Українська книга в умовах війни. Як її рятує держава

Photo credits by Billion Photos

Неповнолітні українці мали б отримати сертифікати на придбання книжок українською мовою, а книгарні – субсидії на орендну плату з початку року. Однак навіть попри важливість таких норм для підтримання української книговидавничої індустрії вони так і не реалізувалися. Книжкова революція зупинилась, а українська книга вчергове переживає важкі часи. 

“Українська книжкова революція” – так називався травневий форум 2021 року, де представники книговидавничого бізнесу, громадськості та народні депутати координували зусилля з метою формування незалежного та життєздатного українського книжкового ринку.

Результатом таких зусиль стали законодавчі ініціативи зі встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції Росії, Білорусі та тимчасово окупованої території України, а також зі стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження. Згодом ці починання знайшли своє відображення в законі № 2309-IX від 19.06.2022 та законі № 2313-IX від 19.06.2022.

Перший закон діє за допомогою “методу батога” та встановлює заборону щодо ввезення на територію України та/або розповсюдження на її території видавничої продукції, що має походження з Росії чи Білорусі та тимчасово окупованої території України, а також продукції, автори якої є або були в період після 1991 року громадянами РФ. 

Метою закону є зменшення кількості російськомовної літератури на ринку України та позбавлення українського книговидавця від потужнішого у своїх можливостях конкурента. Адже російський книжковий ринок завжди був насичений як приватними коштами від великої аудиторії, так і коштами з російського державного бюджету внаслідок політики поширення впливу російської культури.

Так, частка книжок мовою агресора до повномасштабного вторгнення сягала 50–70% ринку, а російський книжковий імпорт становив близько $100 млн на рік.

Крім того, значною мірою “очищенню” української книжкової індустрії посприяла хвиля національної свідомості, пов’язана з початком широкомасштабної агресії РФ, коли бібліотечні фонди почали завзятіше списувати російські видання, книгарні – вилучати їх з асортименту, а комунальні підприємства – допомагати читачам звільняти домашні бібліотеки від таких книжок.

Водночас читачі потребують повноцінної якісної заміни, оскільки українська книговидавнича галузь, що належно працює, є одним з компонентів культури українського народу. Саме на підтримку цього компонента спрямовані норми закону № 2313-IX від 19.06.2022, який, на противагу закону № 2309-IX, діє за методом “пряника”:

• Надає книгарням право на оформлення субсидії в розмірі орендної плати, витрат на утримання об’єкта оренди, комунальні послуги, обслуговування прибудинкової території. Звісно, ця допомога надаватиметься за умови відповідності з боку книгарні низці вимог (наприклад, книгарня повинна розповсюджувати видання лише державною мовою, мовою корінних народів України та офіційними мовами Європейського Союзу), а сума субсидії має відповідати граничним розмірам, встановленим законом (наприклад, розмір допомоги не має перевищувати 20% вартості реалізованої продукції протягом кварталу, що передує місяцю звернення, без урахування реалізації через мережу Інтернет).
• Уповноважує Український інститут книги надавати громадянам України щорічну допомогу у вигляді сертифіката на придбання книжок державною мовою на суму, що становить 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2023 – 805 грн). Закон передбачає, що такий сертифікат видається лише під час видавання свідоцтва про народження та під час отримання паспорта громадянина України після досягнення дитиною 14 років. Водночас ця програма в майбутньому може бути розширена і на інші категорії населення, зокрема дорослих громадян України, адже фактично конструкція норми залишає простір для її реалізації в інший спосіб, передбачений законом.

Крім того, Закон України “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні” ще у 2016 році наділяв Український інститут книги низкою функцій, спрямованих на реалізацію програм державної підтримки книговидавничої справи, серед яких:

• створення і реалізація проєктів та програм популяризації української літератури в Україні та за кордоном;
• організація та проведення конкурсів, зокрема надання премій, стипендій їхнім переможцям;
• координація та організація всеукраїнських і міжнародних заходів, виставок, ярмарків, фестивалів, конкурсів, семінарів, конференцій, акцій, подій тощо;
• створення і підтримка електронних ресурсів для популяризації української літератури; 
• сприяння розвитку бібліотечної справи та інше.

Хоча після 24 лютого 2022 року потреба української книговидавничої індустрії в державній підтримці зросла, Українському інституту книги довелося 11.01.2023 публічно заявити про неможливість реалізації програм субсидіювання книгарень та видавання сертифікатів на книжки у зв’язку з відсутністю коштів на їхню реалізацію.

Незважаючи на такий стан справ, уже 03.03.2023 Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію розвитку читання на період до 2032 року “Читання як життєва стратегія”, де амбітно запланував показники зростання кількості ринкових книжок на душу населення, кількості книгарень, оновлення бібліотечних фондів та збільшення кількості читачів серед дітей.

Як наслідок, 12.09.2023 Український інститут книги публікує на своєму сайті звернення до керівництва України щодо забезпечення фінансування діяльності УІК на 2024 рік, де, зокрема, зазначає, що інститутові не надають коштів на основні пріоритети Стратегії розвитку читання до 2032 року. 

Звичайно, в умовах війни книговидавнича галузь та зростання читацької спроможності населення є далеко не пріоритетними напрямами для фінансування, але тоді виникає питання доцільності регулярного ухвалення органами державної влади нормативно-правових актів, для реалізації яких потрібні значні обсяги державних коштів. І відповідь на це питання є. 

Український інститут оприлюднив результати соціологічного опитування щодо діяльності бібліотек. Як виявилося, 88% громадян України ніколи або майже ніколи не беруть книжок у бібліотеках. Водночас дані Книжкової палати України свідчать про зменшення кількості видань 2022 року на 50% у порівнянні з 2021 роком. А дані станом на жовтень 2023 року не мають ознак того, що слід очікувати зростання.

Отже, українська книжкова індустрія та бібліотечні фонди дійсно потребують підтримки з боку держави. Відповідні заходи, зокрема субсидіювання та видавання сертифікатів, не є просто стимулюванням до розвитку, а є необхідним заходом для підтримання життєздатності української книжки. Тож маємо ключову проблему – фінансування.

Володимир Зеленчук