарна журналістика, набагато простішим, а головне, швидшим способом отримати інформацію від міської ради, військово-цивільної адміністрації, поліції, рятувальників та навіть СБУ стали спільні телеграм-чати. Тут обговорюються поточні події, отримують погодження на запис інтерв’ю та контакти спікерів, офіційно та неофіційно підтверджують події, що збурюють соцмережі. 

Як під час Революції гідності, медійники також об’єднались у фейсбуці. Зараз, в умовах повномасштабного військового вторгнення, швидкий доступ до інформації забезпечує телеграм. З цим доводиться миритись.

Оперативне реагування   

Найпроблемнішим питанням для медійників як наприкінці лютого, так і зараз залишається не надто зрозуміла політика інформування суспільства про наслідки обстрілів. Позиція силовиків відома: "не фотографувати, не постити, не поширювати". Однак для пересічного українця це так не працює, адже вже за хвилину після ввімкнення сирен у місцевих пабліках хтось обов’язково вкине щось на кшталт "а ви це чули?" і понесеться "зрада", паніка і сотні повідомлень журналістам та редакціям – перевірте, підтвердьте, напишіть.

Якраз, щоб таких ситуацій не виникало, медійники Кіровоградщини неодноразово порушували це питання в спілкуванні з представниками силовиків. Ба більше, місцеві журналісти були й серед тих, хто підтримав звернення до Президента України Володимира Зеленського, Офісу президента, Міністерства оборони України, СБУ, Генерального штабу та Міністерства закордонних справ щодо випадків цькування журналістів через необґрунтовані звинувачення в "коригуванні вогню" ворога. 

У підсумку журналісти отримали довгий перелік того, про що писати не можна. Фактично з усім погодились, але відповіді, а як же інформувати про "прильоти", щоб не наразитися на критику та не нашкодити, так і не дочекалися. Тож і надалі працюють, опираючись на вже наявний досвід і здоровий глузд. Тим паче що і представники органів місцевого самоврядування та військово-цивільної адміністрації, будемо об’єктивними, стали реагувати суттєво оперативніше.

Фінансове питання

Куди гірша справа з незалежними виданнями, що працювали за кошт реклами, донатів та грантів. Усі ці блага цивілізації наразі або не доступні повністю, або частково. Тож доводиться шукати виходи на іноземні програми підтримки журналістів, чекати допомоги від Інституту масової інформації, який робить те саме, тільки в масштабах країни, і йти в колаборації з місцевим бізнесом, який ще хоче, а головне, може працювати з журналістами. 

Незважаючи на всі проблеми, журналісти на Кіровоградщині сповідують стриманий оптимізм та наголошують – працюватимуть до перемоги та для перемоги. 

Альона Шендеровська, редакторка видання "Златопіль":

"На початку були складнощі саме з відкритістю влади. Адже головним критерієм стало "не нашкодити", щоб наші новини не стали в пригоді ворогу. З часом нібито призвичаїлися. Складно стало брати коментарі в представників органів влади, все здійснюється через пресслужби. Іноді це забирає більше часу, ніж хотілося. Крім того, за словами нашого програміста, була спроба зламати сайт, але зараз нібито все добре. Працюємо, призвичаюємось".

Анастасія Дзюбак, редакторка видання "Гречка":

"Думаю, як і всім, пристосуватися було складно, насамперед через те, що повномасштабне вторгнення стало для кожного з нас травматичною подією, коли треба працювати як ніколи, а водночас кожен справляється з власними переживаннями й страхами. 

Загалом формат роботи залишився таким, як і раніше. Щоправда, стало менше офлайнових подій і багато інформації, де ми хочемо добрати коментар, а нам не можуть його дати, бо перестраховуються. Тобто серед новин багато офіційних повідомлень і рерайту, менше ексклюзиву. Ми цю проблему вирішили завдяки тому, що почали писати більше історій людей, за іронією долі давно про це мріяли, а втілили лише зараз, а також почали створювати добірку матеріалів на агротематику спільно з Нацакадемією аграрних наук у підтримку проєкту "Сади Перемоги". Намагаємося максимально націлюватися на конструктив.

Андрій Лисенко, шеф-редактор видання CBN:

Зміни в роботі, звичайно, є, але не критичні. Інформацію – часто через намагання різних посадовців перестрахуватися, узгодити з кимось – стало добувати важче. Але це зрозуміло й очікувано. І навіть до певної міри звично, бо деякі пресслужби робили точно так само і в мирний час. 

У нових умовах довелося вигадувати щось нове, щоб не перетворитися на ретранслятора повідомлень ОВА і президента. Ми, наприклад, регулярно робимо переклади з англомовних ЗМІ, змінили підхід до ведення телеграм-каналу (тепер не женемося за кількістю, натомість зосередилися на цікавих і важливих новинах), публікуємо історії переселенців, знімаємо про них відеосюжети. Ще одним нововведенням став телемарафон "Непереможний Вітер", у випусках якого говоримо багато про що: як живе Кіровоградщина під час війни, що треба знати тим, хто планує чи вже виїхав за кордон тощо.  

Складніше стало писати й знімати на гострі теми, щоб не викликати "зраду". Але і тут можна знайти варіанти. Буквально от сьогодні після планірки плануємо робити матеріал про рієлторку з Кропивницького, яка здає біженцям житло за космічними цінами.

Катерина Федченко, заступниця редакторки видання "Точка доступу":

Перші дні повномасштабного вторгнення працювали майже цілодобово. Отримували багато різної інформації з усіх можливих каналів, а також фейків, тому було складно виокремити головне і подати це читачеві. Згодом напрацювали певний алгоритм подання новин.

Для регіональних видань є певні труднощі у висвітленні тієї або іншої події чи в оперативному отриманні коментарів. Ми розуміємо, що в умовах воєнного часу діють нові правила гри, але часто подію висвітлювали всеукраїнські ЗМІ, а ми на місці не могли отримати інформацію. 

Зараз маємо певне розуміння того, про що і як потрібно писати, надаємо лише перевірену інформацію. Робота редакції увійшла в нову колію. Працюємо на інформаційному фронті та віримо в нашу перемогу.