Як УПЦ переконувала, що вона не МП. Виправдання та заперечення – 2022

Роботу в інформаційному полі Української православної церкви, до назви якої додають Московського патріархату, звели нанівець обшуки в її храмах та монастирях, висунення її священникам обвинувачень і, зрештою, різдвяне богослужіння, проведене предстоятелем Православної церкви України в Києво-Печерській лаврі. 

УПЦ десятиліттями намагається позбутися додаткової абревіатури МП. Від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну ця релігійна організація помітно посилила роботу в напрямі створення свого образу як проукраїнської церкви. Втім, не можна сказати, що тут вдалося досягти беззаперечного успіху. Тим більше що ближче до кінця 2022 року УПЦ довелося перейти від упорядкованого навіювання до оперативних реакцій на події, яких, схоже, клірики не очікували. Цікаво, що реакції ці виявилися досить асиметричними й не дуже успішними з погляду кризових комунікацій. 

Інформаційна стратегія УПЦ реалізується насамперед поширенням відповідного контенту через мережу власних ресурсів. Серед них:

• сайти “Українська православна церква”, “Україна православна”, “Свята Успенська Києво-печерська лавра”;
• сайт “Союз православних журналистов”, який не має вихідних даних, проте надзвичайно активно піарить УПЦ. Водночас цей сайт бере новини з російських ресурсів типу РІА Новості чи проросійського видання “Страна”;
• канали в YouTube “Українська православна церква”, “Лавра. Путь спасения”;
• Telegram-канали “Перший козацький”, “Миряни захисники України” та “Українська православна церква”;
• сторінки у Facebook “Українська православна церква”, а також акаунти єпархій, кілька Facebook-груп.

Під час перегляду онлайн-майданчиків, пов’язаних з УПЦ, можна помітити, що в реалізації інформаційної стратегії організації визначне місце посідає Facebook. Основну сторінку церкви в цій соцмережі нині відстежують близько 173 тисяч користувачів. Що вже не мало для українського сегмента. На додачу до цього сторінки окремих єпархій УПЦ добирають до 90 тисяч підписників. Крім того, в кількості не менш ніж 10 (утім, це не остаточна цифра) існують пов’язані пабліки, де поширюють цитати та фото митрополита Онуфрія, поміж незліченних картинок на релігійну тематику і цитат з Біблії. До таких груп входять по 40–60 тисяч користувачів. Скільки саме витрачається коштів на розкручування та адміністрування цих сторінок, залишається таємницею УПЦ.

Поряд з цим навіть головний сайт церкви починає видаватися другорядним. Притому що протягом останнього місця він отримав приріст переглядів на 41%, кількість його відвідувань лишається меншою за 300 тисяч. 

Канал УПЦ в YouTube поповнюється новими професійними відео майже щодня. На нього підписано 114 тисяч користувачів. Окремі відео мають ще більшу кількість переглядів. 

Канали в Telegram, судячи з дат реєстрації та кількості підписників (від менш ніж 1,5 тис. до 16 тис.), поки для церковних медійників є новим напрямом діяльності, який, схоже, фінансується не так добре, як робота з Facebook. Водночас певні представники УПЦ систематично ведуть свої особисті телеги з кількома тисячами фоловерів. 

За можливості використовують і популярні ЗМІ. Втім, УПЦ інформаційні ресурси України згадували протягом 2022 року в негативному ключі в абсолютній більшості випадків. Українські онлайн-видання переважно уникають цитування діячів цієї церкви й вдаються до такого лише в окремих випадках особливо резонансних інформаційних приводів. 

Частіше коментарі кліриків УПЦ можна побачити на шпальтах міжнародних ЗМІ, що мають українські редакції. Тут не йдеться про тяжіння таких медіа до церковної організації. Ці видання традиційно приділяють більше уваги балансам та збереженню нейтральної тональності, тож цитують діячів УПЦ паралельно з висловлюваннями представників інших релігійних організацій.

Загалом цього року інформаційна стратегія Української православної церкви зводиться до спроб переконати в тому, що УПЦ не є частиною Російської православної церкви, натомість є частиною українського суспільства. Ця думка просувається у вже згадане суспільство у вигляді трьох основних наративів:

• “за документами УПЦ не має стосунку до московського патріархату”;
• “УПЦ допомагає постраждалим від війни, займається всілякою благодійністю”;
• “ПЦУ – зло”.

Смажений півень і кризовий піар на ЗСУ

Наприкінці минулого року в УПЦ різко змінилася риторика, і вони почали дуже сильно звертати увагу на ЗСУ. За цікавим збігом це відбулося одночасно зі скандалами, пов’язаними з обшуками СБУ і виявленням проросійських матеріалів в УПЦ та відповідними підозрами від правоохоронців. Церква почала посилено демонструвати свою причетність до сил оборони України. Клірики починають вітати ЗСУ зі святами. У соцмережах зненацька з’являється низка особистих відеозвернень окремих військовослужбовців ЗСУ з гучними заявами на захист УПЦ, які розкручуються в церковних пабліках. Повідомлення про такі звернення також розміщуються на сайтах цієї релігійної організації у форматі новин. Стає зрозуміло, що це спланована інформаційна кампанія із залученням позитивного іміджу ЗСУ, щоб відбілити імідж УПЦ після скандальних обшуків. 

• “Мій син – монах Почаївської Лаври, лише завдяки його молитвам я ще живий – майор ЗСУ закликав отямитися і не воювати проти Бога”; 
• “Військовий ЗСУ: Українська Православна Церква завжди була зі своїм народом!”; 
• “Демонізувати всю Церкву – це шлях до внутрішньої ворожнечі”. 

Схоже, що справжній смажений півень клюнув піарників УПЦ саме восени 2022 року. Уже 1 грудня 2022 року з’являються Telegram-канал “Миряни захисники України” та Facebook-сторінка “Миряни-Захисники України”, де публікуються подібні “звернення”, які потім використовуються як першоджерело для поширення та посилань у “новинах”.

Також онлайн-ресурси УПЦ почали регулярно звітувати про проведення обрядів пов’язаних з похованням загиблих військових, та про благодійну допомогу ЗСУ.

• “У різних єпархіях духовенство та віряни провели у вічність воїнів, які героїчно боролися за свободу народу України”;
• “У різних регіонах України духовенство та віряни з молитвою провели у вічність загиблих військовослужбовців ЗСУ”;
• “Сотні тисяч гривень для ЗСУ зібрали віряни Української Православної Церкви в різних регіонах нашої Батьківщини”;
• ”30 млн грн, 180 тонн гуманітарної допомоги, 80 авто – допомога Церкви ЗСУ у 2022-му”.

Але якщо замислитися над справедливістю, а також фаховістю тверджень, що санкціоновані обшуки на об’єктах тієї чи іншої релігійної організації є “війною проти Бога” чи “шляхом до внутрішньої ворожнечі”, то виникне кілька запитань. Як факт служби в ЗСУ сприяє глибині аналізу ситуації? Чи доводить наявність військової форми об’єктивність оцінки? Наскільки репрезентативною є добірка подібних відеозвернень? У пошуку відповідей на ці запитання може  стати очевидною спроба грати на емоціях українців, які довіряють своїй армії, тобто маніпулятивність таких публікацій.

ПЦУ як головний ворог УПЦ

Щодо наративу про ПЦУ, то в інформаційній бульбашці, яку створює УПЦ, церков, крім цих двох, ніби взагалі не існує. Православну церкву України на всіх ресурсах УПЦ згадують не просто в негативному світлі, а практично як злочинне угруповання, завжди поряд зі згадками про бійки, руйнування чи хоча б фейки, маніпуляції, з негативною емоційною конотацією. На цьому тлі дивує дуже мала кількість згадок про РПЦ, із засудженням дій цієї прокремлівської структури. Втім, таке наполегливе очорнення ПЦУ наводить на думку, що УПЦ бачить у ній реального конкурента, який може перебрати на себе парафії, вірян, потоки й загалом вплив на православних України.

• “Серед зими активісти “ПЦУ” у Волинській області змушують священника виселитися із парафіяльного будинку”;
• “На Рівненщині прихильники “ПЦУ” розгромили огорожу храму УПЦ, що будується”;
• “Звільнили голову Хмельницької райради, який масово переводив парафії УПЦ в “ПЦУ”.

Геть від Москви…

Загалом інформаційний потік, спрямований на відмежування УПЦ від Москви, бере у 2022 році свій початок від заяви предстоятеля цієї церкви Онуфрія. Першого ж дня широкомасштабного вторгнення військ Росії в Україну він виступив зі зверненням до своїх вірян та інших громадян. Він констатував, що “сталася біда. На превеликий жаль, Росія розпочала військові дії проти України”, і висловив “любов та підтримку нашим воїнам, які стоять на сторожі та оберігають і захищають нашу землю і наш народ”. 

Поряд з тим Онуфрій звертається до президента Росії. Він попросить “негайно припинити братовбивчу війну. Український і російський народи вийшли з Дніпровської купелі хрещення, і війна між цими народами це повторення Каїнового гріха”.

Невдовзі, на початку березня, УПЦ поширює публікацію, що закликає не поширювати “фейків”, які нібито “дестабілізують внутрішню ситуацію”. Тут церковники скаржаться на якусь “інформаційну операцію” і починають стверджувати, що про позицію їхньої релігійної організації свідчать такі факти:

• “Глава сільради розповів, що у монастирі УПЦ щодня моляться за мир та припинення бойових дій в Україні, “і ще Настоятелька монастиря готова прийняти до 50 біженців з числа жінок та дітей. Тому, кому потрібен прихисток, звертайтеся до нашої сільської ради”;
• “Запорізька єпархія надає бомбосховища, парафіяни та духовенство здають кров, надають по можливості матеріальну та духовну підтримку всім, хто звертається… У наших храмах моляться за мир в Україні, про припинення війни”;
• “Священник доставляв продукти до Свято-Троїцького храму м. Носівка, де з першого дня агресії проти України тричі на день готують гарячу трапезу для воїнів територіальної оборони”.

Втім, виглядає, що попри заяви Онуфрія станом на березень минулого року, коли ще можна було нафантазувати прихід російських військ у Київ, УПЦ не визначилася, що казати про війну, щоб не потрапити в халепу. Принаймні цим можна пояснити напад на знімальну групу агенції журналістських розслідувань “Слідство.Інфо” під час знімання репортажу в Києво-Печерській лаврі, коли журналісти намагалися дізнатися в предстоятеля Павла Лебедя позицію щодо російського вторгнення та вбивства мирних українців.

Піар на благодійності

Загалом тема допомоги постраждалим від війни є постійною для онлайн-ресурсів цієї релігійної організації від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. На сайті опубліковано вже 105 матеріалів  із серії, що має спільний заголовок: “У єпархіях УПЦ допомагають біженцям, нужденним, захисникам і лікарням – Репортаж”. 

Про свої благодіяння для військових та переселенців УПЦ розповідає не лише  на власних онлайн-майданчиках, а й розміщує матеріали з ознаками джинси в регіональних виданнях.

• “У жіночому монастирі УПЦ в Одесі випікають тисячі калачів для біженців та захисників України”.
• “Сумська єпархія УПЦ передала захисникам України автомобіль”.

Синод змінює статут, але не дух

Серед новин, що поширилися значно далі ресурсів, підконтрольних УПЦ, ключове місце посідає повідомлення про результати засідання Синоду УПЦ 27 травня 2022 року. Із посиланням на Facebook-сторінку релігійної організації українські онлайн-видання наводять цитату з відповідної заяви Синоду.

“Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви”. 

Поряд з тим уточнюють, що, “які зміни прийнято, поки не оголошено, проте про від'єднання УПЦ від Руської православної церкви в заяві не йдеться”. Також повідомляють, що представники церкви звернулися до влади України та Росії “з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття”.

Водночас заголовки відповідних публікацій у стрічках новин видаються такими, що вписуються в інформаційну стратегію УПЦ.

• “УПЦ (МП) заявила про свою незгоду з патріархом Кирилом і незалежність від Москви”;
• “УПЦ МП оголосив демарш патріарху Кирилу: буде “незалежною”.

Такий меседж від Української православної церкви видається не так відповіддю на війну Росії проти України, як способом відмежуватися від дій найвищого ієрарха Російської православної церкви Кирила, який подарував командувачу Росгвардії Валерію Золотову ікону, а той у відповідь пообіцяв завоювати Україну. Адже саме після цього випадку з’явилася тема “бунту проти Кирила”. 

“Кирило став патріархом тільки Росії, і аж ніяк не України”, – скаржиться неназваний митрополит УПЦ у коментарі для “ВВС News Україна”. Тут же він висуває аргумент: “В оточенні Кирила не вистачило смекалки – не на службі привітати, а десь на обіді. Патріарх розгубився, коли Золотов те все почав говорити. Виходить, хотів не хотів, а війну благословив”.

Водночас голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ Климент Вечеря заявив російському РБК, що його релігійна організація не розриває відносин з Російською православною церквою.

“Собор ще раз проаналізував ті документи, які визначали статус УПЦ у попередні 30 років, і наголосив, що її статус є статусом незалежної та самоврядної. Це формулювання відповідає документу, виданому Патріархом московським Олексієм Другим ще 1990 року. Просто собор ще раз підкреслив, а духовну єдність ми продовжуємо підтримувати не лише з РПЦ, а й з іншими православними церквами”, – сказав він.

Пізніше ексголова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Олена Богдан в інтерв’ю “Фактам ICTV”, коментуючи  зміни в статусі УПЦ після Собору 27 травня, також говорила про зв’язок між Українською та Російською православними церквами.  

“Документом, у якому був зазначений зв’язок з РПЦ, був статут релігійного об’єднання загалом, який, відповідно, не стосується конкретної юридичної особи. Такий статут, за результатами Собору, в новій редакції був до нас поданий. І всі тези, які визначали стосунки підпорядкування і залежності, були з нього прибрані. Наприклад, прибрано те, що предстоятель УПЦ є членом Синоду. Також прибрали тезу, що УПЦ входить до складу РПЦ”, – зазначила Богдан.

Водночас, за словами голови ДЕСС, канонічний зв’язок з іншими Помісними православними церквами через РПЦ залишено.

“Ми давали запит на Митрополію з проханням роз’яснити: який, власне, вимір, організаційний, комунікаційний, має оцей зв’язок з іншими помісними церквами. Відповідь полягала в тому, що комунікація зараз здійснюється безпосередньо, напряму. Згідно з документами, на сьогодні певні організаційні стосунки, залежності, підпорядкування припинені”.

Тобто немає остаточної відповіді на запитання, що на практиці означає формальний відхід від “підпорядкованості” під час збереження “духовної єдності” за умови відсутності офіційного автокефального статусу. Натомість є припущення, що відповідь хотіли б знати ієрархи УПЦ, які могли б схилятися до однозначного розриву з РПЦ, а також велика частина українського суспільства. Тим більше на тлі результатів обшуків об’єктів УПЦ.

Російська православна церква свою відповідь дала. Патріарх Кирил сказав, що ставиться з розумінням до рішень керівництва УПЦ.

Але невдовзі синод РПЦ, очолюваний тим самим Крилом, заявив, що зміни в статуті УПЦ повинні бути ухвалені помісним собором РПЦ, а інакше – розкол.

“Нагадати, що рішення про зміну статусу Української православної церкви може бути прийняте лише в рамках канонічної процедури, що включає ухвалу Помісного собору Російської православної церкви. Наголосити, що самочинні дії щодо зміни статусу Української православної церкви можуть призвести до появи нового розколу всередині неї”, – йдеться в постанові синоду РПЦ.

До того ж РПЦ вирішила взяти в “пряме підпорядкування” патріарху Кирилу Джанкойську, Сімферопольську та Феодосійську єпархії Української православної церкви Московського патріархату, об'єднавши їх у новостворену Кримську митрополію РПЦ.

УПЦ переходить до тактики оперативного реагування

Значна частина інформаційної роботи Української православної церкви складається з оперативних реакцій на події, що загрожують переконливості образу проукраїнської релігійної організації. 

Так, поширюються повідомлення, що перегукуються з хвилею ініціатив місцевих органів влади щодо заборони діяльності УПЦ на своїй території. Для генерації такого інформаційного контенту використовують висловлювання як своїх кліриків, так і державних посадовців, як, до прикладу, підозрюваного в поширенні даних про українських військових міського голову Полтави Олександра Мамая.

• “Розколюють країну і не знають правових моментів – мер Полтави про ініціаторів заборони УПЦ”;
• “Неприпустимо принижувати громадян України через церковну ідентичність – ДЕСС”;
• “Будь-які рішення щодо заборони діяльності УПЦ порушують усі законодавчі акти України та міжнародні засади релігійних свобод – митрополит Варсонофій”.

Також УПЦ реагує на загрозу заборони її діяльності Верховною Радою на території всієї України. Зокрема, клірики скористалися коментарями представника фракції “Слуга народу”. 

Водночас у публікації “Народний депутат Микита Потураєв закликав не поширювати неправдиву інформацію про заборону УПЦ” посилається на його допис у Facebook. А вже новина під заголовком “Отримаємо позов до Європейського суду з прав людини та програємо – депутат М. Потураєв пояснив, чому не можна заборонити УПЦ” не йде до першоджерела і посилається на телеграм-канал за адресою t.me/stranaua. 

На той самий канал у Telegram посилається і публікація “УПЦ не підпадає під дію закону про перейменування”, – Голова Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Климент”. Тут укотре стверджується, що “Українська православна церква не керується жодними центрами за кордоном”. Цей матеріал передує низці публікацій, що також трактують рішення Конституційного Суду України, яким він визнав конституційними зміни до Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”, за якими релігійні організації, що мають центри управління в Росії, повинні це вказати у своїй назві.

Переважна більшість таких матеріалів посилається на міркування голови юридичного відділу УПЦ Олександра Бахова. 

• “Статут УПЦ не містить жодних норм, які б навіть натякали на зв’язок з Москвою”;
• “Відсутні будь-які законні підстави для перейменування УПЦ”;
• “Існує небезпека, що віруючі УПЦ не зможуть служити в ЗСУ”.

СБУ шукає, священники виправдовуються

Окремий вимушений напрям інформаційної діяльності присвячений спробам нівелювати резонанс від результатів обшуків СБУ в храмах, монастирях та помешканнях кліриків УПЦ. Так, Синод організації заявляє:

• “Не може не викликати занепокоєння ще й та обставина, що останнім часом у деяких монастирях та у священнослужителів Української православної церкви були проведені обшуки. На жаль, декому вже висунуті серйозні обвинувачення. У зв’язку цим ми наполягаємо на об’єктивності дій правоохоронців. Слідство має бути неупередженим і не супроводжуватись бездоказовими звинуваченнями. Вкотре поважно закликаємо не розпалювати внутрішню війну, а всім єднатися, щоб вижити і перемогти зло, яке стоїть перед нами”.

Водночас у заяві вкотре наголошується на тому, що віряни УПЦ захищають Україну в лавах сил оборони, а сама церква “підтримує наших захисників, надає прихисток вимушеним переселенцям”.  

Власне, ця заява Синоду водночас задає тон наступним виправдальним публікаціям і підсумовує більш ранні. Адже всі вони зводяться саме до заперечення обґрунтованості підозр і обвинувачень, висунутих священникам після обшуків, та переконують у можливості розколу українського суспільства внаслідок кримінального переслідування діячів УПЦ. Втім, більша їхня частина апелює чомусь не до СБУ, а до засобів масової інформації, що з посиланням на повідомлення силовиків поширили інформацію про результати обшуків.

“Спростування митрополита Тульчинського та Брацславського Іонафана публікацій у ЗМІ щодо обшуків за місцем проживання” – у цьому тексті заперечуються повідомлення про результати візиту СБУ, які зрештою дали причини для висунення обвинувачень та спрямування справи до суду.

“Митрополит Мелетій спростував особисту причетність до фактів, які поширили деякі ЗМІ після обшуків у Чернівецькій єпархії”: у “спростуванні” священник наполягає, що він не має стосунку до знайдених під час обшуку файлів на комп’ютерах. 

“Коли Господь хоче покарати людину – забирає в неї розум” – коментар митрополита Феодосія з приводу обшуків в Золотоноші”: у публікації стверджується, що церковникам підкинули російські агітаційні матеріали та прапор “Новоросії”.

“Єпископ Никита звернувся до суду з позовом про захист честі та гідності”: тут повідомляється про незгоду клірика зі змістом матеріалу онлайн-видання LB.ua, який з посиланням на пресслужбу СБУ розповідає, зокрема, про те, що під час обшуку знайшли “17-річного хлопця в ліжку архімандрита”.

Поряд з тим УПЦ не стала бурхливо реагувати за запровадження персональних санкцій проти сімох своїх ієрархів. Указ президента України Володимира Зеленського ввів у дію відповідне рішення РНБО про санкції.

У списку опинилися чотири митрополити: Запорізький та Мелітопольський Лука (Андрій Коваленко), Луганський та Алчевський Пантелеймон (Василь Поворознюк, який був присутній у Кремлі під час церемонії “прийняття” до РФ чотирьох українських областей), Бориспільський та Броварський Антоній (Іван Паканич, керівник справами УПЦ), Чернівецький та Буковинський Мелетій (Валентин Єгоренко). Також під санкції потрапили архієпископ Костянтинівський Паїсій Віктор Шинкарьов, настоятель Свято-Успенського кафедрального собору в Херсоні Олексій (Олександр Федоров) та настоятель Мелітопольського Свято-Савінського чоловічого монастиря Іоан (Олександр Прокопенко).

Втім, пряма відповідь на це виникла лише у вигляді звернення Синоду до Президента України. Тут УПЦ наголошує, що на початку широкомасштабного вторгнення Росії на територію України “першою серед інших релігійних організацій рішуче засудила цю агресію”, та вкотре згадує, що допомагає матеріально військовим та переселенцям, а її парафіяни воюють за Україну.

Синод скаржиться, що Українську православну церкву досі умисно називають російською та московською, а також називає запроваджені санкції “грубим втручанням у діяльність релігійних організацій”, що заблокувало діяльність цілих єпархій. Відтак УПЦ просить Зеленського забезпечити право парафіян на свободу совісті та розблокувати діяльність релігійних організацій, що потрапили під санкції, та їхніх священників.

“Астанавітєсь!” – УПЦ хоче залишитися в Києво-Печерській лаврі

Більше оперативної інформаційної роботи УПЦ була змушена провести навколо питання Києво-Печерської лаври. 

Наприкінці листопада минулого року представники Служби безпеки України прийшли з обшуками на територію Свято-Успенської Києво-Печерської лаври в Києві й у результаті заявили, що знайшли проросійську літературу, мільйони готівки в різній валюті та “сумнівних” громадян РФ під час безпекових заходів у приміщеннях УПЦ. Пізніше було відкрите кримінальне провадження “щодо прославляння “русского мира”, повідомлено про підозру в антиукраїнській діяльності ректору Почаївської духовної семінарії, повідомили про підозру священнику з Лаври, на богослужінні якого нібито молилися за Росію.

У грудні відбулося засідання Ради національної безпеки й оборони, на якому розглянули “численні факти зв’язків окремих релігійних кіл в Україні з державою-агресором”. Про це повідомив президент Зеленський і заявив, що серед іншого доручив Кабінету Міністрів “забезпечити перевірку наявності правових підстав і дотримання умов користування релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника”.

Того ж дня стало відомо, що Православна церква України офіційно зареєструвала юридичну особу Свято-Успенська Києво-Печерська лавра – чоловічий монастир у складі ПЦУ.

Пізніше міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в ефірі національного телемарафону заявив, що очолюване ним відомство рекомендуватиме не продовжувати з УПЦ оренду двох храмів Києво-Печерської лаври.

УПЦ відповіла на ці події наведеними вище повідомленнями про допомогу переселенцям та ЗСУ, поширенням кількох звернень військовослужбовців на захист цієї церкви та виправданнями обвинувачених священників. 

Крім того, сайт “Українська православна церква” розмістив непідписане, безіменне “роз’яснення” “Щодо фейку про Лавру і “ПЦУ”. Тут про Києво-Печерську лавру ПЦУ сказано, що “жодного відношення ця структура до реальної Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври не має”. Також у публікації стверджується: “ПЦУ” сповістила, що зареєструвала фейкову релігійну структуру без монахів”.

Також на території лаври провели пресконференцію, в якій узяв участь Юрій Решетников. Події навколо УПЦ він назвав цілеспрямованою дискредитацією, яка суперечить національним інтересам України. 

“Ведеться цілеспрямована, досить маніпулятивна інформаційна кампанія, спрямована проти вірних УПЦ, яка має представити церкву як чиюсь філію чи ще щось… У цій кампанії, як правило, УПЦ не називають тією назвою, з якою вона зареєстрована в державних інституціях, а звучить щось інше:  “Московський патріархат”, “Російська православна церква в Україні”... Ця маніпулятивна кампанія, за яку ніхто поки не поніс відповідальності, не сприяє єднанню українського суспільства, суперечить національним інтересам України та підпадає під статтю Кримінального кодексу України “Розпалювання міжрелігійної ворожнечі”, – наголосив Решетников.

Пізніше пресслужба Києво-Печерської лаври оприлюднила відкритий лист “до президента, прем’єр-міністра, міністра культури та всіх громадян України щодо подій, які розгортаються навколо святині”, яким заявила про “порушення прав монастиря та прихожан Києво-Печерської лаври” й звинуватила загалом Україну в тому, що  держава, “яка проголосила свій європейський демократичний вибір, є далекою від реалізації його на практиці”.

Лист також апелює до заклику Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо повернення церковного майна релігійним організаціям і переконує, що ПАРЄ закликала повертати майно саме УПЦ. 

“Звертаємо увагу на те, що в документах ПАРЄ йдеться не про створення нового підрозділу Константинопольської церкви і передачі йому культових будівель, а про повернення церковного майна його релігійним організаціям, у яких воно було вилучене, в даному випадку може йтися тільки про Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру (чоловічий монастир) Української Православної Церкви як канонічного правонаступника Лаври, заснованої прп. Антонієм та Феодосієм Печерськими”.

Поряд з тим у випадку лаври в Києві взагалі не йдеться про передання майна будь-кому. Тут богослужіння відбуваються в спорудах, що входять до Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, який, відповідно, є власністю держави Україна. Власне, тому і йшлося про договори оренди та продовження чи непродовження їхньої дії.

31 грудня 2022 року УПЦ провела останнє богослужіння в головних соборах Києво-Печерської лаври. 1 січня УПЦ уже не допустили на територію Верхньої лаври. Про це заявив намісник Павло Лебідь. 

“Але щоб запам'ятали, що, коли настане час, ми запитаємо. Завжди так не буде”, – пригрозив клірик і повторив загальновідомий вислів президента-втікача Віктора Януковича – “Остановітєсь!”.

Намісник лаври не обійшовся без прокльонів. “Ми ідемо. Але я вірю, що ми повернемося. А ось що буде з тими “гонителями церкви”, які привертають на себе та своїх дітей до сьомого коліна прокляття Боже”, – сказав Павло.

Після цього пресслужба лаври повідомила, що намісник Павло Лебідь звернувся до президента Володимира Зеленського “у зв’язку з тим, що ченців та насельників обителі з 1 січня 2023 року позбавили права звершувати богослужіння в Трапезному та Успенському соборах обителі”. Священник попросив президента “дати людям можливість молитися”.

“Ми не можемо допустити, щоб було знищено приміщення, які будувалися нашими предками – святими людьми”, – також сказав ієрарх УПЦ.

Але вже за кілька днів Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ заявив: “Жодної заборони для УПЦ проводити богослужіння на території Верхньої лаври не існує”. У відповідній публікації повідомляється, що відмова керівництва заповідника “Києво-Печерська лавра“ продовжити з УПЦ договір про оренду є протиправною, відповідно до суду вже спрямовано позов “про подолання перешкод для використання Успенського собору і Трапезного храму відповідно до тих угод, які діяли з 2016 року”.

На додачу сайти УПЦ, посилаючись на той самий Інформаційно-просвітницький відділ, поширили публікацію під маніпулятивним заголовком “З’явилися нові подробиці махінацій з богослужіннями “ПЦУ” в Лаврі”. У ній ідеться про те, що “адміністрація Національного музею-заповідника “Києво-Печерська Лавра” підтвердила, що ПЦУ звернулася до них по дозвіл на використання Успенського собору майже через дві доби після того, як оголосила про це. З цього роблять висновок, що ПЦУ “намагалася ввести в оману суспільство”.

Але попри навіювання УПЦ 7 січня 2023 року предстоятель автокефальної Православної церкви України митрополит Епіфаній провів богослужіння з нагоди Різдва в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. А новий голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, заявив Радіо Свобода, що ПЦУ, ймовірно, зможе й надалі служити в соборах Києво-Печерської лаври.