"Уже є запас міцності, якого не було на початку війни": представник ІМІ на Чернігівщині про готовність медіа

Із представником ІМІ в Чернігівській області Павлом Пущенком говоримо про вплив війни на медіасередовище області, про готовність чи неготовність журналістів до повномасштабного вторгнення та про роботу Медіабази в Чернігові.  

– Чернігівську область звільнили однією з перших, але вона дуже сильно постраждала, і обстріли тривають. Наскільки я розумію, частина медіа продовжує працювати, а частина – закрилася. Пропоную згадати початок 20-х чисел лютого: Путін ще не визнав "Л/ДНР", до цього залишається доба, але інформація про ймовірне їхнє визнання вже з'явилася. Чи обговорювалася вона серед чернігівських журналістів?

– Відповім так. Приблизно в січні я готував матеріал і опитував редакції щодо того, чи готуються вони до війни, чи передбачають цей сценарій, чи пропрацьовують якийсь план. Тоді 90%, якщо не 100%, сказали, що не готуються, не вірять до кінця у все це. Якогось упередження ні в кого не було. Принаймні в тих, з ким спілкувався я. Це щодо настроїв. Щодо загального інформаційного поля, то в нас ця інформація курсувала, називалися різні дати, зокрема середина січня-лютого фігурували, що буде наступ. Але щодо наступу це не від редакції інформація – це особисті контакти. Люди розповідали, що спали одягненими. Наступні події показали, що редакції не були готові до такого розвитку подій.

– У вас прикордонна область. Я розумію, що у 2014-му все було сконцентроване на Сході України. Але ж згодом неодноразово була інформація, що РФ проводить навчання на кордоні, концентрує там війська. Це ніяк не насторожувало?

– Якщо говорити про суспільство загалом, то, звичайно, були в нас ці перестороги. Чернігівці та область реагували по-різному: хтось готувався, а хтось – не готувався. Що стосується редакцій, то я ще раз наголошу: я спеціально опитував про це редакції, чи готуються вони до цього, чи передбачаються в них упереджувальні кроки, але, на жаль, потрібно говорити, що не було. Це стало несподіванкою для більшості. І те, як хто евакуювався, виїжджав, показало, що не були готові до такого розвитку подій. 

– Як представник ІМІ ви з кимось обговорювали безпекові протоколи? І якщо особисто у вас були якісь протоколи, то розкажіть про них. Яким був ваш план дій?

– ІМІ надсилав нам напередодні інформацію про те, що є велика ймовірність такого наступу, але кожен ухвалював рішення особисто. Знову ж таки був цей фактор кількох дат, вони не були реалізовані, тобто не відбулося це в середині лютого, коли були чутки й перестороги. Скажімо, градус уваги до цієї ситуації падав. І ми ж пам'ятаємо, як керівництво держави заспокоювало і говорило, що ми будемо смажити шашлики й усе буде добре. Тобто тут дуже сильно працює людський фактор. Особисто я сфотографував усі документи, зібрав тривожну валізу. Був настрій збиратись і виїжджати. Але знову ж таки 24-го в мене був порожній бак, і я зранку їхав заправлятися. Це до питання про готовність.

– 24 лютого ви намагались евакуюватися чи розв'язати якісь поточні питання? Можливо, до вас уже почали телефонувати люди й питати: "Гаразд, ми не підготувалися, але ж усе одно – що робити далі?"

– Скажу за себе: кожен ухвалював рішення особисто. У мене було завдання евакуювати малолітніх дітей. Я зробив це через день після початку наступу, коли вже біля Чернігова були війська, а в передмісті точилися бої. Ми з родиною виїхали, але до мене як до представника ІМІ редакції почали звертатися пізніше, коли я сказав, що є можливість допомоги матеріальної для тих, хто евакуювався. Тоді ми почали тісніше з редакціями працювати. Я збирав інформацію про те, хто виїхав і хто потребує допомоги – коштів для того, щоб перший час виживати. Тобто був хаос: хтось залишався, а хтось виїжджав. Це показало абсолютну неготовність більшості редакцій реагувати на ситуацію. І, що найцікавіше, коли ми в листопаді-грудні збиралися в нашому Медіахабі від ІМІ, то обговорювали ці події. Я питав, чи зараз є такі протоколи, інструкції, як діяти в разі повторного наступу. І для себе дізнався, що в більшості редакцій і до цього часу немає інструкцій, протоколів, як поводитися в разі повторного наступу.

– А ви питали, чому в людей така впевненість? Розумію, що це приємно, що люди вірять у ЗСУ, але…

– Я думаю, люди мають певний досвід, як діяти в цих ситуаціях, і виходитимуть з того, яка поточка і яка реальність. Усі розуміють, що не буде швидкого наступу, як було торік, що за день дійшли до Чернігова. Всі розуміють, що в них буде час, щоб зробити певні дії. З іншого боку, редакції підготовлені. У нас є бронежилети, генератори. У людей є розуміння, як працювати за відсутності електрики, як випускати новини. Вже є запас міцності, якого не було тоді. Так само в нас є наш Медіахаб від Інституту масової інформації, де ми перший час зможемо допомогти в цьому. Ми якраз перебуваємо в тому приміщенні з гарними умовами захисту. У лютому-березні, коли Чернігів був в облозі, тут якраз і працювали журналісти, у тих підвалах, де ми зараз перебуваємо.

– Ви можете визначити редакції або конкретних журналістів, які попри те, що був загальний хаос, працювали й розповідали, шукали шляхи донесення того, що ж відбувається в Чернігівській області?

– Можу зараз назвати кілька прізвищ. Мабуть, назву не всіх і можу помилятися, але в найпроблемніший час, середина березня, залишалася солянка – це були різні редакції. Телебачення переважно залишилося – телеканал "Новий Чернігів", "Суспільне Чернігів". Вони знімали, монтували, обмінювалися тим контентом, намагалися подавати матеріал у загальний ефір, щоб про Чернігів дізнавалися. З журналістів сайту залишися Владислав Савенок. У нього було багато фото, він викладав їх у соцмережі. У нього багато репортажів з місць найбільших руйнувань. Були люди, які не займалися журналістикою, але стали фіксерами. У нас була людина, яка просто знімала гарне відео, – Сергій Ламоса. Він став документалістом, фіксатором руйнувань, які були в Чернігові. У нього теж було багато контенту в той період. Але 90% журналістів виїхали з міста. Це за моїми підрахунками. А якщо є ті, хто не виїхав, вони не працювали.

– А чому не працювали? Тому що редакція не працювала чи тому, що певні редакції вирішили взяти паузу з міркувань безпеки?

– Я думаю, тут кілька причин. Перша – велика небезпека. Друга – технічна, відсутність технічних можливостей, тому що коли немає електрики, зв'язку, води й тепла і всього решти, то працювати дуже важко в тих умовах. Крім того, редакції виїхали фізично: всіх розкидало по різних куточках України й закордону. Поступово вони там відновлювалися. Якщо брати сайти, то переважно це були репости й перепублікації інформації, яку знаходили в мережі або в тих журналістів, які залишалися. Деякі сайти призупиняли роботу. Друковані газети всі перестали виходити першого ж дня: у редакцій не було можливості випускати їх. Щодо кількох сайтів знаю, що ті, хто зміг виїхати, з безпечних місць наповнювали сайт, шукали інформацію і були оперативними. Багато сайтів завдяки цьому дуже сильно "вистрелили". Можу назвати два: "ЧеЛайн" і "Час Чернігівський", які сильно піднялися в аудиторії, у питаннях переглядів. У видання "Час Чернігівський" були свої джерела у військовій адміністрації, і вони давали багато ексклюзивної інформації. А "ЧеЛайн" мав людину, яка дуже оперативно збирала всю інформацію і дуже оперативно викладала все на сайт. І це спрацювало. Дуже сильно Суспільне набрало переглядів у телеграмі.

– Павле, як змінився медіаринок після того, як вийшли окупанти з Чернігівської області й потроху почала відновлюватись інфраструктура.

– По-перше, хочу зафіксувати, що Чернігів не був окупований: він був в облозі. У нас були відрізані шляхи постачання, його обстрілювали, але Чернігів не був окупований. В окупації була частина області. 

Що стосується змін – у нас із квітня почалося відновлення життя. Найбільше постраждали друковані видання, тому що було сильне подорожчання газетного паперу, бо він весь закуповувався в Росії. Тепер він там недоступний і закуповується за кордоном. Крім того, сильно подорожчала типографія. Також складна логістика доставлення Укрпоштою. У квітні газети взагалі не працювали, у травні – почали відновлюватися, фактично через два місяці після деокупації. Поступово відновлювалися газети – саме друковані видання. На період активних бойових дій закрилися всі газети. Після деокупації, із травня-червня, більшість роботу відновила, але є такі, що не відновили, а продовжили роботу в соцмережах, проте це не порівняно.

Якщо говорити про мовників, то ситуація краща. Що стосується інтернет-ЗМІ, то ситуація простіша. Треба менше ресурсу для роботи таких медіа. Що стосується загалом медійного ринку, то він дуже сильно "просів", тому що немає реклами. Особливо на початку. Весь рекламний ринок повністю завмер. Медіа намагалися якимось чином у тій ситуації працювати, але реклами не було, зникли якісь, скажімо так, замовлення на політичні теми. Напередодні в Чернігові була передвиборча кампанія. 24-го в нас були довибори у 206-му округу. То ЗМІ мали бюджети на висвітлення цих процесів. Звичайно, і джинса була присутня. І все це обрізалося. Фінансово було складно. Зараз трохи легше: ринок відновлюється. Але з'явилася проблема кадрів, оскільки частина журналістів виїхала. А зараз ще з'явилася проблема, що операторів, технічних працівників – чоловіків забирають до ЗСУ, а хтось – сам пішов. Тож ще є і така проблема.

– Коли росіяни заходили на Чернігівщину, вони мали якісь списки медійників?

– Мені не відомі випадки, коли б цілеспрямовано шукали журналістів. Були випадкові смерті. Був приклад, коли інженер монтажу перебував на окупованій території і хотів телефоном передати якусь інформацію, то його розстріляли. Але це не було пов'язане з його журналістською діяльністю.

Вкотре наголошу: коли говоримо про Чернігів, то він не був окупований, як Херсон. Я цікавився Херсоном: там було кілька хвиль, коли росіяни спершу шукали військових, а до журналістів доходили вже пізніше.

Коли ми говоримо про область, особливо про північну частину, де вони пройшли як ніж у масло, ми це називаємо "тихою окупацією", адже найзапекліші бої точилися біля самого Чернігова, тут найбільш зруйновані села. А ті громади, через які російські війська зайшли й так само вийшли, – вони фактично не постраждали. Тож не було цілеспрямованих випадків репресій щодо журналістів. Як на мене, до цього не дійшло. Тому що, якби була окупація, вони б шукали активних людей.

– Наостанок – поговорімо про Медіабазу. Як вона працює в Чернігові, чи відкрита адреса? Наскільки вона популярна серед місцевих журналістів?

– Ідея створення Медіабази з’явилася в мене і в ІМІ одразу після 24-го, але реалізували ми її в Чернігові тільки в жовтні-листопаді. Ситуація дуже сильно змінилася, змінилися потреби. На щастя, сам Чернігів не перебуває під ворожим вогнем, але ми забезпечили всі редакції бронежилетами, шоломами, аптечками, протигазами. Днями дали шолом та бронежилет Городнянській редакції – це територія громади, яка розташована біля кордону і перебуває під обстрілами. Потроху забезпечуємо журналістів цих громад захисним спорядженням. Що стосується потреб, то ми займаємося підвищенням рівня журналістики, наданням нових знань, можливостей для того, щоб журналісти навчилися професійних і безпекових речей. У нас мав попит тренінг із домедичної допомоги. А також тренінги, які стосуються підвищення професійних стандартів. Журналісти звертаються до нашої Медіабази, але не часто. Ми об'єднали медійників у межах телеграм-групи, їх там близько 70. Робимо акцент на тому, щоб показати можливості для журналістів: навчання, тренінги, гранти, додаткові ресурси. Тому ми щодня шукаємо актуальну інформацію щодо цих напрямів і постійно закидаємо групу, бачимо зворотну реакцію, що люди користуються. Кілька редакцій отримали допомогу за нашого сприяння цьому процесу.