Уривки з виступу Марка Цукерберга про свободу слова

Фото – thenextweb.com

17 жовтня керівник компанії “Фейсбук” Марк Цукерберг виступив із промовою в Університеті Джорджтауна. Він говорив про свободу слова, про майбутнє глобального інтернету та китайської цензури, про політичну рекламу тощо. Також він вважає, що соціальні мережі, які дозволяють людям обмінюватися думками в глобальному масштабі, стали сьогодні п’ятою владою.

ІМІ наводить уривки з виступу Марка Цукерберга:

“Коли я ходив до коледжу, наша країна щойно розпочала війну в Іраку. У студентському містечку панувала зневіра. Здавалося, наче ми діяли не беручи до уваги багатьох важливих думок. Через втрати солдатів, родин, наш національний дух занепадав, і більшість із нас відчували себе безпорадними, адже не могли зупинити це. Я пам’ятаю, що думав, якби більше людей мало змогу поділитися своїм досвідом, можливо, усе могло б бути інакше. Ці далекі роки сформували мою віру в те, що якби в кожного була можливість висловитися, то це дало б силу безсилим і привело б суспільство з часом до кращої долі.

Тоді я став створювати першу версію фейсбуку для своєї спільноти і побачив, як мої ідеї стали працювати в невеликому масштабі. <…> Я зрозумів, що, хоча світова увага прикута до масштабних подій та великих інституцій, насправді більше прогресу в житті кожного з нас відбувається завдяки простим людям, які отримують більшу можливість висловитися.

Отож я сконцентрував свої зусилля на тому, аби робити послуги заради двох моментів – надати людям можливість висловлюватися та об’єднати людей. <…>

Але сьогодні цей погляд дедалі частіше ставиться під сумнів. Є люди, які вважають, що надання можливості висловлювати свої думки приводить радше до розколу, ніж до об'єднання. Багато людей вважає, що досягнення необхідного, на їхню думку, політичного результату, є більш важливим, ніж надання кожній людини можливості висловлюватися. Я вважаю це небезпечним. <…>

В історії людства ми бачили, як можливість висловитися та бути почутими допомагала людям об’єднатися. Ми бачили це в історії руху громадянських прав. Фредерік Дуглас одного разу назвав свободу слова “великим фактором морального оновлення суспільства”. Він сказав: “Рабство не може допустити свободи слова”. Лідери у справі громадянських прав знову й знову заявляли, що на захисті їхніх протестів була свобода слова, один з них зазначив: “Майже всі справи навколо правозахисного руху вирішувалися на підґрунті Першої поправки [до Конституції США]”.  

У загальному плані ми бачили також, що можливість висловлювати свою думку вільно ставала центральним моментом у боротьбі за демократії у всьому світові. Найбільш репресивні країни завжди найбільше урізали свободу слова, та коли люди врешті-решт отримували можливість говорити вільно, вони часто закликали до змін. Лише цього року люди використовували свою можливість висловлюватися аби покласти край довготривалим диктаторським режимам у Північній Африці. <…>

Тепер у нас є набагато ширші можливості говорити про речі, які, як ми відчуваємо, є несправедливими, і ділитися нашим власним досвідом. Рухи, такі як #BlackLivesMatter та #MeToo, дуже поширилися через фейсбук: хештег #BlackLivesMatter спершу було використано на фейсбуці. 100 років тому лише написати про більшість із цих історій уже було б порушенням закону. Та якщо б не інтернет, який дав людям можливість розказати про ці історії прямо, звісно, про них би не могло б дізнатися стільки людей. Завдяки фейсбуку понад 2 мільярди людей сьогодні мають більші можливості висловити свої думки та допомогти іншим. 

Можна казати про великі соціальні рухи, але важливо пам’ятати, що великі зміни відбуваються і в нашому повсякденному житті. Наприклад, матері військовослужбовців повітряних сил США, які створили групу у фейсбуці задля того, аби їхні діти та інші військовослужбовці, які не можуть на вихідні повернутися додому, мали куди податися. Це приклад церковної групи, члени якої поєднали зусилля під час урагану, аби передати їжу та допомогти волонтерам. Це приклади маленьких бізнесів на розі сусідньої вулиці, що віднині мають доступ до тих найсучасніших механізмів, якими раніше користувалися лише круті хлопці, а тепер вони можуть заявити про себе та отримати більше клієнтів, створити робочі місця та стати центром своєї місцевої спільноти. Мільярди таких історій у всьому світові дають поштовх прогресу та соціальній єдності. 

Люди, які можуть  висловлювати свою думку в такому масштабі, стають новим видом сили в цьому світові – п’ятою владою, поруч з іншими гілками влади. Віднині люди не мають спиратися на традиційних посередників у політиці та ЗМІ, аби їхні голоси почули, і це має важливі наслідки. Я розумію побоювання щодо того, що технологічні платформи зосередили владу у своїх руках, але наразі вважаю більш важливим те, як сильно ці платформи сприяли децентралізації влади, передавши її прямо до рук людей. Це частина дивовижної експансії голосу людини через закон, культуру та технології. <…>

Але тут виникає протилежна тенденція. За часів соціальних заворушень ми часто прагнемо зменшити свободу слова. Ми бажаємо, аби свобода слова слугувала прогресові, а не зростанню напруження.  

Ми бачили це, коли Мартін Лютер Кінг – молодший написав свого відомого листа з Бірмінгемської в’язниці, де його утримували всупереч конституційним правам за мирний протест. Ми бачили це, коли придушували студентські протести проти В’єтнамської війни. Ми бачили це знову, коли Америка глибоко розділилася щодо ролі, яку вона мала відігравати під час Першої Світової війни, та Верховний суд постановив, що лідер соціалістів Юджин Дебз може бути позбавлений волі через свою промову проти війни. 

У кінцевому результаті всі ці рішення виявилися неправильними. Зменшувати свободу слова не допомагало вирішити проблему та фактично часто призводило до утисків поглядів меншин, яких ми намагаємося захистити. З висоти сьогодення стає очевидним, що, звісно, протести заради громадянських прав або проти війни мають бути дозволеними. <…>

Сьогодні ми живемо в іншому вимірі соціальної напруженості. Ми стикаємося з реальними проблемами, на вирішення яких буде потрібно багато часу, – серйозні економічні зміни через глобалізацію та технології, наслідки фінансової кризи 2008 року та полярні реакції на зростання міграції. Багато питань, що стають перед нами, зумовлені цими змінами. 

Коли люди стикаються з такими проблемами, часто виникає бажання придушувати свободу слова. Ми знову на перехресті. Ми можемо продовжувати відстоювати свободу слова, розуміючи, що її супроводжують інші труднощі, але з вірою, що довгий шлях до більшого прогресу потребує, аби ми протистояли ідеям, які є викликом для нас. Або ми можемо вирішити, що ціна просто занадто висока. І я сьогодні стою перед вами, тому що я вірю, ми мусимо і далі захищати свободу слова. 

Водночас я знаю, що свобода слова ніколи не була абсолютом.  Дехто вважає, що інтернет-платформи повинні давати слово всім ідеям під захистом Першої поправки, навіть якщо Перша поправка не поширюється на компанії. Я гордий, що наші цінності у фейсбуці надихалися американською традицією, яка більш ніж будь-що підтримує свободу слова. Але навіть американська традиція визнає, що деякі висловлювання є посяганням на права інших людей. Та водночас суворий стандарт Першої поправки може вимагати від нас дозволити поширення пропаганди тероризму, цькування молодих людей та іншого, щодо чого майже будь-хто – і навіть я – погодиться: ми повинні зупиняти ці речі і такий контент, як порнографію, від чого людям буде ніяково користуватися нашими платформами.  

Отож, якщо ми прибираємо такий контент, виникає питання: де потрібно провести межу? Більшість людей буде згодна з принципом, що ви повинні мати можливість казати речі, які не подобаються іншим, проте у вас не має бути можливості сказати речі, які наражають інших людей на небезпеку. Що змінилося за останні декілька років, це те, що багато людей тепер скажуть, що більше дискурсів стало небезпечнішими, ніж раніше. Це піднімає питання: що точно вважати небезпечним дискурсом онлайн? <…>

Багато аргументів про дискурс онлайн пов'язані з новими особливостями самого інтернету. <…> Давайте розглянемо, чим відрізняється специфіка поширення інформації в інтернеті та яким чином інтернет-послуги, такі як наша, можуть становити ризики, коли захищають свободу слова. 

Одна явна відмінність полягає в тому, що набагато більше людей тепер можуть висловитися  майже пів світу. <…> Але неминуче деякі люди будуть використовувати це, аби організувати насильство, зривати вибори або завдавати шкоди іншим, і наша відповідальність полягає в тому, аби протистояти цим ризикам. Коли ви слугуєте мільярдам людей, то навіть якщо дуже невеличкий відсоток з них може завдати шкоди, її все ж таки буде багато. 

Ми розробили спеціальну систему протистояти кожному виду злоякісного контенту – від підбурювання і насильства до експлуатації дітей та інших загроз, таких як порушення інтелектуальної власності, – загалом приблизно 20 категорій. <…> Наприклад, наші системи штучного інтелекту (ШІ) впізнають 99% контенту терористичного характеру, який ми прибираємо ще до того, як хтось побачить його. Це великі інвестиції. У нас зараз понад 35 тисяч людей працюють над питаннями безпеки, та наш бюджет з питань безпеки сьогодні вищий, ніж глобальні прибутки нашої компанії в період першої передплати на акції на початку цього десятиріччя.

Уся ця робота полягає в тому, аби посилити наявну політику, а не розмивати наше визначення того, що є небезпекою. Якщо ми це робимо правильно, ми повинні бути в змозі зупинити багато шкоди і водночас не допустити запровадження ширших обмежень свободи слова. 

Інша важлива відмінність полягає в тому, як швидко можуть поширюватися ідеї онлайн. Більшість людей можуть зараз легше контактувати між собою, ніж будь-коли раніше. В цьому полягає основна позитивна функція інтернету. Він дозволяє кожній людині почати збирати кошти, ділитися думками, побудувати бізнес або створити рух, що може швидко поширюватися. Але ми бачили, що цей рух може йти і в іншому напрямку також, наприклад відомо, що російські асоціації міжнародних досліджень намагалися втрутитись у вибори в США 2016 року, а бували випадки, коли стрімко поширювалася дезінформація. Дехто скаже, що швидкість поширення інформації сама по собі вже є небезпечною і ми потребуємо посилення фільтрів контенту, який може швидко поширюватися. 

Щодо дезінформації, ми концентруємося на тому, аби забезпечити неможливість стрімкого поширення фейків. Особливо ми зосереджені на такій дезінформації, яка може призвести до неминучої фізичної шкоди. Це, наприклад, некоректні медичні поради, на кшталт тих, у яких ідеться, що, коли у вас трапився інсульт, немає потреби їхати в лікарню.

Навіть більше, ми виявили іншу стратегію, що краще працює: концентрувати увагу більше на автентичності автора, ніж на самому контенті. Багато контенту, що поширювався з російських акаунтів, було огидним, але він розцінювався б як припустимий політичний дискурс, якби його поширювали американці. Однак питання полягає в тому, що його постили фейкові акаунти, які координувалися з одного джерела, і водночас маскувалися під реальних людей. Ми вже стикалися з подібною проблемою, з такими групами, що видають дезінформацію як спам, щоб лише заробити грошей.  

Рішення полягає в тому, аби перевіряти тих, хто створює акаунти, що масово поширюють інформацію, і докладати більших зусиль, щоб видаляти фейкові. Тепер ми вимагаємо, щоб ви вказували ваш державний ID або доводили вашу локацію, якщо бажаєте запустити політичну рекламу або якщо у вас популярна сторінка. Ви все одно можете висловлювати суперечливі думки, але ви маєте довести, що є реальною особою, і бути готовими відповідати за свої слова. Наші системи ШІ стали досконалішими у виявленні кластерів фейкових акаунтів, що поводяться не так, як люди. Ми забираємо мільярди фейкових акаунтів щороку: більшість – упродовж декількох хвилин, після того як вони зареєструвалися та не встигли завдати багато шкоди. Сконцентруватися на автентичності та перевірці акаунтів є набагато кращим рішенням, ніж працювати над будь-яким тлумаченням шкідливого дискурсу.

Інша якісна відмінність полягає в тому, що інтернет дозволяє людям формувати спільноти, що не було можливим раніше. Це добре, тому що допомагає людям знайти групи, до яких вони належать та чиї інтереси поділяють. Але негативний бік полягає в тому, що це потенційно призводить до поляризації. Для мене це дуже важливо, адже наша мета – врешті-решт об’єднати людей. <…> 

Проте поза цими особливостями інтернету є також відмінності, що зумовлені культурним багажем та різними поглядами на те, що саме люди сприймають як небезпечний контент. 

Візьміть дезінформацію. Ніхто не скаже нам, що хоче бачити дезінформацію. Саме тому ми працюємо з незалежними експертами з контролю достовірності фактів, аби зупинити фейки, які тиражуються в інтернеті. Але дезінформація – це досить широка категорія. Чимало людей полюбляють сатиру, яка необов’язково є правдивою інформацією. Багато людей розповідають про свій досвід в історіях, які можуть містити перебільшення або неточності. Але люди використовують їх, аби окреслити більш глибоку правду зі свого життєвого досвіду. Ми мусимо бути обережними, коли ставимо якісь обмеження щодо цього. Навіть коли є загальний набір фактів, ЗМІ розказують різні історії, акцентуючи увагу на різних аспектах. Тут чимало нюансів. Але коли я непокоюсь через вимивання правди, я не думаю, що більшість людей хоче жити у світі, де ви можете постити лише ті речі, які інформаційно-технологічні компанії оцінили як 100-відсоткову правду.

Нещодавно ми зробили ще прозорішою нашу політику, аби забезпечити людям можливість побачити перше джерело дискурсу політика, що стає основою для громадянського дискурсу. Політична реклама у фейсбуці прозоріша, ніж будь-де, – ми зберігаємо всю політичну та з інших питань рекламу в архівах, щоб кожна людина могла проаналізувати її. Жоден телеканал або друковане видання не робить такого. Ми не перевіряємо політичної реклами на достовірність фактів. Ми не робимо цього не через те, аби не допомагати політикам, а через те, що люди самі мають бути здатні розуміти самостійно, що кажуть політики. Та якщо контент вартий того, аби розпостити його як новину, ми також не станемо прибирати його, навіть якщо це суперечитиме багатьом  нашим стандартам. 

Я знаю, що багато людей не погодиться, але я не думаю, що було б правильно, якщо б у демократичній країні приватна компанія цензурувала політиків або новини. І ми не самотні в цьому. Інші великі інтернет-платформи та більшість ЗМІ також має такий підхід до реклами. 

У демократичній країні, я вважаю, не інформаційно-технологічні компанії, а люди мають вирішувати, що є достовірною інформацією.

В американській традиції тут є прецеденти. Справу, що розглядалась у Верховному суді, про яку я згадував раніше та яка надала нам наші сьогоденні широкі права у сфері свободи слова, "Нью Йорк таймс" проти Саллівана", насправді була справою про рекламу, що містила фейк, і її було вирішено на користь Мартіна Лютера Кінга – молодшого. Представник поліції подав до суду на "Таймс" через рекламу, присяжні в Алабамі вирішили справу проти "Таймс", але Верховний суд одностайно скасував це рішення, створивши сьогоднішні стандарти у сфері свободи слова. 

У принципі, у демократичній країні, як я вважаю, люди, а не інформаційно-технологічні компанії мають вирішувати, що є достовірною інформацією. Звісно, є винятки, та навіть щодо політиків ми не дозволяємо ставити контент, що підбурює до насильства або містить ризик неминучої шкоди людині, і, звичайно, ми не дозволяємо тиснути на виборців. Голосування є висловленням позиції. <…> Протидіяти тиску на виборців може бути не менш важливим для громадянських прав, ніж свобода слова. Так само, як нас надихала Перша поправка, нас надихала і 15-та поправка також. 

Враховуючи делікатність питання політичної реклами, я думав, чи не повинні ми припинити її взагалі. З погляду перспективи бізнесу суперечливість, звісно, не варта найменшої частки наших прибутків від неї. Але політична реклама є важливою часткою висловлювання своєї позиції, особливо це стосується місцевих кандидатів, перспективних кандидатів і правозахисних груп, які в іншому разі необов’язково привертають багато уваги ЗМІ. Заборона політичної реклами дасть перевагу чинним гравцям та будь-кому, кого висвітлюють ЗМІ. 

Навіть якщо ми хотіли б заборонити політичну рекламу, то незрозуміло, де ми мали б провести межу. Є багато питань, які прямо стосуються виборів. Чи маємо ми заборонити рекламу про охорону здоров’я, імміграцію або про надання жінкам ширших можливостей? Якщо ми заборонимо рекламу кандидатів і водночас не станемо забороняти інші види реклами, чи матиме тоді сенс давати право голосу в політичних дебатах будь-кому іншому, окрім самих кандидатів? Tут є питання. <…> Коли абсолютно незрозуміло, що робити, я вважаю, ми повинні віддати перевагу більшій свободі слова.

Або взяти мову ворожнечі, яку ми визначаємо як висловлювання, коли будь-хто безпосередньо нападає на особу або групу осіб на підґрунті таких особливостей, як раса, стать або релігія. Ми прибираємо контент, який може призвести до справжнього насильства у світі. У країнах на межі конфлікту це охоплює також будь-що, що може призвести до неминучого насильства або геноциду. І як ми знаємо з історії, позбавляти противника людських рис є першим кроком у підбурюванні до насильства. Якщо ви кажете, що іммігранти є паразитами або що всі мусульмани є терористами, це примушує інших думати, що вони можуть поводитися до ще агресивніше або атакувати цю групу осіб без наслідків. Тому ми не дозволяємо робити це. Я ставлюся до цього надзвичайно серйозно, і ми багато працюємо, аби прибирати такі речі з нашої платформи. 

Американська традиція свободи слова визнає, що чиїсь слова можуть зменшити право інших висловлювати свою думку. Не визнаючи "мову ворожнечі" категорією, американський закон забороняє расистське та сексуальне переслідування. У нас сильна культура свободи слова, навіть коли наші закони забороняють дискримінацію.  

<…>

Я вважаю, люди повинні мати можливість користуватися нашими послугами, аби обговорювати питання, які вони вважають важливими, – від релігії і імміграції до міжнародної політики та злочинності. Ви навіть повинні мати можливість критикувати групи, не позбавляючи їх людських рис. Але іноді непросто вирішити, як це потрібно робити, і це часто призводить до юридичних помилок. <…>

Велике питання про майбутнє всесвітнього інтернету. Китай створює свій власний інтернет на основі зовсім інших цінностей, і сьогодні він експортує своє бачення до інших країн. Донедавна інтернет майже в кожній країні поза Китаєм був сформований на американських платформах із сильними цінностями свободи слова. Але немає гарантії, що ці цінності переможуть. Десять років тому майже всі інтернет-платформи були американськими. Сьогодні шість із першої десятки є китайськими.

<…>

Я відданий цінностям, про які ми сьогодні ведемо розмову, але й ми припускаємося помилок. <…>

Саме через це ми запроваджуємо наглядову раду для людей, які хочуть оскаржити наші рішення щодо контенту. Рада матиме повноваження ухвалити остаточне рішення щодо того, чи залишати контент, чи знімати його з наших сервісів, – і це рішення ані наша команда, ані я не зможемо скасувати. Ми призначимо членів до цієї ради, які матимуть різні погляди та різний культурний багаж, але всі вони ставитимуться до свободи слова як до найвищої цінності.  

Запровадження цієї інституції є важливим для мене особисто, тому що я не завжди буду тут. І я хочу гарантувати, аби такі цінності, як свобода слова та свобода висловлювати свою думку, глибоко пустили коріння в управлінні нашою компанією. 

<…>

Я радше оптиміст. 

Я вірю в те, що людям потрібно надати можливість висловлювати свою думку тому, що, врешті-решт, вірю в людей.

Майбутнє залежить від усіх нас. Подобається вам фейсбук чи ні, ми маємо визнати, що поставлено на карту, і об'єднати зусилля, аби відстояти свободу слова в цей критичний момент. 

І поки будуть сили у нас і далі відстоювати ці принципи, я вірю: що більше лунатиме голосів, то більше це допоможе нам усім у нашій роботі та допоможе написати нову главу нашої історії, де завдяки всім нашим окремим голосам та перспективам ми можемо міцніше об'єднати світ.

Переклад з англійської Анни Огняник, ІМІ