Як журналістська етика і стандарти регулюються законами України
Професійні стандарти журналістики є питанням етики, оскільки в законодавстві вони згадуються лише побіжно (п. «в» ст. 59, п. «б» ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення», п. 2 ч. 3 ст. 26 ЗУ про пресу). При цьому норми журналістської етики мають певну градацію.
Передусім – кодекс професійної етики. Об̕̕єднаний Кодекс етики українського журналіста було затверджено 2013 року (http://www.cje.org.ua/ua/code). Стиль викладу тексту в Кодексі не є цілком юридичним. При цьому Кодекс фокусується на вимогах до того, яким має бути продукт журналістської роботи, хоча питання збору журналістом інформації та взаємодії при цьому з ін. суб'єктами також охоплені окремими його нормами (п.п. 3, 5, 13 Кодексу).
Також на рівні кожної телерадіоорганізації має існувати редакційний статут (як визначено ст. 57 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення»), але для інших видів ЗМІ законодавство не запровадило таких обов'язкових документів. Крім того, редакційні статути існують здебільшого номінально, оскільки згаданий Закон не дає змоги Національній раді з питань телерадіомовлення (регулятору) реагувати на профанацію ідеї таких статутів телерадіоорганізаціями. Контролювати виконання редакційних статутів мали б редакційні ради теле- і радіоканалів (ч. 5 ст. 57 Закону), але і вони здебільшого не функціонують: половина складу кожної такої ради призначається власником телерадіоорганізації (і вже це дає йому змогу заблокувати певне рішення ради або й її роботу загалом), а інша половина – творчим колективом (який теж почасти відчуває свою залежність від власника).
Доступ до професії журналіста в Україні є цілком вільним, не потрібно мати фахову освіту, бути членом професійного об'єднання та ін. З одного боку, це дуже ліберально, а з другого – не дає можливості професійній спільноті реагувати на порушників професійних стандартів шляхом позбавлення їх належності до своєї корпорації або в якихось м'якших формах. Національна рада лише в останні роки почала реагувати на порушення в контенті каналів.
Шляхами вирішення проблеми дотримання професійних стандартів журналістики вбачаються як посилення повноважень Нацради при реагуванні на порушення в контенті, так і зміни законодавчих норм щодо редакційних статутів і редакційних рад. Національній раді варто залучати експертні структури в сфері медіа, створювати органи співрегулювання для оцінки контенту на предмет порушень. У майбутньому повноваження Нацради, ймовірно, розширяться також на частину інтернет-ЗМІ. Редакційні ради варто формувати не на двосторонній, а на тристоронній основі: крім представників власника й творчого колективу, включати до них представників незалежних журналістських, експертних об'єднань. Ці зміни можуть бути запроваджені при прийнятті Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в новій редакції (проект закону «Про аудіовізуальні медіа-послуги»).[1]
Що стосується акредитації журналістів при Верховній Раді, то доцільно не змінювати законодавчі норми щодо акредитації в Законі України «Про інформацію», а додати окрему норму щодо акредитації в Законі України «Про Регламент Верховної Ради», яка буде спеціальною, допоможе вирішити проблему акредитації при Парламентові, але водночас це не ускладнить загального порядку акредитації ЗМІ при всіх ін. органах влади (адже й так далеко не всі з них є настільки ліберальними щодо ЗМІ, як Апарат ВРУ).
Роман Головенко, Інститут масової інформації
Виголошено 28.11.2017 на круглому столі «Парламент і медіа: застосування європейського правового досвіду в Україні»
[1] зареєстрований у ВР 14 грудня ц.р.
Help us be even more cool!
