Занурення в цифрове середньовіччя й поява нової аристократії

Фото – krot.info

Користувачі соцмереж цілком серйозно перепощують повідомлення про розбризкування з літака препарату проти коронавірусу. Це лише найсвіжіший яскравий приклад. І не варто все списувати на істерію, спричинену пандемією коронавірусу. Імовірно, що внаслідок перебування у своїй інформаційній бульбашці вам зрідка доводиться стикатися з такими явищами, але результати виборів у всьому світі побічно вже доводять панування інформаційного хаосу, наслідком чого є перемоги політиків-популістів.

Окрім сумнівних та фейкових повідомлень, світ стикається з навалою такого ж характеру  акаунтів у соцмережах, новинних сайтів, якими не відомо хто володіє і невідомо хто керує. Автор уже неодноразово зазначав, що інформаційне середовище інтернету характеризується значною анонімізацією користувачів (а також власників вебсайтів, сторінок у соцмережах) та великою швидкістю роботи з інформацією в усіх аспектах: створення, поширення, зміни (редагування), видалення, копіювання.

Користувачі фейсбука додають у друзі зазвичай усіх, хто надсилає запит, не перебираючи, хоча фейкові сторінки можна відрізнити (відсутність фото хазяїна сторінки, перепости замість власних дописів тощо), крім дуже якісних підробок. Як не дуже переймаються користувачі інтернету й тим, хто стоїть за новинним сайтом, новини з якого вони читають / поширюють.

Наразі кожен користувач інтернету може не лише споживати інформацію, а й створювати та поширювати її (хоча користується такою можливістю меншість  користувачів). Ми можемо не здогадуватися, яку інформацію споживає / поширює наш сусід, родич чи близький знайомий. Аналогічно втрачає можливість контролювати інформаційні потоки й держава, для чого є кілька причин. Зокрема, через те, що фактично інтернет-середовище не визнає державних кордонів (окрім Північної Кореї та, можливо, Китаю), популярні інтернет-сервіси обміну інформацією є глобальними транснаціональними корпораціями, а відстежувати детально кожного користувача в держави просто не вистачить ресурсів. Тут не йдеться про те, що раніше держава мала безпосередній контроль над усіма громадянами в інформаційному аспекті. Але, поки вони не були користувачами інтернету, держава могла регулювати діяльність ЗМІ, у такий спосіб опосередковано визначаючи інформаційне "меню" громадян. Зараз держава поступово втрачає таку можливість. Хтось може сказати, що воно й на краще, але особливість інтернету в тому, що він ослаблює контроль держави в усіх аспектах. Вільний доступ до та вільне поширення таких видів інформації, як дитяча порнографія, продаж або надання доступу до інструкцій з виготовлення зброї невибіркового ураження, наркотиків тощо, створює підґрунтя для злочинів та порушення прав громадян.

Окрім, власне, якості інформації, знижується також і якість її сприйняття та оброблення з боку людини, якщо казати про новинні повідомлення. Їхній вал такий інтенсивний, що важливі, але не досить емоційно яскраві новини губляться в потоці інших. Не вистачає часу обдумати й усвідомити причини / наслідки нової події чи явища, адже одразу накочується нова інформація, наче морська хвиля. Звісно, якість роботи самих ЗМІ, які зараз усі переходять в інтернет, також страждає, оскільки в гонитві за можливістю першими подати новину потерпає повнота інформації тощо (не встигають додати контекст новини, другу точку зору, а то й узагалі нормально перевірити інформацію).

Інформаційні бульбашки насправді є й соціальними бульбашками: у кожного з нас є своє коло спілкування – як особистого, так і в інтернеті. На його формування і на те, яким воно є, впливають як об’єктивні (наприклад, колег і знайомих по роботі ми зазвичай самі собі не обираємо), так і суб’єктивні фактори (кому надсилати запрошення в "друзі" у фейсбуці, ми визначаємо самі). Унаслідок інформаційних бульбашок кожен в інтернеті може знайти однодумців у найбезглуздіших переконаннях, чи то вторгнення іншопланетян на Землю, яке триває вже зараз, чи то світова змова масонів щодо знищення пенсіонерів коронавірусом. Користувачі соцмереж не дуже схильні миритися з наявністю в себе в "друзях" людей із цілком протилежними до їхніх поглядами, їх просто видаляють із друзів. Подібним чином люди ставляться й до добору джерел інформації, обираючи ЗМІ не серед тих, що надають найповнішу й найточнішу інформацію, а ті, інформація в яких підтверджує їхні погляди, а оцінювання подій відповідає їхнім уподобанням.

Люди дедалі більше своє життя проводять в інтернеті й там починають формуватися такі собі феодальні князівства. Але хаос і феодальна роздробленість – це не єдині ознаки, притаманні Середньовіччю. Однією з них була чітка соціальна стратифікація. Нова соціальна стратифікація, яка, ймовірно, нас очікує, не буде такою формалізованою, як середньовічна, але цілком порівняною за рівнем впливовості на життя людей (та впливовості нових страт на життя соціуму або відсутності такої). Йдеться про поділ на медіаграмотних і медіаНЕграмотних, маніпуляторів і маніпульованих. Адже якщо фейкові сторінки в соцмережах створюються, брехливі новини розганяються мережею, то це комусь потрібно, на це йдуть чиїсь людські часові й фінансові ресурси, а замовники таких послуг отримують від них користь. І можна легко побачити, що медіаграмтоні / маніпулятори будуть інформаційно просунутою меншістю, такою собі новою аристократією, медіанеграмотні / маніпульовані – більшістю. У різних країнах і навіть частинах світу співвідношення між цією більшістю й меншістю може виявитися досить різним.

Чому ж медіаграмотні виявляться водночас і маніпуляторами інших. Відсутність медіаграмотності більшої частини населення, її піддатливість до інформаційних маніпуляцій уже призводить до того, що на виборах перемагають популісти, найяскравішим прикладом чого є Дональд Трамп. Виходить, хто більше та яскравіше обіцяє, той і виграє вибори, тому навіть провідні політсили беруть на озброєння популізм. Популізм є певною формою маніпулювання виборцем. Але до такого маніпулювання споживачами інформації починають вдаватися не лише політики. Навіть у громадському секторі, в разі написання якогось матеріалу, часто заведено спершу подумати про те, якою має бути його форма, щоби його краще читали / дивилися: щось таке вірусне або хайпове – хіба це не маніпуляція, хоча й маленька? Проте питання екології чи поширення інфекційних хвороб можуть спонукати громадський сектор та й просто просунутіших в інформаційній сфері людей до серйознішого маніпулювання широкими масами населення в разі, якщо дії більшості населення (неготовність до самообмеження) поставлять під загрозу безпеку значної частини громадян. А тим більше якщо до такої деструктивної поведінки населення спонукатиме якась третя сила, наприклад Росія за допомогою інформаційних спецоперацій.

Поділ на нову аристократію, привілейовану меншість та решту, простолюд, навряд чи буде формалізованим, оскільки якщо людьми маніпулюють, то формальна наявність у них того ж набору прав, що і в маніпулятора, не має великого значення. Історія вже знає приклади обмеження демократії за формального збереження демократичних інститутів. Зокрема, перехід від Римської республіки до імперії у формі принципату не був заміною республіки на монархію: продовжував існувати римський сенат, у Римі щороку обирали по два консули (щоправда, раз на два-три роки одним із консулів обирали імператора;) але з ним мало хто міг зрівнятися за впливовістю завдяки подачкам простолюду у вигляді хліба й видовищ, а також контролю над армією).

Такі напасті, як пандемія нового коронавірусу, можуть підштовхнути медіанеграмотних до повернення в реальність. Але якщо люди починають усвідомлювати, що вони споживають якусь "не ту" інформацію, то це ще не означає, що вони перемкнуться на більш якісні її джерела, адже, як то кажуть, звичка є друга натура. Радше це може стимулювати велику частину споживачів інформації змінити одні неякісні джерела інформації / ЛГД на інші, не набагато кращі. За відсутності власного досвіду розібратися в подіях у країні / громаді / світі доведеться покладатися на когось, і тут знову ж питання: кому довіряться люди? Іншим маніпуляторам, просто просунутішим, витонченішим?