Висвітлення удару по "Охматдиту" з погляду захисту інтересів дітей: юридичний аспект

Ілюстрація ІМІ

Блюрити чи не блюрити наслідки ударів, зокрема тіла загиблих, визначається чинним законодавством про медіа насамперед з погляду захисту дітей. Пункт 9 частини першої статті 42 Закону України “Про медіа” забороняє в матеріалах медіа (крім фільмів) поширення інформації, що може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей, та в яких міститься така інформація: демонстрація великим планом тіла померлої, такої, що вмирає, або жорстоко понівеченої людини, крім випадків, якщо така демонстрація необхідна для ідентифікації особи, за умови попередження глядачів про сцени жорстокості.

Відповідно до частини другої статті 42 закону, згадана вище інформація може поширюватися лінійними медіа (телеканалами) з урахуванням обмежень щодо часу поширення програм (зокрема, фільмів) залежно від індексу глядацької аудиторії у сфері медіа (“16” – показ можливий із 22-ї до 6-ї години; “18” – показ можливий із 24-ї до 5-ї години).

Програми (зокрема, фільми), розраховані на глядацьку аудиторію не менш ніж 16 років, можуть поширюватися лише в проміжках часу між 22-ю та 6-ю годиною та з обов’язковим інформуванням користувачів про обмеження глядацької аудиторії або в будь-який час за умови використання системи умовного доступу.

Зазначені вимоги стосуються саме телеканалів і не стосуються онлайн-медіа. Для онлайн-медіа обмеження передбачені частиною шостою статті 42: 

“Онлайн-медіа можуть поширювати інформацію, передбачену частиною першою цієї статті, за умови забезпечення належного попередження про потенційну шкідливість такої інформації для дітей”. Закон не передбачає конкретних способів, якими має здійснюватися таке попередження, не визначає тексту попередження, графічної форми тощо. 

Відповідно до частини восьмої статті 42 закону, саме Національна рада спільно з органом спільного регулювання або самостійно розробляє та затверджує вимоги щодо захисту дітей від шкідливого контенту, зокрема затверджує:

“1) критерії визначення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, та критерії її класифікації;

2) розподіл дітей на вікові категорії та критерії класифікації програм (у тому числі фільмів) за віковими категоріями аудиторії, на яку вони розраховані;

3) вимоги до демонстрування спеціальних попереджень (включаючи ескізи) та вимоги до оголошення звукових попереджень, передбачених цією статтею;

4) порядок віднесення суб’єктом у сфері медіа інформації до відповідних категорій та обрання спеціальних попереджень”.

Наразі таких документів, затверджених Національною радою на підставі Закону України “Про медіа”, немає.

Тобто якщо аналізувати суто з правового погляду, не зачіпаючи етичного боку, то жахи ударів росіян по цивільних об’єктах України можуть бути показані навіть незаблюреними, якщо медіа убезпечить від перегляду такого контенту дітей. Водночас наразі медіа самостійно визначає, як саме це можна зробити, з огляду на загальні положення статті 42 Закону “Про медіа”.

Щодо блюрення облич дітей, що постраждали від ударів росіян, то в цьому разі діє частина десята статті 42, відповідно до якої показувати постраждалу дитину можна лише за письмової згоди одного з батьків або інших законних представників дитини. Без такої письмової згоди необхідно вжити заходів для унеможливлення ідентифікації дитини. Зокрема, заблюрити обличчя дитини.

Іванка Мельник, експертка ІМІ