ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІ Подай скаргу

Українські ЗМІ “подарували” Росії частину Норвегії

09.10.2019, 14:00
Фото – The Daily Beast
Фото – The Daily Beast

На початку цього місяця українські ЗМІ поширили інформацію про те, що російські військовики, зокрема так званий “Летючий загін Кадирова”, висаджувалися в арктичних районах Норвегії потай від норвезького уряду. Вчиняли акти агресії, якщо називати речі їхніми іменами. Це відбувалося як на архіпелазі Шпіцберген, що має демілітаризований статус, так і, ймовірно, в континентальній частині країни.

Але от цитати з різних видань. Отака: “Місто Лонгїр, столиця норвезької частини Шпіцбергена” (РБК-Україна). Отака: “Столиця норвезької частини Шпіцбергена (крім Лонг'їра, на Шпіцбергені є також два російських шахтарських селища – Баренцбург та Піраміден. – Ред.)” ("Новое время"). До речі, всі без винятку російські джерела називають друге селище Піраміда, є ще й третє, нині покинуте, як і Піраміда, – Грумант, тож усього “російських” селищ три, а не два. Чому “російських” у лапках – про це дещо нижче.

Ще отака цитата: “Місто Лонґйїр, столиця норвезької частини Шпіцбергена” ("Цензор.Нет"). 

Ще така: “В місті Лонгьір, столиці норвезької частини Шпіцбергена” (УНІАН). Й отака: “Місто Лонгійр, столицю норвезької частини Шпіцбергена” (Громадське).

Лише стоїчна й консервативна “Українська правда” утрималася від поділу Шпіцбергену на частини й від проведення на ньому кордонів. Її “дочка” “Європейська правда” – так само.

Отже, що такого цікавого в зазначених публікаціях? По-перше, звернімо увагу на мало не дослівну тотожність наведених цитат. По-друге, на розбіжності в написанні назви міста Лонг'їр. Зазирнути у вікіпедію (не кажучи вже про атлас світу) – то, звісно ж, зайва витрата творчого часу. По-третє, а чи назва Шпіцберген у родовому відмінку не мала б набувати закінчення У, а не А?

І по-четверте, головне. “Норвезька частина Шпіцбергену”. А ще які є, ненорвезькі? Якщо зазирнути до того ж таки атласу світу, там уся без винятку територія архіпелагу позначена як територія Норвегії. Й місто Лонг'їр – столиця всього Шпіцбергену, без усіляких частин. Так, відповідно до ухваленої ще 1920 року міжнародної угоди весь архіпелаг є територією Норвегії, але всі країни, що підписали угоду, мають право користуватися його ресурсами за відповідними угодами з Норвегією. Скористався з цього СРСР, створивши на архіпелазі концесію – трест “Арктикуголь”, а за правонаступництвом – Росія.

Тож на архіпелазі й справді були три “російських” селища. Але російського суверенітету над ними та їхньою територією немає й ніколи не було: вони є територією Королівства Норвегія. А головний російський орган влади в них – це генеральне консульство Російської Федерації в Баренцбурзі. І за радянських часів вільне пересування радянських шахтарів усім Шпіцбергеном і їхні поїздки до Лонг'їра забороняла не норвезька, а радянська сторона, тоді як норвезькі громадяни могли безперешкодно їздити до Баренцбурга. Не норвезька, а радянська сторона проводила політику роздільного існування на архіпелазі радянських та норвезьких громадян. Тож називати концесійні селища “російською частиною Шпіцбергену” немає жодних юридичних підстав. Так само немає підстав називати решту архіпелагу “норвезькою частиною”. Згадані публікації цілком можна розцінити як недружній акт щодо Норвегії.

Звідки ж пішла ця “норвезька частина”? Усі перелічені вище публікації містять посилання на матеріал російського видання “Новая газета”. Отам і знаходимо: “Город Лонгьир, столица норвежской части Шпицбергена”. От звідти й ростуть ноги публікацій в українських ЗМІ. От звідти й різниця в транскрибуванні назви “Лонгьир” – аж до відверто викривлених варіантів. І справді, з якої мови треба транскрибувати норвезьку назву? Звісно ж, із російської, й бажано поспіхом.

Отут наша новина виводить нас на задавнену й болючу загальну проблему. Бездумне передирання інформації з російських першоджерел. Так, “Новая газета” – ліберальне й опозиційне видання. Але ж ми дуже добре знаємо, що в російських лібералів теж часто бувають суто російські погляди й на світ, і на правові питання.

Так, за п'ять років війни наші ЗМІ (окрім прокремлівських) навчилися не передирати механічно ті російські публікації, де прямим текстом ідеться про війну, Україну та Майдан. Але на тому й усе; крок праворуч, крок ліворуч – і російські публікації правлять нам за авторитетні й фактологічно бездоганні джерела інформації так само, як і раніше. Згадаймо 2016 рік, перемогу Джамали на Євробаченні. Російські ЗМІ називали переможницю не інакше, як “крымскотатарская певица, представлявшая Украину”. Бо для російських ЗМІ назвати Джамалу “украинской певицей” було рівнозначно поставити під сумнів буцімто російську належність Криму. “Представляє” – це слово якраз і вживають тоді, коли артист із однієї країни виступає за іншу. У цьому разі російські ЗМІ навіювали, що буцімто російська співачка Джамала виступала за Україну.

А що ж наші, українські ЗМІ? А вони точнісінько так само називали Джамалу “кримськотатарською співачкою, що представляла Україну”; знайти визначення “українська співачка Джамала” було майже неможливо!

Відтоді так нічого й не змінилося. От тому ми дуже часто й програємо інформаційну війну: російські інформаційні атаки, російське бачення світу заховано в деталях публікацій на, здавалося б, цілком нейтральні теми – а наші ЗМІ їх старанно репродукують в Україні, не замислюючись.

Оця “норвезька частина Шпіцбергену” нагадала й про ще одну болючу проблему – освіченості журналістів, знання ними того, про що пишуть. Про загальний рівень їхніх знань. Але то вже – окрема велика тема.

Борис Бахтєєв, для ІМІ

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!