Забуті всіма норми

Один політтехнолог написав у фейсбуці, що Медведчук начебто купує медіагрупу Пінчука (ІСТV, Новий, СТБ), – біда. Щоправда, цей же політтехнолог сам особисто не гидує ходити на медведячі канали. Але то таке: може, політтехнолог і прибрехав, але проблема з реалізацією антимонопольних норм у сфері телебачення в Україні велика (взагалі-то, з антимонопольним регулюванням у нас усюди туго, але на ТБ особливо), й от чому:

• Антимонопольний комітет у цій сфері фактично не працює, Нарада з питань телебачення і радіомовлення працює погано: брак політично волі, досвіду, ресурсів (зокрема, у вигляді достатньої кількості добрих юристів).
• Антимонопольні законодавчі норми в законі про ТБ оперують поняттям частки ринку (ч. 1 ст. 8), але, що є цим ринком, ніхто не знає (доходами від реклами, чи кількістю глядачів, чи ще чимось). Посадовці не беруть на себе відповідальності це визначити без якоїсь чіткішої вказівки в законі.
• Коли в той самий закон про ТБ додавали прогресивні норми про прозорість корпоративної власності, то його антимонопольні норми не чіпали. І так вийшло, що поняття кінцевого бенефіціара в законі є, відповідну особу щодо конкретного телеканалу встановити зазвичай можна, а от обмеження на володіння ліцензією (максимально однією в кожному територіальному сегменті ринку – ч. 3 ст. 8) і надалі підв'язане під поняття телерадіоорганізації, а не кінцевого бенефіціара. Тобто головне, що на початку ланцюжків володіння каналами зазначено різні суб'єкти, а от те, що часто ці ланцюжки від різних каналів урешті зводяться до одного олігарха,  законодавця не цікавить (можливо, якби ще й це антимонопольне питання зачепили під час ухвалення норм про прозорість власності, то вони б не пройшли в парламенті, але маємо зараз, що маємо...).

Чи розв'язує цю проблему законопроєкт про медіа? Коротка відповідь – ні, бо в ньому просто... переписали норми чинного закону (ст. 7 проєкту).

Як вирішувати проблему? Моя позиція: у законодавстві має бути норма, що одна особа може володіти лише однією телерадіоорганізацією як кінцевий бенефіціар і навіть власник істотної участі (можливо, з підняттям порогу в цьому разі до 20%). Тобто якщо ти кінцевий бенефіціар певного каналу, то в іншому не зможеш володіти більш як 10 (20) %, не кажучи вже про контрольний пакет. Але крім відповідної норми закону необхідне буде також належне її застосування, зокрема політична воля регуляторних органів.

П.С. Це все може працювати до того часу, поки в нас домінує класичне телебачення. Коли більшість аудиторії перетече в інтернет – ніхто не знає, як держава зможе  регулювати мовлення в ньому (і це не тільки про нашу державу, а й про будь-яку).

Роман Головенко, Інститут масової інформації