Як писати про самогубства: пам'ятка журналістам

Фото – pinterest.at

6 фактів про самогубство:

1. Рівень популярності історії про самогубство прямо пропорційний кількості можливих подальших суїцидів.
2. Рівень самогубств буває підвищеним протягом 10 днів після телевізійних повідомлень про випадок суїциду.
3. Сильний вплив має широке висвітлення реальних історій самогубств.
4. Деякі форми документальних повідомлень про самогубства в газетах та на телебаченні пов'язані зі статистично достовірним зростанням рівня самогубств серед молоді.
5. Вебсайти з матеріалами про заподіяння собі каліцтв і про самогубців можуть спричиняти групові суїциди.
6. Багаторазове та постійне висвітлення самогубств зазвичай призводить до підвищеної зацікавленості в суїцидах та “моді” на суїцидальну поведінку, особливо серед підлітків та молоді.

Як повідомляти про самогубство?

• Уникати словосполучень “епідемія самогубств” або “місто з найбільшим рівнем самогубств у світі”.
• Уникати висвітлення гучних випадків самогубства, особливо якщо замішані відомі люди. Інформація має бути зведена до мінімуму, наскільки це можливо. Якщо людина мала психічну хворобу, треба опублікувати відомості про неї. Не можна публікувати фотографії загиблих, методів та місць, де сталося самогубство; перші шпальти не для висвітлення випадків самогубства.
• Слід уникати детального опису методу вчиненого самогубства. Певні місця – мости, скелі, багатоповерхівки та ін. – традиційно пов’язують із самогубствами, й додаткова “реклама” таких місць збільшує ризик їхнього використання.
• Не можна подавати самогубство як нез’ясовний факт або спрощувати самогубство, вчинене конкретною особою. Треба підкреслювати, що до цього вчинку людину призвела ціла низка факторів.
• Самогубство не має бути поданим як метод боротьби з особистими проблемами.
• Треба враховувати вплив інформації на сiм’ї загиблих самогубців та на людей, що намагалися скоїти самогубство, але вижили, з погляду ганьби та пережитих страждань.
• Представлення осіб, що скоїли самогубство, жертвами, об’єктами суспільного потурання може спричинити думку про те, що суспільство підтримує суїцидальну поведінку. Замість цього треба робити наголос на жалобі за людськими життями.
• Опис фізичних наслідків спроби самогубства (пошкодження мозку, параліч, інвалідність та інше) можуть діяти як стримувальний фактор.

Як слід робити?

• Працювати в щільному співробітництві з органами охорони здоров’я та профільними організаціями.
• Публікувати новини про випадки суїциду тільки на внутрішніх сторінках друкованих видань, не ставити на головну сторінку сайтів, не робити першим сюжетом у випуску телевізійних новин.
• Розповідати про способи розв'язання тих чи інших загальнолюдських проблем, протиставляти їх самогубству (тобто як і якими методами та шляхами можна виходити з життєвих обставин, що склалися).
• Надавати інформацію про служби довіри та установи, що надають допомогу людям, які опинилися в кризових ситуаціях.
• Публікувати статті на тему, як визначити попереджувальні ознаки самогубства та ознаки суїцидальної поведінки, й способи, як запобігти самогубству.

Як робити не слід?

• Не публікувати фотографій та передсмертних записок.
• Не повідомляти конкретних деталей способу, умов або місця самогубства.
• Не спрощувати та не опускати причин скоєного самогубства.
• Не робити із самогубства сенсаційної новини.
• Не використовувати релігійних або культурних стереотипів в описах.
• Не звинувачувати жодного з учасників інциденту.

Тут приклад статті з порушеннями багатьох умов: опубліковано передсмертне листування, фотографії, вказано конкретні деталі, умови й інші важливі та вагомі подробиці.

Як можна допомогти?

• Поряд з новиною про самогубство публікувати список доступних установ, де можуть надати психологічну допомогу та підтримку, служб довіри з їхніми номерами та адресами.
• Повідомляти про ознаки депресії, яка асоціюється із суїцидальною поведінкою, робити наголос на можливості її лікування.
• Висловлювати своє співчуття рідним та близьким потерпілих. Публікувати координати груп підтримки. Це підвищує ймовірність втручання спеціалістів, друзів, близьких людей у період суїцидальної кризи.

Є норми та принципи Міжнародної федерації журналістів, що стосуються висвітлення дитячих тем, а також теми самогубства та смерті: “якщо є сумніви, краще промовчати”.

Нагадаємо, про те, як писати про ЛГБТ та яку термінологію слід обирати, ІМІ розповідав у статті. Інститут масової інформації та Всеукраїнська благодійна організація “Точка опори” спільно розробили словник коректної ЛГБТ-термінології, яким можуть користуватися журналісти.

***

Використано матеріали, на які спиралися під час підготування круглого столу психологи та спеціалісти з проблем підлітків та молоді. Зокрема, це поради з посібника “Вплив засобів масової інформації на суїцидальну поведінку підлітків та молоді” (Дитячий фонд ООН UNICEF 2016) та рекомендації ВООЗ. За допомогу в підготуванні статті подяка громадській діячці Уляні Токаревій.

Юлія Гаркуша, регіональна представниця ІМІ в Маріуполі, для сайту "Громадського.Приазов'я".

Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Посольства США.